Народився у Харкові 16 листопада 1990 року.
Навчався у харківській школі № 98.
Потім — з 2007 року — четвертий факультет ХАІ, спеціальність «Нетрадиційні джерела енергії».

З початком великої війни на своїй сторінці він напише лише одне речення: «Коли всі говорили, що ти розгильдяй, але ти не утік».

Як справжній харків’янин, він з першого дня бився за своє рідне місто. Бився за Україну.
І він врятував Харків… ціною власного життя.
13 червня 2022 року під селищем Пітомник Павло Рожков прийняв свій останній бій.
За місяць до цього там поліг у бою ще один хайовець — Євген Шрубек.
Маленьке селище Пітомник, на півночі Харкова…
205 жителів перед великою війною…
І десятки імен героїв, які стояли на смерть за свою, Богом дану землю…

Про одногрупника напише керівник оркестру ХАІ Артем Слободянюк: «Паша Рожков… Завжди товариський та веселий, справжня душа компанії. Хоч сам і був харківʼянином, все одно не пропускав жодних посиденьок у гуртожитку з друзями.
Хайовська “вісімка” стала настільки рідною, що Паша навіть відгуляв катання на тазиках за всіма традиціями зі своєю групою, хоч і отримував диплом про вищу освіту вже в іншому місці.
Видатний спортсмен — про це свідчать численні нагороди та звання майстра спорту з тхеквондо, яким він займався з дитинства у відомій секції на “Тракторах”…»

У Харківській області передали нагороди сім’ям 23 загиблих під час російської війни. Нагороди загиблих героїв передав начальник ХОТЦК полковник Володимир Арап: “Всім нам важко переносити ці непоправні втрати найкращих патріотів України…”
Нагороду (посмертно отримав) і Павло Рожков — солдат , стрілець 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти.
Орден “За мужність” III ступеню.
Настоятель храму Іоанна Богослова Віктор Маринчак подякував родинам загиблих, які своєю смертю зупинили пітьму та просив їх намагатися жити далі заради життя та пам’яті…


… У другому залі бара у Київі BarmanDictat, в «палярне», у напівтемряві висять портрети воїнів, які загинули у російське українській війні. До цього кожен із них працював барменом чи сомельє у різних куточках України. Під портретами колекція іграшкових солдатиків, яка, за словами співвласника бару Кирила Кислякова розрослася сама собою.
Крім того в барі є окремий столик з табличкою “резерв назавжди” — ще один спосіб віддати шану воїнам за їх боротьбу проти країни-терориста. На стінах — плакати на військову тематику, портрет колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з шевронами та наклейками, подарованими військовими. Кожен елемент ніби каже — ми пам’ятаємо та вдячні.
“BarmanDictat — це спеціфічний бар, але він, як і кожна організація чи підприємство, має свою місію. В нас ця місія — представницька. Ми той бар, де святкується День бармена, грає на гітарі держсекретар США, де знімають рекламу світові алкогольні бренди чи фільми міжнародні компанії, пише інтерв’ю Стівен Фрайб. Ми розуміємо цю представницьку функцію. Ми живемо не у вакуумі, а тут і зараз, і в нашій країні йде війна. Якоїсь миті ці хлопці зрозуміли, що їхнє місце там, на фронті, вирішили нас обороняти і підтримувати. Якби ці хлопці не загинули, тут би сиділи москалі… Це важливо усвідомити, як і те, що забувати про їхній подвиг ми не маємо права”, — каже Кирило Кисляков.
У цьому барі висить і портрет хайовця Рожкова Павла.

Аліна Ловчиновська: “Життя робить дуже боляче… Дурні соцмережі шлють нагадування — тебе привітати з днем народження… Вітаю, Друже Паша…Навіки в строю”.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://2day.kh.ua/

https://nv.ua/food/eat/

Полонщина втратила свого захисника – у російсько-українській війні загинув наш земляк Вадим Бобрівник… Він до останнього подиху стояв на захисті Батьківщини, не даючи ворогу змоги загарбати хоча б клаптик рідної землі. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе сім’ї, разом із всією громадою схиляємо голови у глибокій скорботі… – написав міський голова Франц Скримський у своєму фейсбук-акаунті.

Вадим Бобрівник — випускник ХАІ 2012 року.
Народився 25 червня 1989 року у місті Полонне Хмельницької області.
Ще у школі дуже любив майструвати власноруч і захоплювався технікою. У старших класах сам змайстрував зварювальний апарат. Як згадують рідні: «Ніколи не стояв на місці, завжди знаходив якусь роботу по дому».
Після закінчення школи став студентом ХАІ, який закінчив у 2012-му.
У 2020 році Вадим уклав контракт на проходження військової служби в лавах 11-го зенітного ракетного полку Повітряних сил ЗСУ.
На бойовому посту зустрів страшний ранок 24 лютого 2022 року…
Вадим Бобрівник був серед тих героїв, хто тримав оборону Харкова навесні 2022-го.
Вадим Володимирович Бобрівник — загинув 9 травня 2022 р. в районі населених пунктів Північна Салтівка і Цупівка Харківська обл.

Нагорода — медаль “Захиснику Вітчизни”(посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Про нього напишуть:
«Вадим був дуже позитивною людиною, завжди посміхався, як би тяжко не було. Був добропорядним та щирим з усім оточенням, поважав батьків та любив Україну…»

Похований в м. Полонне, Хмельницької області.

У Полонській гімназії №6, де він навчався, встановлено меморіальну дошку, а на фасаді будинку його батьків — пам’ятний мурал…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://khmel-pivnich.info/

https://uk.wikipedia.org/

https://x.com/MemoryBookUA/

Під час обстрілу Харкова 26 травня загинув 52-річний Олег Кузнєцов. Його тіло знайшли за сигналом мобільного телефону.
Олег працював головним електриком у гуртожитках авіаційного інституту, розповів його син Максим.
Батько шести синів та доньки в день обстрілу пішов у Лісопарк.
Коли після обстрілу Максим не зміг додзвонитися йому і він не відповідав у соцмережах, почав хвилюватися та розпочав розшук.
«Я знаю, що він після роботи міг піти в ліс гриби збирати. Грибник. Це була перша версія. Ми шукали батька по всіх пабликах у соцмережах, розповсюджували оголошення», — розповідає син загиблого.
Також родина Олега звернулася до поліції. «Ми написали заяву. Його sim-карта ще працювала, тому нам дали приблизне розташування телефону, намалювали на карті, де він міг бути. З цими координатами ми почали пошуки в лісі», — згадує Максим.

Батька Максим шукав разом із добровольцями.
Знайшли Олега неподалік стежки, поруч землі – місця, де видно невеликі вирви, схожі на ті, що могли утворитися від розриву боєприпасів. Дерева на місці, де загинув Олег, пошкоджено.

«Знайшли батька вже ввечері наступного дня . Там були вибухи, влучення. Мабуть, саме в цей час він потрапив під обстріл.
Судмедексперти сказали, що це не була розтяжка», — каже Максим Кузнєцов.
У той день син Максим напише:
«Батько був мужнім. Таку велику сім’ю утримувати… Він дуже любив природу, збирав гриби. Ми завжди виїжджали на природу. 8 серпня у батька мав бути день народження…»

Колеги з ХАІ:
«Він був чудовим другом. Добрий, чуйний, майстер на всі руки, багатодітний батько і просто хороша людина…»

Олег Кузнєцов. 26 травня 2022 року. Головний електрик Студмістечка ХАІ.
52 роки…

На прощання з Олегом до Харківського крематорію прийшли два десятки людей — колеги та родичі.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://kh.vgorode.ua/

На Великдень, 24 квітня, від російського обстрілу загинув працівник ТЕЦ Антон Антоненко.
Він став першим цивільним, яким втратив Кременчук на російсько-українській війні.
Випускник Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» 2001 року працював на Кременчуцькій теплоелектроцентралі.
- Колектив Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» висловлює глибоке співчуття рідним та близьким з приводу трагічної загибелі Антона Антоненка, випускника ліцею 2001 року. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу… Антон загинув, виконуючи службові обов’язки, — йдеться в повідомленні.
А ще Антон Антоненко — випускник 301-ї кафедри факультету систем управління літальними апаратами ХАІ 2007 року.
Пізніше в російських новинах напишуть, що вони “знищили склад зброї НАТО”. Насправді ж — вони просто вбили та поранили мирних працівників звичайного заводу, який постачає місту гарячу воду й опалення.
Про безневинну жертву ракетного удару російських загарбників також розповіла в ФБ мешканка Кремечука Аліна Феденко.
Дівчина підкреслила, що в День православного Велокодня майже всі ворожі ракети були спрямовані на завод, де працюють її батьки.
“Ці дев’ять російських ракет забрали життя Антона Антоненка — колеги моїх батьків, сина маминої подруги.
Я майже не знала його особисто. Але я знаю, що він був лише трохи старший за мене. Що він любив свого собаку Бадді. Що в нього були плани… було життя, майбутнє…
Я хочу залишити його фото тут, у Facebook, аби більше людей дізналися про нього. Щоб вони знали про трагедію й біль, які росіяни приносять на нашу землю щодня — навіть на Великдень.
Я хочу, щоб щоденні зведення новин — “5 загиблих, 15 поранених” — не перетворювалися просто на статистику. Бо за кожною цифрою стоїть людина, чиє життя не мало обірватися.
Війна — огидна, кривава, безжальна. І всі, хто приніс її сюди, на нашу землю, будуть покарані.
Царство Небесне Антону…»

КЛЯТА ВІЙНА...
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Гліб народився 21 серпня 1995 року у родині хайовців, був продовжувачем династії студентства ХАІ.
Його мати — Тетяна Чоботар, випускниця ХАІ — зараз на фронті. Вітчим — Вадим Чоботар, випускник ХАІ – на фронті.
У 2018 році Гліб вступив до ХАІ за спеціальністю «Менеджмент» (заочна форма навчання). Того ж року став бійцем легендарної 25-ї окремої повітряно-десантної бригади (ОВДБр).
14 квітня 2022 року студент четвертого курсу ХАІ, старший оператор другого відділення другого взводу вогневої підготовки 25-ї Січеславської бригади, старший солдат Гліб Дремасов (позивний «Пітон») прийняв свій останній бій під Авдіївкою. Йому було 26…
На жаль, у цій історії був довгий і сумний фінал.
Про загибель Гліба стало відомо лише з часом. Більше року батьки шукали свого сина.
Навіть зараз у базі зниклих безвісти можна знайти запис: «В/ч: А1126; старший солдат; пропав: Донецька область, Покровський район, м. Авдіївка; поранення: невідомо/можливо поранений. При собі мав «смертник», жетон 25-ї бригади; татуювання: тризуб; на правій руці — срібна печатка «25 ВДВ»; каска з написом «ПІТОН».
Лише у вересні 2023 року тіло Гліба було опізнано за результатами ДНК-експертизи…

Гліб Дремасов. Студент ХАІ. Старший солдат 25-ї бригади. 26 років.
Орден “За мужність” III ступеня (посмертно).

Джерело: https://khai.edu/ua/news/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКІЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Любимов Артем після закінчення ХАІ мав роботу на підприємстві TWEKO, мав родину з трьома любими діточкам. Артем бажав тільки щасливого майбутнього своїм діточкам…

А путлер забажав Київ за три дні…
І почалася клята війна…

У Вікіпедії сухі стрічки: Відчутні втрати не завадили противнику опівдні дістатися передмість Києва – смт Гостомель і Ворзель, м. Буча, за які зав’язалися жорстокі бої.

У перший день війни Артем вивіз свою родину — дружину та трьох діточок — з Києва, а сам, не зволікаючи, повернувся назад. Не маючи ані бойового досвіду, ані спеціальної підготовки, Артем разом із побратимами у перші дні березня організував партизанський супротив.
У селі Стоянка, що в Бучанському районі, була домівка його батьків. Там Артем із товаришами різали лінії електропостачання до командного пункту окупантів, палили ворожу техніку, не давали загарбникам спокійно дихати на рідній землі.
5 березня добровольці отримали можливість пройти прискорене навчання в одному із загонів ТрО. Кілька днів для здобуття навичок користування різними видами озброєння… Лише кілька днів, бо оскаженілий ворог рвався до Києва.
Після короткого навчання Артем уже брав участь у боях на Київщині.
15 березня 2022 року герой прийняв свій останній бій.
Загинув під артилерійським обстрілом, боронячи підступи до столиці, захищаючи країну і усіх діточок.

Артем Любимов (25.06.1991 – 15.03.2022).

Друзі напишуть:

«Артем був люблячим батьком, гарно виховував своїх дітей. Він був прикладом справжнього друга, доброю та дуже сміливою людиною…»

“Только на первом из этих фото, я впервые в жизни увидел Артёма без улыбки на лице. Он в моих воспоминаниях — ВСЕГДА суперпозитивный Человек. Всегда буду помнить…”

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://uk.wikipedia.org/

Сторінка ФБ Артем Любимов

https://aoleynik.info/gavrilenko-sergej-2-j-fakultet-2002-g-vypuska-oxtyrsk-ukraina/
13.09.2018

ВСІМ СВОЇМ ДОСЯГНЕННЯМ В ЖИТТІ ЗАВДЯЧУЮ НАВЧАННЮ В ХАІ

Відвідуючи рідний ВУЗ зараз, відзначаю, як він змінився, став більш комфортним, сучасним. Прийшли нові покоління студентів, які, як завжди, ставлять за мету досягти більше, ніж старші товариші. Під час таких відвідин то поринаєш у спогади, то раптом ловиш якусь ідею, яку хочеться реалізувати в найближчому майбутньому. Коли нам на початку першого курсу куратори сказали, що студентські роки будуть найкращими в житті, якось не повірилось. Адже відбулось багато змін: закінчення школи, переїзд до великого міста, зміна кола спілкування. Та, мабуть, саме це і почало загартовувати, примусило відразу ставити перед собою високу планку. І ця цілеспрямованість, налаштованість на роботу і результат, здобуті в ХАІ, залишились назавжди. Саме в цьому я бачу першоджерело своїх досягнень в житті.

Які досягнення?

Безумовно, кожен звертає увагу на щось своє, те, що йому ближче. В професійному плані я знаходив застосування своїм знанням і вмінням в приватних підприємствах міст Харкова, Запоріжжя, Києва. Кар’єру робив уже трохи в іншій сфері ─ на державній службі. Починав від начальника відділу, далі ─ працював помічником народного депутата, а згодом, в буремний час російської агресії 2014─15 рр., очолював рідний район на посаді голови Охтирської районної державної адміністрації. Земляки тричі обирали мене представляти їх інтереси в Охтирській районній раді. Депутатом я є і зараз. Вміння швидко завести друзів, комфортно співіснувати з ними, як в студентських гуртожитках, теж стали в нагоді в житті. Разом із коханою дружиною виховуємо двох чудових дітей.
Самоусвідомлення як громадянина України теж прийшло в ХАІ. Можливо, всупереч багатьом чинникам, які були тоді, наприкінці дев’яностих, вихований патріотизм до своєї країни завжди зі мною. Зараз втілюю ці погляди в Збройних силах України. Тим, що почав службу в них не «з нуля», теж завдячую ХАІ, а саме ─ військовій кафедрі. Всі ми отримали офіцерські звання. Зараз я призваний як офіцер запасу, на сьогодні ─ старший лейтенант. З кількома товаришами служимо разом, а інший одногрупник навіть призивався по мобілізації в 2015-му.

В ЧОМУ БАЧУ УСПІШНЕ ВИХОВАННЯ В ХАІ?

Насамперед, це підбір абітурієнтів (абихто сюди не вступає) висококваліфікованими викладачами, які поєднують досвід і сучасні знання. Це інтенсивний процес навчання, який не дає лінуватись.
Пам’ятаю, що наші викладачі були дуже суворі, особливо перші 5 курсів). По деяких предметах отримати оцінку «три» можна було лише з другого, а інколи ─ й із сьомого разу. І то було за радість.
Я вдячний нашим викладачам ─ декану Анатолію Івановичу Anatolii Dolmatov , його заступникам Івану Івановичу Редіну і Володимиру Даниловичу Сотнікову, керівнику дипломного проекту Іллі Івановичу Пєтухову, викладачам Григорію Петровичу Дикому і Вадиму Миколайовичу Кулєшову, а з загальноуніверситетських кафедр ─ викладачу з матаналізу Георгію Івановичу Кошовому, викладачам з креслення Генріху Серафімовичу Венедикдову і Тиграну Костянтиновичу Мурадяну.
Також добре пам’ятаю Геннадія Олександровича Горбенка. Він прийшов на посаду завідуючого кафедрою, коли ми вчилися на третьому курсі. Відразу ж відчувся напрямок в навчанні «від тепла до холоду». На той момент кафедра співпрацювала з підприємствами, які спеціалізувались на холодильній техніці і кондиціонерах. Саме ця зміна вектору стала визначальною по закінченню навчання. В умовах масового, на той момент, безробіття випускники нашої кафедри майже всі працевлаштувались в приватні підприємства, пов’язані із кондиціонуванням і холодильною технікою.
Повертаючись в рідний університет зараз, бачу позитивні зміни, в порівнянні із роками нашого навчання. Це сучасна навчальна база, до якої входять і корпуси з аудиторіями аудиторіями, і гуртожитки.
Важливим також є процес не тільки навчання, але й виховання. На жаль, в роки мого навчання Україна тільки утверджувалась як незалежна держава, йшов шостий рік її існування. Всі предмети, навіть Історію України, викладали російською мовою. Пам’ятаю супротив введенню в навчальний процес української мови. Доводилося підлаштовуватись під більшість студентів. Зараз багато з них, а в моїй групі приблизно п’ятдесят відсотків, це кримчани, які повернулись до себе, розвивають економіку країни-окупанта. А дехто відверто зайняв антиукраїнську позицію, при нагоді лає країну, яка дала безкоштовну вищу освіту. На мою думку, це наслідок недостатньої уваги вихованню патріотизму та державницької позиції.

ТРАДИЦІЇ ХАІ

Звичайно, з часом деталі забуваються. Але не стерти із пам’яті святкування «1001-ї ночі» з виїздом на природу. Також із посмішкою і теплом згадую наші катання на тазиках по коридорах і сходах ХАІ-2 після захисту диплома.
Зараз підтримую стосунки з найближчими друзями, одногрупниками. Все моє життя є підтвердженням славетного братерства ХАІ. Коли ми з новими знайомими дізнаємося, що закінчили той самий вуз, намагаємося допомогти один одному. Дуже задоволений, що доля привела мене в ХАІ. Саме тут я став тим, ким є зараз. Сподіваюсь, навчання і виховання тут стануть в нагоді багатьом.
ХАІ ─ найкращий ВУЗ. Бажаю рідному університету процвітання, а студентам, випускникам, викладачам ─ успіху в усіх сферах життя, побільше радісних моментів і миру!

Гавриленко Сергій Анатолійович, депутат Охтирської районної ради, cтарший лейтенант Збройних Сил України, випускник ХАІ 2002 р., ф-т авіаційних двигунів, спеціальність «Аерокосмічна теплотехніка».

…

https://petition.president.gov.ua/petition/244436

Коли прийшов час захищати Батьківщину, Сергій Гавриленко вдягнув форму. Він не думав про себе, як про представника влади, а думав — де буде кориснішим Україні.
Брав участь в АТО, відстоюючи територіальну цілісність рідної держави.
З червня 2018 р. працював на посаді заступника начальника навчального курсу з морально-психологічного забезпечення інженерно-авіаційного факультету Харківського національного університету Повітряних Сил, де зміг реалізувати набуті компетенції.
Сергій мав 2 вищі освіти (технічну та економічну), школу закінчив з золотою медаллю.
З лютого 2022 року — у перших рядах захисників Харківа. Воював в стрілецькому батальйоні. Брав участь у складі зведеного підрозділу ХНУПС на захисті та обороні м. Харків.
13 березня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання.
Неодноразово був нагороджений медалями, серед яких «За жертовність та любов до України» Патріарха Філарета. Також нагороджений орденом «За мужність ІІІ- го ступеня». Почесний громадянин міста-героя Охтирки.
Сергій Гавриленко — патріот, який заслуговує на найвищу державну нагороду!

https://khai.edu/ua/news/

26.06.25 р. 10:59
Кілька днів тому до нас звернулися рідні випускника ХАІ 2002 року — капітана Сергія Гавриленка, який загинув у бою за Харків 13 березня 2022 року, ціною власного життя врятувавши побратимів. Його ім’я навічно внесене до списків Харківського університету Повітряних Сил.
Рідні просили про підтримку петиції №22/244436-еп щодо присвоєння звання Герой України (посмертно).
На той момент залишалося 7 днів і не вистачало 3000 голосів…
Пройшло 4 дні.
25 000 голосів. І навіть більше.
ХАІ довів, що хайовське братерство — це не легенда й не пафос.
Це — реальність. Це пам’ять, яка жива. Це вдячність, яка не згасає.
Це — рідний, незламний Харків.
Це — героїчна Україна, що пам’ятає своїх захисників.
Шана тим, хто воює. Світла пам’ять тим, хто вже не з нами.
І низький уклін — від мами Героя. Від його рідних. Від усього ХАІ.
Петиція офіційно набрала необхідну кількість голосів і очікує на розгляд.
Дякуємо всім, хто не залишився байдужим. Ми були разом — і це дало результат.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКІЙ УКЛИН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

64 річний Олександр Славгородський загинув 9 березня 2022 року під завалами будинку на Першотравневій, 2 у Ізюмі. Черговий російський обстріл зруйнував два під’їзди житлової будівлі. Загинули майже півсотні людей .
Лише через місяць окупанти дозволили почати розбір завалів…

Славгородський Олександр закінчив Харківський авіаційний інститут – факультет авіаційних двигунів. Обожнював небо і літаки. Це залишилося його хобі на все життя. Часто їздив у ХАІ на заходи, присвячені авіації, був постійним відвідувачем аерофестивалей у селищі Коротич. У 2021 році зібрав на такому фестивалі свою сім’ю.
Після закінчення вишу Олександр за розподілом потрапив на роботу за Північним полярним колом, але потім повернувся в Ізюм. Відкрив власну справу – збудував СТО. Чоловік також мав економічну освіту і багато років обіймав керівні посади у дорожній службі Ізюма — був гендиректор ПАТ “Шляхове ремонтно-будівельне управління”. Разом з тим ремонтував шляхи в різних містах України. Асфальтував територію Святогірської Лаври, яку вважав своїм «місцем сили». Лагодив дороги на Донеччині і пишався, що відновлює звільнені території Донбасу. Ніколи не залишав свою бригаду, у всі відрядження обов’язково їздив із нею.
Олександр дуже любив троянди. Закуповував їх для посадки на території свого підприємства, а також дарував сусідкам. Знайомі називали Олександра «суперменом».
Не пропускав концерти улюблених артистів, подорожував за першої змоги.
Він дуже любив життя.
23 лютого, за день до повномасштабної війни, Олександр востаннє бачився зі своєю донькою Оксаною. Вітав її з річницею весілля.
Останній дзвінок від нього був 7 березня.
Далі донька не мала жодної звістки про тата і більше місяця намагалася хоч щось з’ясувати про його долю. Та 22 квітня Оксані повідомили, що знайшли його тіло.

Донька Оксана згадує про Олександра як про тата мрії: «Мені пощастило, що в мене був такий батько. Він вів зі мною серйозні розмови про життя, давав поради. Він був вимогливий до себе й інших. Був самим собою. Другом, якого більше не буде».
Олександра Славгородського поховали на кладовищі Ізюма біля могил бабусь і дідусів. У нього залишилась донька.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННІМ ЖЕРТВАМ!
НЕ ПРОБАЧИМО!

Джерело:

https://memorial.ua/

https://khai.edu/ua/news/