ПРИВІТАННЯ!
Добавить комментарий
БАРАННІКОВ Анатолій, випускник 1- го факультету 1971 року
Частина 4/1.
КАК — клуб авіаційного конструювання під керівництвом Анатолія Бараннікова виник у ХАІ у 1972 році із однодумців які прагнули літати на своїх планерах .
Сергій Пархоменко, випускник 1-го факультету 1989 року, створив дуже корисний та цікавий Тelegram — канал “СКБ ХАИ (история, техника)“. А ще Сергій зберіг буклет, присвячений 10 рокам Клубу авіаконструювання, і завдяки цьому ми маємо можливість почути самого Анатолія Бараннікова про літальні апарати КАК.
ЛЕГКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ МОТОПЛАНЕР “КОРШУН — М”
Призначений для початкового навчання техніці пілотування в моторних і літаючих польотах у межах аеродрому.
Створено у Харківському авіаційному інституті імені М.Е. Жуковського авторським колективом студентів та співробітників:
Сілюков В., Паулаускас В., Александров С., Лаврова Н., Москаленко О., Хомич О., Галас І., Лоскан В. під керівництвом Бараннікова А.
Мотопланер “Коршун — М” спроектоване та побудоване у 1980 році. Перший політ здійснено льотчиком Баранніковим А. Подальші випробування проводилися льотчиком Лаврової Н.
І. Смелянський, С. Пархоменко, Н. Лаврова. Підготовка до польоту на “Коршун - М”.
Мотопланер “Коршун-М “ є подальшим розвитком конструкції мотопланера “Коршун”. У ньому значно підвищено протикапотажні властивості, покращено стійкість та керованість на розбігу та пробігу, підвищено зручність пілотської кабіни. Ці покращення досягнути за рахунок збільшення розмаху елеронів, збільшення площі керма напрямку та зміни компонування хвостової ферми — хвостова опора була винесена у кінець фюзеляжу.
Основні льотні характеристики мало відрізняються від характеристик мотопланера
“Коршун”.
На цьому мотопланері можуть встановлюватись поршневі двигуни потужністю від 15 до 25 к.с.
“Коршун-М “ застосувався як з одноциліндровим двигуном “Калібрі-350” потужністю 11 квт (15 к.с.) , так і з двоциліндровим двигуном опозитного типу “Гном-350” потужністю 14 квт (18 к.с.).
До 1982 року побудований в одному екземплярі.
Застосовується у мотопланерній секції ХАІ як основний мотопланер початкового навчання.
У 1981- 82 р.р. на цьому мотопланері пройшли льотну підготовку 25 осіб, загальний наліт склав 90 годин.
“Коршун - М” в польоті. Керує В. Сілюков.
ОСНОВНІ ТЕХНІЧНІ ДАНІ МОТОПЛАНЕРА “КОРШУН-М” з двигуном “Гном — 350”
Розмах крила, м 8,0
Довжина, м 5,25
Висота (у лінії польоту), м 1,85
Площа крила, кв. М 11,2
Подовження крила 5,6
Профіль крила Р-П-14%
Маса порожнього мотопланера, кг 120
Маса злітна (пілот 70 кг), кг 190
Навантаження на крило, кг/кв.м до 18,7
Швидкість відриву, км/год 50
Посадкова швидкість, км/год 50
Максимальна швидкість горизонтального польоту, км/год 80
Максимально допустима швидкість польоту, км/год 150
Мінімальна швидкість зниження , м/сек 1,7
Скоропідйомність, м/сек 1,0
Аеродинамічна якість 9
Довжина розбігу, м 80 -90
Довжина пробігу, м 60
Потужність двигуна, квт (к.с.) 14 (18)
при оборотах гвинта, об/хв 4800
Діаметр гвинта/крок гвинта, м/м 0,98/0,45
Запас палива, л 2
Час моторного польоту, хв 15
Джерело:
Тelegram — канал “СКБ ХАИ (история, техника) Сергія Пархоменко
Журнал “Техника молодежи”, № 4, 1985 г.
Фото — С. Глущенко
БОБРІВНИК Вадим, випускник 2012 року
Полонщина втратила свого захисника – у російсько-українській війні загинув наш земляк Вадим Бобрівник… Він до останнього подиху стояв на захисті Батьківщини, не даючи ворогу змоги загарбати хоча б клаптик рідної землі. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе сім’ї, разом із всією громадою схиляємо голови у глибокій скорботі… – написав міський голова Франц Скримський у своєму фейсбук-акаунті.
Вадим Бобрівник — випускник ХАІ 2012 року.
Народився 25 червня 1989 року у місті Полонне Хмельницької області.
Ще у школі дуже любив майструвати власноруч і захоплювався технікою. У старших класах сам змайстрував зварювальний апарат. Як згадують рідні: «Ніколи не стояв на місці, завжди знаходив якусь роботу по дому».
Після закінчення школи став студентом ХАІ, який закінчив у 2012-му.
У 2020 році Вадим уклав контракт на проходження військової служби в лавах 11-го зенітного ракетного полку Повітряних сил ЗСУ.
На бойовому посту зустрів страшний ранок 24 лютого 2022 року…
Вадим Бобрівник був серед тих героїв, хто тримав оборону Харкова навесні 2022-го.
Вадим Володимирович Бобрівник — загинув 9 травня 2022 р. в районі населених пунктів Північна Салтівка і Цупівка Харківська обл.
Нагорода — медаль “Захиснику Вітчизни”(посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Про нього напишуть:
«Вадим був дуже позитивною людиною, завжди посміхався, як би тяжко не було. Був добропорядним та щирим з усім оточенням, поважав батьків та любив Україну…»
Похований в м. Полонне, Хмельницької області.
У Полонській гімназії №6, де він навчався, встановлено меморіальну дошку, а на фасаді будинку його батьків — пам’ятний мурал…
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://khmel-pivnich.info/
https://uk.wikipedia.org/
https://x.com/MemoryBookUA/
БІЛЬСКІЙ Олексій, випускник 6-го факультету 2008 року, 7-го факультету 2019 року
Максим Євгенович, дуже приємно слухати, що Жидко Максим Євгенович, Долгополова Олена Вікторівна, Фаворова Катерина Миколаївна — це прізвища, які дають перепуску у світ психології.
Наша родина це знає з 2008 року. Дякувати не передякувати.
І нам довелось глянути в очі бійцю, що пройшов пекло цієї клятої війни. Ваша учениця впоралася — повернула до життя…
Щодо Більского Олексія — повага та низький уклін, оскільки він, на мій погляд з тих, хто по-справжньому справжній. Хай у Вас, Олексій, усе буде добре! Бережіть себе!
ВІЗІРЯКО Андрій, випускник 3-го факультету 2008 року
17.11 2025 Сергій Золовкин, рідний дядько Андрія:
Из пятерых на фото остаются в живых двое. Нет моего братишки Павла и его соседа. Нет племянника с рекламой американского напитка на футболке. Разбито кладбище, на котором родные мне люди были упокоены. Не осталось домика и сада, на фоне которого нас сфотографировали в эпоху, когда не было еще смартфонов и видеокамера считалась роскошью.
За Родинское идут бои. Родинское уничтожается под корень.
Дети нашего Геркулеса Паши, легко гнувшего подковы — сам видел — воспитаны были атлетами. И мастерами боевых единоборств.
Но осколку от российского снаряда было на это наср…ть. Металл вонзился в дерево и острый сук от него перебил нашему МалОму шею…
Андрей был мирный житель. Милый парень, которого все звали МалОй.
Андрей спешил на мирную работу. Но те, кто русскоязычных в Харькове, якобы, «освобождал», те, кого на Руси избавили от такой «химеры», как Совесть, оборвали телефонный разговор на ходу. Отец беседовал со своим малышом.
Сынишка Миша с мамой Таней накрывали бы сейчас праздничный стол. Зажигали бы на торте сорок свечей.
Но … будет гореть только одна – поминальная.
Весь день думаем об этом солнечном человеке. Будьте прокляты, убийцы!
Андрій Візіряко, начальник Відділу технічних засобів навчання Національного аерокосмічного університету, народився 17 листопада 1985 року на Донеччині.
Закінчив Родинську школу №35.
У 2002 році — за прикладом старшого брата Сергія (випуск ХАІ 2006 року) — став студентом факультету Радіотехнічних систем ЛА, якій закінчив у 2008 році.
Ще за студентства активно займався самбо.
У 2006 році у складі збірної ХАІ став чемпіоном Спартакіади серед університетів Харкова ( на фото – Андрій другий справа).
Студентом почав працювати у Відділі технічних засобів навчання, забезпечуючи інформаційний простір ХАІ. Пройшов шлях від інженера до начальника Відділу.
У 2015 році Андрій одружився, у родині народилася дитинка…
24 лютого 2022 року життя щасливої родини розділилося на «до» та «після».
Андрій мешкав на Салтівці, яку ворог із першого дня безжально нищив обстрілами. Дружину з дитиною довелося евакуювати. Андрій залишився в ХАІ, до останнього дня забезпечуючи функціонування інтернет-ресурсів і зв’язку університету.
Крім того, Андрій з перших днів навали став волонтером. Під тривогами і ворожим вогнем розвозив по Харкову ліки для пенсіонерів.
Так було і 28 квітня 2022 року. Близько 18:00 Андрій Візіряко повертався до ХАІ та розмовляв із дружиною по телефону, коли на територію університету полетіли «Гради»…
Це сталося перед Головною прохідною ХАІ…
Елена Романенко:
Тобі сьогодні 40… але назавжди 36
Важко… знати де ти… але не мати змоги побачити та поговорити з тобою. Сумуємо та пам’ятамо!
Volodymyr Toriani:
Гореть им всем в Аду! Андрейка, один из самых добрых людей, которых я знал. Никогда не простим. Спи спокойно, друг!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://www.facebook.com/andrey.viziryako
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!
ХОР «ГОМІН»
Хор «Гомін»…
Хор розпочав гастролі і в соцмережах почався ланцюжок емоцій з концертів…
І я була на концерті. І мене захлестнула хвиля емоцій.
Які мої емоції
• це як у Помаранчеву харків’яни на площі Свободи почали співати гімн із Сашко Пономарьовим…
• це як на майдані в Києві зустрічали Новий 2005 рік з Ющенком і по рядах передавали цукерки, шампанське, пиріжки…
• це як на ході Гідності у 2019 кожного захисника зустрічали оплесками…
• це як стоїш під стелою із синьо-жовтими стрічками із прапором на плечах на Говерлі…
Емоції, коли ти усвідомлюєш себе крупинкою української нації, коли гордість за українців переповнює тебе…
Дякую, хор “Гомін”, що ви з’явилися в таку непросту годину і понесли українську пісню містами та країнами!
Дякую, хор «Гомін», що допомагаєте ЗСУ!
А ще я була на концерті з правнучкою і дуже сподіваюся, як онуці заповнилась зустріч нового року на Майдане у 2005 році, так і цей хор житиме в пам’яті правнучки все життя.
https://www.facebook.com/homin.lviv.choir
Берлін зустрів нас надзвичайно — оплесками та неймовірною підтримкою людей, які прийшли почути «Гомін» далеко від дому.
Тут шумів «Зелений гай» Яремчука, піднімала з місць «Червона рута» Івасюка, щемили серце «далекі гори» Квітки Цісик
Артисти втомлені, але щасливі від теплої публіки. Кажуть, що саме глядач дає їм сили триматися у непростому турі, який триває вже кілька місяців.
В Європі — це девʼять країн, десятки міст і кілька концертів на день.
Дякуємо Zusammen TV, першому україномовному телебаченні в Європі за теплий сюжет із Берліна та за увагу до нашого європейського туру .
….Ми співали на сценах Львова, Києва, Житомира, Одеси, Дніпра, Парижа, Лондона, Мюнхена,Берліна, Гааги, Кракова, Амстердама та багатьох інших міст.
І всюди — наші люди.
Усюди — українці з прапорами і трепетом у серці. У кожному місті ми відчуваємо одне: Україна існує не лише на карті — вона там, де є її люди.
150 разів ми співали “Червону руту”, гомоніли “Зелений гай”, чули ваше “дякуємо” і “на біс”. Ми плакали й сміялися разом.
Та попри всі зміни, одна річ залишається незмінною: ми й далі разом допомагаємо Збройним Силам України.
Дякуємо, що ви поруч.