Про Максима дуже мало, що відомо, дуже…
Максим родився 01.09.1981 року.
Рідне місто — Новомосковськ.
Пішов на фронт добровольцем 24.02.2022 .
У жовтні 2023 року його серце зупинилося.
Залишилися сторінка у ФБ, яка заповнена інформацію про пошук зниклих воїнів ЗСУ…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ШАНА ТА СПОКІЙ ДУШІ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ…
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

https://www.facebook.com/profile.php?id=100010753021112

«Душу – Богу! Життя – Україні! Честь – для себе!»

Андрій Миколайович народився в місті Сміла Черкаської області.
Останні 20 років прожив у Києві.
Поступив до ХАІ наприкінці 90-х.
Встигав все – і добре вчитися, і займатися спортом, і бути головою профбюро Першого факультету. Активний, завзятий, веселий – своєю енергією він заряджав всіх навколо.
Колона Літакобудівного факультету, що відкривала свято, завжди була однією з самих хайовських. Їх веселі плакати, кричалки та девізи навіки увійшли в історію ХАІ. Як і один з їх авторів Андрій Поляков — студентський лідер, якого досі пам’ятають на рідному факультеті.
У 2004 році закінчив Національний аерокосмічний університет імені М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» за спеціальністю «Технологія літако- та вертольотобудування». Також отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.
Після випуску працював на ДП «Антонов», де Андрій працював і по АН-148, і по Ан-158, і по легендарним Руслану та Мрії. Народилось двоє чудових діточок. З’явилася нова, цікава робота.
Колеги казали «чудовий лідер і професіонал справи». А головне – Андрій завжди був людиною, яка всім серцем відторгала несправедливість, яка переживала за долю країни.
Потім став підприємцем. Займався спортом і саморозвитком.
Був активним учасником Революції Гідності, під час якої отримав поранення.

24 лютого 2022 року чоловік відправив рідних у безпечне місце, а сам пішов записуватися до лав добровольців. Наступного дня у складі 131-го батальйону 112-ої бригади ТРО боронив Київ.
Після звільнення столиці перевівся до інженерної роти 241-ої окремої бригади ТРО ЗСУ. Там обійняв посаду командира інженерно-технічного взводу.
Влітку вирушив на Харківщину.
У липні 2023-го перевівся на посаду командира інженерно-саперного взводу 206-го батальйону та поїхав боронити Донеччину.

«Андрій – справжній патріот України! Його кредо під час війни було: «Душу – Богу! Життя – Україні! Честь – для себе!».
В результаті так і сталося. Андрій не міг сидіти на місці, постійно рвався вперед. І добровільно, за власним бажанням, перейшов з тилової військової частини у ту, яка залучена до бойових дій.
В новому колективі зарекомендував себе тільки з найкращої сторони: як командир, як побратим, як друг! Він зміг згуртувати взвод, яким керував, та здружити різновікових військовослужбовців. Керівництво батальйону було, без перебільшення, в захваті від нього і говорили: «Нарешті знайшли того офіцера, якого так давно шукали!» – розповів рідний брат загиблого Дмитро.
«Андрій – це та людина, яка завжди всім допомагала, щирий, мегаактивний, справжній патріот!» – додала подруга дитинства Альона Нянченко.
26 ЖОВТНЯ 2023 РОКУ — в зоні відповідальності 206 окремого батальйону ТРО в районі міста Сіверськ при проведенні інженерної розвідки у зонах можливого дистанційного мінування ворога був виявлений невідомий вибуховий пристрій.
Старший лейтенант Андрій ПОЛЯКОВ, надавши команду підлеглим саперам відійти на безпечну відстань, почав проводити первинний огляд — чи є вибуховий пристрій одиночним або ж є частиною мінного поля. В цей момент відбулася детонація…

За спогадами командира батальйону майора Андрія Шуби: «Це тяжка втрата для нашого батальйону. Старший лейтенант Поляков був професіоналом своєї справи, порядною й відповідальною людиною, а також беззаперечним лідером у своєму підрозділі. Не пробачимо! Помстимося!»

За час спільної служби я запамʼятав «Бізона» як найкращого сапера за весь час існування 206 батальйону. Ініціативний, азартний, завжди йшов виконувати задачі сам, прагнув розвиватись у перспективних напрямках на кшталт боєприпасів для fpv, тощо. Він вивів свій підрозділ ІСВ на якісно новий рівень згуртованості й професійності. Думаю, що всі командири підрозділів погодяться з такою оцінкою Андрія «Бізона», – говорить командир механізованої роти Роман «Вікінг».

Андрій здобув справжній авторитет та повагу, бо жив за принципом: «Роби, як я!», тобто заохочував власним прикладом. Бійці-сапери з повагою відносились до свого командира, котрий за короткий період зміг зарекомендувати себе справжнім командиром-лідером та згуртувати колектив, – говорить один з офіцерів батальйону Віктор на псевдо «Вєня»-

Смерть Андрія Полякова – дійсно важка втрата для всього без виключень колективу нашого батальйону, бо кожен боєць, котрий мав з ним чи-то коротку бесіду або спільну справу, незмінно проникався повагою до «Бізона».

Поховали офіцера на Алеї Слави Берковецького кладовища в Києві.
Кавалер медалі «За оборону міста-героя ХАРКІВ», ордену «Богдана Хмельницького » III ступеня (посмертно).

В Андрія залишилися дружина Юлія, випукниця ХАІ, донька Валерія, син Арсен, а також любляча родина, багато друзів та побратими.

Одна з вулиць Сміли має ім’я Андрія Полякова.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

facebook.com/206.battalion

Нова пошта 22 октябрь 2023 г.·
Ввечері 21.10.2023 шість новопоштовців загинули через прицільний удар російськими ракетами по терміналу Нової пошти в Харкові.

Читаємо їхні імена вголос на знак памʼяті й скорботи:

Олександр Темніков, 31 рік
Дмитро Герасічкін, 30 років
Артем Акопов, 21 рік
Олександр Біжанов, 22 роки
Владислав Панков, 28 років
Олексій Єрмола, 23 роки

В новинах потім скажуть – в них не було шансів, бо вибух пролунав через кілька секунд після сигналу тривоги. Добігти до укриття було не реально.
Вибух тієї ракети відчули у Харкові (це щоб уявити силу удару). Новини з палаючим терміналом «Нової пошти» у селищі Коротич розійшлися по всім новинам країни. 6 загиблих, 18 поранених.
Страшна та суха статистка війни.

22-річний Олександр Біжанов — студент Харківського авіаційного інституту, вивчав інформаційно-вимірювальні технології.
«Єдиний син у матері, величезне горе», — каже Марія Володимирівна, староста села Губарівка Боходухівської громади, звідки родом хлопець.
Батьки Олександра розлучені, син жив разом з мамою.
«І для мами він був єдиною зірочкою, заради якої вона жила», — каже тітка хлопця Валентина Василівна.
«Він теж підтримував її у всьому. Якщо виникали труднощі, казав: “Не переживай, ми все здолаємо, ми переживемо”-, це завжди допомагало їм вистояти».
Вступивши на навчання, Олександр переїхав до Харкова та знайшов підробіток на «Новій пошті».
Коли почалася повномасштабна війна, розповідає тітка, хлопець через обстріли та постійну небезпеку звільнився з роботи і був удома.
Але на пошті в нього залишалося багато друзів, ровесників, вони гукали його назад, і коли він вступив на магістратуру до Харкова, то повернувся на роботу в термінал «Нової пошти».
Тітка згадує, що за чотири дні до удару Олександр приїжджав додому в рідну Губарівку.
«Прибіг сюди до мене, трошки поспілкувався з сестрою (двоюрідною), уже вечоріло і він якось так, як і зазвичай, сказав – ну ладно, я пішов», — каже Валентина Василівна.
«А у суботу ввечері ми прочитали оголошення про удар по пошті – і хоча там ще не було вказано, яке відділення – нам відразу йокнулося. Ми давай дзвонити, а там дзвінок іде, а трубку не піднімають, ми не спали до ранку…»
Олександра поховали у вівторок, на похорони прийшло все село. Були і представники «Нової пошти», каже жінка, компанія взяла всі витрати на себе.
Мати хлопця, за її словами, майже щодня приходить на могилу до сина.
«Це велика рана, яка ніколи не забудеться і не загоїться, це такий жах для нашої родини», — каже тітка.
«Мені все здається, що це наче фільм, і от все закінчиться, він прибіжить і буде дурачитися з братом і сестрою. Мені не вкладається в голові, що його більше не буде».
В університеті, як і в сільській раді, тепло відгукуються про Олександра Біжанова.
«Він був чудовою людиною, готовою завжди прийти на допомогу кожному, хто цього потребував», — згадують про хлопця в університеті.
«Навчався на державному, вчився добре, хороші хлопці були», — каже завідувач кафедри Віталій Сіроклин.
«Втрачаємо наш потенціал, майбутній розвиток України, готували діток, фахівців…», — з сумом каже викладач.

…Вкотре до університету завітала мама студента ХАІ Олександра Біжанова, який загинув під час ракетного обстрілу терміналу «Нової пошти» в Коротичі восени 2023 року.
- Їду провідати синочка, — сказала тоді Лариса Біжанова.
Вона запалила свічку біля меморіалу з фотографією сина та поставила невеличкий букет синьо-жовтих квітів, які виготовила власноруч. А ще — привезла до ХАІ квіти зі свого двору і сказала: Може це стане новою традицією — коли рідні та близькі загиблих хайовців висаджуватимуть квіти на території ХАІ.
Пройшло кілька днів — і ця історія отримала продовження.
Співробітниці зеленого цеху, яких до глибини душі зворушила ця розповідь, не просто висадили принесені квіти, а створили клумбу, яку назвали «Серце матері».
Вони за кілька днів знайшли всі необхідні матеріали.

І ось — СЕРЦЕ МАТЕРІ, яка втратила єдиного сина…

У центрі клумби — розколоте серце. Тріщина ділить його навпіл.
З одного боку — квіти, привезені Ларисою Біжановою. Як символ мирного, щасливого життя.
З іншого — порожнеча. Лише одинокі серця…
Серця матерів, які отримали страшну звістку.
У розриві на серці встановили ліхтарі.
Тепер щовечора «Серце матері» світитиметься на головній алеї ХАІ — як символ усіх материнських сердець, які втратили своїх синів і дочок.
Тепер це історія ХАІ. Пронизлива. Щемка. Правдива. Історія воєнного часу.
Відтепер назавжди поруч із серцем «Я люблю ХАІ» буде СЕРЦЕ МАТЕРІ…
Благословенні руки тих, хто створив цей маленький, але дуже сильний пам’ятник.
Благословенні руки всіх матерів.
Благословенні їх серця…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.facebook.com/nova.poshta.official

https://www.bbc.com/ukrainian/

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабної війни, Анатолій став волонтером: готував та розвозив обіди людям у метро і військовим на блокпостах. Влітку відновлював пошкоджені елеватори.
У червні 2023 року пішов у ЗСУ. Штаб-сержант 5-ї роти 1-ї штурмової групи 53-ї ОМБ імені князя Володимира Мономаха. Позивний «Прапор».
Побратими казали: «Прапор» — це сильний характер і завжди протягнута рука допомоги.
29 вересня 2023 року під селищем Водяне Покровського району життя Анатолія Кондратьєва обірвав ворожий снаряд.
Йому було 44.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

Ігор народився 26 червня 1974 року в мальовничому місті Сміла на Черкащині.
Після закінчення Черкаської СШ № 17 навчався у Харківському авіаційному інституті — другий факультет, кафедра 205, спеціальність «Аерокосмічна теплотехніка».
Після закінчення університету повернувся до рідного міста, займався підприємництвом у сфері торговлі .
У травні 2023 року Ігор приєднався до лав Збройних Сил України.
Свої 49-й день народження 26 червня він зустрів уже за важелями бойової машини.
Далі — криваві бої у пеклі палаючої Донеччини. Літо 2023. Українські війська контратакували ворога, намагаючись відкинути його з рідної землі.
День в день через три місяці після Дня Народження — 26 вересня 2023 року — поблизу села Павлівка Волноваського району Донецької області ворожа ракета влучила в його бойову машину – Ігор отримав поранення, не сумісне з життям.
Похований на Алеї Героїв кладовища № 4 (м. Черкаси).
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Посмертно присвоєно Почесне звання «Захисник України – Герой Черкас» (рішення виконавчого комітету від 30.04.2024 № 552).

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://cherkasy-rada.gov.ua/

https://memorybook.org.ua/

https://suspilne.media/cherkasy

Денис Герасимов народився 21 серпня 2003 року в Харкові. Після навчання в місцевому міському ліцеї №107 хлопець вступив до Національного аерокосмічного університету імені Жуковського.
З шести років Денис почав займатися футболом у секції «Металіста», але після травми руки та зміни тренера вирішив не продовжувати занять. Натомість хлопець тренувався на шкільному стадіоні, а також ходив на матчі «Металіста» разом із батьком.

Після революційних подій 2014 року Дениса почала цікавити тема організованої підтримки клубу. Він захопився створенням та друком стікерів на футбольну та патріотичну тематику. В 13-річного хлопця почали з’являтися балончики з фарбою.

В 2020 році Герасимов потрапив до фанатського колективу «Металіста» SPC (Simmer Polecats Crew), де на той час вже був його тренер зі змішаних єдиноборств Олександр Клушин, який мав майстерність у козацькому поєдинку, мав синій пояс з бразильського джіу-джитсу та був чемпіоном світу з ММА.
Одноклубники згадують, що фанатське життя швидко захопило Дениса. Він брав участь у багатьох довколафутбольних подіях останніх років перед повномасштабною війною, а свою сором’язливість компенсував упертістю та характером в бійці. В фанатському середовищі Герасимов мав прізвисько Бірч.

Передчуваючи наближення повномасштабної війни, фанатські колективи Харкова проводили підготовку. Денис приєднався до сформованої його тренером добровольчої групи при спецпідрозділі поліції «Схід».
З першого дня великої війни Бірч став до зброї, хоча мав на той момент лише 18 років. Ввечері 24 лютого 2022 року він зателефонував батькам та сказав, що сьогодні додому не приїде і залишиться допомагати хлопцям по місту. Він був наймолодшим представником підрозділу SPC division. Побратими згадують, що Денис залишався з підрозділом у найскладніші періоди для міста і всім, чим міг, допомагав хлопцям із 92-ї бригади захищати й звільняти область. Бірч мріяв продовжити службу в «Бешкетниках Сірка», але не зміг потрапити до підрозділу через юний вік.
Після цього Денис вирушив на підготовку до бригади «Азов».
Пройшовши навчання, він приєднався до 3-го батальйону 12 БСВП «Азов», де обіймав посаду гранатометника.
Рідні про цей його крок дізналися вже тоді, коли Денис став рекрутом.

Побратими згадують Бірча як відважного воїна і справжнього друга, який не боявся йти на найнебезпечніші завдання. Його відвага та відданість ідеалам свободи та незалежності України завжди надихали товаришів. 

Телефонуючи додому, він завжди був у доброму гуморі. Говорив батькам, що все добре, а після війни планував продовжити займатися військовою справою.

Денис Герасимов загинув 20 вересня 2023 року, через місяць після свого 20-річчя.
Під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі під Кремінною Сіверськодонецького району на Луганщині Бірч отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу.Він віддав своє життя за свою Батьківщину та свободу України, отримавши поранення, від яких не вдалося його врятувати.
Поховали воїна на Алеї слави харківського цвинтару №18.
Посмертно Денис Герасимов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вічна шана Герою!

Дошку на честь Д. О. Герасимова встановлено 30 грудня 2024 року на фасаді комунального закладу «Харківський ліцей № 107 Харківської міської ради» за адресою вулиця Академіка Барабашова, 38 Б.
«У цьому закладі в період 2009‒2020 рр. навчався Герасимов Денис Олександрович (21.08.2003‒20.09.2023). Позивний ― Бірч. Герой, який загинув за свободу та незалежність України. В/ч 3057, 12 бригада спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Герої не вмирають!».

«Людина з великої літери. З перших днів повномасштабної війни став на захист держави. Був справжнім другом та відважним воїном, який ніколи не боявся виконувати найнебезпечніші завдання! Було за честь стояти з тобою в одних лавах! І мати такого друга! Нам не вистачатиме тебе, твоїх приколів та фірмового затяжного «та-да»… Обов’язково помстимось!» ― пообіцяв побратим Дениса SKADI.
«Ти був здатний твердо стояти, не падаючи. Наполегливо йшов до мети. Вдячний долі за те, що ти був моїм другом. Тобі назавжди 20», ― відреагував друг і побратим Бірча.
«Він був скромний, добрий, дуже цілеспрямований. Чуйний син, патріот своєї країни. З підлітка непомітно виріс у справжнього та мужнього воїна. Кохаємо, пишаємося та дуже сумуємо. Велике щастя мати такого сина!» ― написала мама Оксана Герасимова.

Спочивай друже, тепер нам є чому повчитися в тебе.
Денис “Бірч” Герасимов. Азов. SPC division. В строю.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

https://www.myhovych.com/

https://www.standsofheroes.com/

https://sport.ua/uk/news/

https://ukrfootball.ua/

https://mevorydoskikharkov.blogspot.com/

Віктор Глуховеря проживав у селі Володимирівка Карлівської громади.

На службу його мобілізували у лютому 2023-го року.
Чоловік був молодшим лейтенантом, командиром аеромобільного взводу.

40-річний Віктор Глуховеря загинув 16 серпня 2023-го року під час бойових дій біля села Роботине Запорізької області. Це сталося унаслідок мінометного обстрілу з боку російських військових.

14 вересня йому мало виповнитися 41 рік.

У День Незалежності України у 2023 році поховали полеглого воїна Віктора Глуховерю з Полтавщини у селі, де він жив.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

https://suspilne.media/

https://np.pl.ua/

Олександр народився у Глухові Сумської області 15 лютого1992року, був випускником Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного, ніс службу у Державній прикордонній службі, викладав артилерійську справу.
Як досвідчений військовий, що володів усіма сучасними знаннями та вміннями, планував майбутню кар’єру, тому вступив до магістратури ХАІ.
З перших днів навали був у бою. Спершу з побратимами із Житомирського прикордонного загону захищав підступи до Києва, був нагороджений орденом «За мужність».

Весною 2023-го протистояв окупантам на фронті в Луганській області. Олександр Єрмоленко був начальником мінометної прикордонної застави, командував групою реагування.
5 липня 2023 його група прийняла смертельний бій. Старший лейтенант Олександр Павлович Єрмоленко стояв до кінця…
Його називали “Водолій” — позивним, за яким був спокійний, уважний до інших, але рішучий командир. Він міг залишитись у тилу, але обрав передову.
Глухівчанин Олександр Єрмоленко загинув 5 липня 2023 року на Луганщині.
Йому було лише 31.
Удома захисника чекали друждина, троє дітей, серед них — донька, яку він бачив лише по відеозв’язку.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://hlukhiv.city/

Сергій народився 16 лютого 1967 року в радгоспі «Ярославський» Жаксинському районі Целиноградської області (Казахстан).
У трирічному віці разом з батьками переїхали до с. Шулешівка, що на Путивльщині.
У 1984 році закінчив Веселівську ЗОШ і вступив до Харківського авіаційного інституту на факультет Систем управління. Жив у гуртожитку ХАІ-11. Як і всі студенти того року, потрапив під військовий призов і два роки служив в армії (тоді в групах ХАІ залишалися лише дівчата та ті, хто вже відслужив строкову). Після служби повернувся до рідного ХАІ і випускався вже з іншим курсом — не у 1990-му, а в 1992-му, коли отримав диплом ХАІ за спеціальністю «Авіаційне приладобудування».
У складні 90-ті, коли скасували розподіл, а підприємства масово згортали виробництво, кожен виживав як міг.
Сергій Миколаович вільно володів німецькою мовою. Пішов працювати учителем у рідній школі, викладав німецьку мову та фізичну культуру. Він знав, як зацікавити школярів своїм предметом, вуів до кожного знайти підхід.
Захоплювався футболом і багато часу приділяв роботі з молоддю. Безліч місцевих хлопців пройшли через його футбольну команду. Завдяки тренерському таланту Сергія Миколайовича сільські школярі знали смак спортивних змагань і перемог. Його команда завжди була однією з кращих серед шкіл колишнього Путивльського району. Він був організатором футбольних турнірів у селі серед дітей і дорослих. Сергій Миколайович притягав до себе й викликав довіру. Загострене відчуття справедливості не дозволяло тренеру змовчати, якщо він бачив, що його команду несправедливо засуджують.
Працював інженером з техніки безпеки ТОВ «Агріпорт-Норд». Сергій Миколайович запам’ятався відвертою, щирою, відповідальною та принциповою людиною. Завжди відстоював свою точку зору, при цьому був скромним. Гарний сім’янин, люблячий чоловік і батько.
Після початку повномасштабного вторгнення агресора, коли перші колони російської техніки вдерлися на українські землі, він, не вагаючись, вступив добровольцем до Сумської територіальної громади. У березні 2022 року пішов до лав Збройних Сил України. Сергій Миколайович був командиром 3-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти військової частини А4427 (старший лейтенант) позивной “Самсон”. Воювати довелося на донецькому та луганському напрямках. Мав поранення нижньої кінцівки, двічі контужений.
Узимку 2023 року, коли після серйозного поранення воїна відпустили на кілька днів до родини, знайшов час, щоб зустрітися зі школярами. Як міг, підібрав слова, щоб розповісти дітям про те, як його побратими боронять нашу землю від ворога. Хлопчики дивилися на нього зі справжнім захватом, розуміючи, що слухають слова героя.
Після поранень йому пропонували працювати при штабі, але він не покинув своїх побратимів, сказавши: «Або я додому приїду сам з перемогою, або привезуть під прапором!»
Таким він був і таким залишиться в пам’яті багатьох, хто його знав.
Останні теплі дні квітня 2023 року стали великим випробуванням для сім’ї військового. Спочатку, коли Сергій Миколайович перестав виходити на зв’язок із рідними, вони були впевнені, що він знайдеться живим і сам зателефонує їм. І хотіли в це вірити.
Проте сталося непоправне: унаслідок штурмових дій і атаки противника південніше села Кузьмине в районі Серебрянського лісництва на Луганщині загинув 27 квітння 2023 року. Мужньо виконав військовий обов’язок.

Проводжати в останню путь Сергія Миколайовича прийшло дуже багато людей. Військові відмовилися покласти труну з загиблим воїном в машину й у весь шлях до кладовища несли її на руках. І це неспроста, тому що на війні Сергій Миколайович, будучи командиром взводу, завжди відстоював свою точку зору перед командуванням, навіть розуміючи, що це загрожує йому проблемами. Він захищав своїх бійців, бо відчував за них відповідальність так само, як колись за своїх школярів. Особливо щемно в той весняний сонячний день, серед квітучих садів його рідного села вітер ширив звуки пострілів почесної варти. У серцях односельців і тих, хто знав Сергія Самощенка, завжди залишатиметься пам’ять про героя та вдячність за його сміливість і оборону рідної держави.
Родина втратила найкращого чоловіка та батька, Україна втратила мужнього героя.
Сергій Миколайович Самощенко похований 06 травня 2023 року в с.Веселе Путивльської громади.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://putivlska-gromada.gov.ua/

https://rama.com.ua/

https://sumymemory.gov.ua/

Богдан народився 11 листопада 2003 року у смт. Шахтарьске (Свердловськ) на Луганщині.
У 2021 році поступив на факультет літакобудування ХАІ, обравши кафедру інформаційних технологій проєктування.
З березня 2022 року Богдан проживав у селі Кричка Солотвинської селищної громади на Івано-Франківщині. Продовжував навчання в ХАІ дистанційно, успішно закінчив перший курс.

У січні 2023 року другокурсник ХАІ Богдан Овчаренко добровольцем став на захист України. Солдат 207-ї механізованої бригади, що тримала ворога на Донецькому напрямку. Але доля відвела Богдану всього три місяці…

25 квітня 2023 року — ворог ударив ракетами по місту Слов’янськ… Цей обстріл забрав життя Богдана Овчаренка. Воїна, добровольця, патріота, людини з великим серцем.

У Солотвинській селищній громаді написали:
«Богдан на свій юний вік був справжнім патріотом та Воїном, який не побоявся стати на захист своєї держави. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, він загинув, мужньо виконуючи військовий обов’язок.
Пам’ять про Захисника України житиме вічно!
Низький уклін!
Вічна пам’ять! Вічна шана!
Наші діти, наші герої — вони були народжені для Життя і найбільше заслуговували на нього.»

Богдану назавжди 19…

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://galychyna.if.ua/

https://pik.net.ua/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!