РЕШЕТНІКОВ Валерій, випускник 1-го факультету 1960 року, студент, який створив СКБ ХАІ.

12 квітня в Україні – День працівників ракетно-космічної галузі

https://www.objectiv.tv/uk/objectively

Інженерія в тренді, на економіці — спад: що обирають абітурієнти в Харкові

Частина 1

В. Решетніков. “Крылья Родины, 1962, № 10, стор. 16-17”

У низці вищих авіаційних навчальних закладів країни працюють громадські конструкторські бюро. Студенти — майбутні авіаційні конструктори та інженери — за допомогою викладачів проектують та будують спортивні літаки та планери. Я хочу розповісти про досвід створення легкого спортивного літака ХАІ-19 студентським конструкторським бюро Харківського авіаційного інституту.
Вже багато років студенті і викладачі нашого інституту займаються конструкторською роботою. Перший літальний апарат під маркою ХАІ-1 народився ще в тридцятих роках. Він був першим в Європі літаком з шасі, що забирається. На ньому встановлено кілька всесоюзних та європейських рекордів. Літак випускався серійно та експлуатувався майже на всіх пасажирських лініях Радянського Союзу. Після цього в інституті спроектували планер ХАІ-2, літаки ХАІ-3, ХАІ-4, ХАІ-5. Літак ХАІ-5 — швидкісний винищувач-розвідник, що випускався серійно під маркою Р-9. Він брав участь у боях з біло-фінами, а також німецько фашистськими загарбниками.
Після війни естафету із рук старших товаришів прийняли студенти-комсомольці.
1959 рік. Якось хтось із студентів запропонував власними силами спроектувати та побудувати невеликий спортивний літак. Ідея сподобалася. Створили гурток. Спочатку до нього увійшли Анатолій Кундеревич, Віталій Куянцев, Світлана Решетнікова, Олександр Побійпіч, Анатолій Крикунов, Віктор Коломієць і я.

Спогади ГАЙДАЧУКА Віталія, випускника 1-го факультету 1962 року.

Коли Валерій був на 5-му курсі у нього виникла ідея створити СКБ. Це було не відповідь на рішення згори, це була ініціатива самого Решетнікова Валерія.
У 1959 року СКБ був створений студентом ХАІ Решетніковим Валерієм.
Бажання будувати літаки та літати на них вже було і викликало потребу такої структури.
СКБ на той момент уже було у МАІ, але студенти були не того рівня, що хайовці. Недарма всі заводи від Далекого Сходу воліли брати хайовців.

ПИЛЬНИК, начальник СКБ авіаційного інституту

СПРОЕКТОВАНО СТУДЕНТАМИ
“Вечірній Харків”, 08.01.1971 р.

Одним із методів поліпшення якості підготовки спеціалістів у вузах є залучення студентів до науково-практичної роботи. В авіаційному інституті це питання вирішено так: окрім студентського наукового товариства, у нас створено і студентське конструкторське бюро.
Воно існує з 1959 року.
Спочатку як факультетське, воно було створене групою студентів-ентузіастів. Потім тематика СКБ розширилась, сюди залучаються студенти всіх факультетів.
В основному СКБ займається розробкою і створенням нових зразків літальних апаратів (літаки з штовхаючим гвинтом, апарати на повітряній подушці, екранольоти). Для багатьох це звучить не зовсім звично. Але варто зрозуміти, що в СКБ студент має право здійснити будь-яку ідею, йому надається можливість спробувати свої сили, втілити в життя свої, навіть найфантастичніші задуми. А інколи — і переконатися у їх нереальності.
Кожна робота виконується в комплексі: обробка інформації, проектування, наукові дослідження, виготовлення дослідного зразка, випробування його, доводка, інколи — запровадження, якщо проект можна втілити.
Хай у вас не складається враження, що наше СКБ займається не зовсім реальними справами, хоч буває й таке. Але в основному проекти студентів одержують путівки в життя.

 ВЕЛИКОДЕНЬ 2026

ВОЛКОВА Неоніла Дмитрівна, директорка Лицея ХАІ:

Дорогі друзі, усі, хто поруч серцем!
Щиро вітаю з світлим святом ВЕЛИКОДНЯ!!!
Це найбільше свято — символ перемоги життя над смертю, добра над злом, миру над війною, символ надії і віри.
ХРИСТОС ВОСКРЕС- ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!

 САМОЩЕНКО Сергій, випускник 3-го факультету 1992 року


Сергій народився 16 лютого 1967 року в радгоспі «Ярославський» Жаксинському районі Целиноградської області (Казахстан).
У трирічному віці разом з батьками переїхали до с. Шулешівка, що на Путивльщині.
У 1984 році закінчив Веселівську ЗОШ і вступив до Харківського авіаційного інституту на факультет Систем управління. Жив у гуртожитку ХАІ-11. Як і всі студенти того року, потрапив під військовий призов і два роки служив в армії (тоді в групах ХАІ залишалися лише дівчата та ті, хто вже відслужив строкову). Після служби повернувся до рідного ХАІ і випускався вже з іншим курсом — не у 1990-му, а в 1992-му, коли отримав диплом ХАІ за спеціальністю «Авіаційне приладобудування».
У складні 90-ті, коли скасували розподіл, а підприємства масово згортали виробництво, кожен виживав як міг.
Сергій Миколаович вільно володів німецькою мовою. Пішов працювати учителем у рідній школі, викладав німецьку мову та фізичну культуру. Він знав, як зацікавити школярів своїм предметом, вуів до кожного знайти підхід.
Захоплювався футболом і багато часу приділяв роботі з молоддю. Безліч місцевих хлопців пройшли через його футбольну команду. Завдяки тренерському таланту Сергія Миколайовича сільські школярі знали смак спортивних змагань і перемог. Його команда завжди була однією з кращих серед шкіл колишнього Путивльського району. Він був організатором футбольних турнірів у селі серед дітей і дорослих. Сергій Миколайович притягав до себе й викликав довіру. Загострене відчуття справедливості не дозволяло тренеру змовчати, якщо він бачив, що його команду несправедливо засуджують.
Працював інженером з техніки безпеки ТОВ «Агріпорт-Норд». Сергій Миколайович запам’ятався відвертою, щирою, відповідальною та принциповою людиною. Завжди відстоював свою точку зору, при цьому був скромним. Гарний сім’янин, люблячий чоловік і батько.
Після початку повномасштабного вторгнення агресора, коли перші колони російської техніки вдерлися на українські землі, він, не вагаючись, вступив добровольцем до Сумської територіальної громади. У березні 2022 року пішов до лав Збройних Сил України. Сергій Миколайович був командиром 3-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти військової частини А4427 (старший лейтенант) позивной “Самсон”. Воювати довелося на донецькому та луганському напрямках. Мав поранення нижньої кінцівки, двічі контужений.
Узимку 2023 року, коли після серйозного поранення воїна відпустили на кілька днів до родини, знайшов час, щоб зустрітися зі школярами. Як міг, підібрав слова, щоб розповісти дітям про те, як його побратими боронять нашу землю від ворога. Хлопчики дивилися на нього зі справжнім захватом, розуміючи, що слухають слова героя.
Після поранень йому пропонували працювати при штабі, але він не покинув своїх побратимів, сказавши: «Або я додому приїду сам з перемогою, або привезуть під прапором!»
Таким він був і таким залишиться в пам’яті багатьох, хто його знав.
Останні теплі дні квітня 2023 року стали великим випробуванням для сім’ї військового. Спочатку, коли Сергій Миколайович перестав виходити на зв’язок із рідними, вони були впевнені, що він знайдеться живим і сам зателефонує їм. І хотіли в це вірити.
Проте сталося непоправне: унаслідок штурмових дій і атаки противника південніше села Кузьмине в районі Серебрянського лісництва на Луганщині загинув 27 квітння 2023 року. Мужньо виконав військовий обов’язок.

Проводжати в останню путь Сергія Миколайовича прийшло дуже багато людей. Військові відмовилися покласти труну з загиблим воїном в машину й у весь шлях до кладовища несли її на руках. І це неспроста, тому що на війні Сергій Миколайович, будучи командиром взводу, завжди відстоював свою точку зору перед командуванням, навіть розуміючи, що це загрожує йому проблемами. Він захищав своїх бійців, бо відчував за них відповідальність так само, як колись за своїх школярів. Особливо щемно в той весняний сонячний день, серед квітучих садів його рідного села вітер ширив звуки пострілів почесної варти. У серцях односельців і тих, хто знав Сергія Самощенка, завжди залишатиметься пам’ять про героя та вдячність за його сміливість і оборону рідної держави.
Родина втратила найкращого чоловіка та батька, Україна втратила мужнього героя.
Сергій Миколайович Самощенко похований 06 травня 2023 року в с.Веселе Путивльської громади.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://putivlska-gromada.gov.ua/

https://rama.com.ua/

https://sumymemory.gov.ua/

 06.04.26

…Головний корпус ХАІ, весь фасад без вікон, і частково випали вікна у профілакторії.
Врятували Масленниковські ялинки, які взяли на себе шахед, а так було б пряме попадання в головний корпус…

 ОВЧАРЕНКО Богдан, студент 2-го курсу 1-го факультету

Богдан народився 11 листопада 2003 року у смт. Шахтарьске (Свердловськ) на Луганщині.
У 2021 році поступив на факультет літакобудування ХАІ, обравши кафедру інформаційних технологій проєктування.
З березня 2022 року Богдан проживав у селі Кричка Солотвинської селищної громади на Івано-Франківщині. Продовжував навчання в ХАІ дистанційно, успішно закінчив перший курс.

У січні 2023 року другокурсник ХАІ Богдан Овчаренко добровольцем став на захист України. Солдат 207-ї механізованої бригади, що тримала ворога на Донецькому напрямку. Але доля відвела Богдану всього три місяці…

25 квітня 2023 року — ворог ударив ракетами по місту Слов’янськ… Цей обстріл забрав життя Богдана Овчаренка. Воїна, добровольця, патріота, людини з великим серцем.

У Солотвинській селищній громаді написали:
«Богдан на свій юний вік був справжнім патріотом та Воїном, який не побоявся стати на захист своєї держави. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, він загинув, мужньо виконуючи військовий обов’язок.
Пам’ять про Захисника України житиме вічно!
Низький уклін!
Вічна пам’ять! Вічна шана!
Наші діти, наші герої — вони були народжені для Життя і найбільше заслуговували на нього.»

Богдану назавжди 19…


Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://galychyna.if.ua/

https://pik.net.ua/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

 04 квітня 1970 року

БОНДАР Олег, випускник 5-го факультету 1971 року

… 4 квітня 1970 року команда КВК ХАІ грала свою першу телевізійну гру. Грали із командою Білоруського політехнічного інституту. Команда блискуче зіграла розминку. Навіть зараз питання та відповіді тієї гри можуть претендувати на актуальність. Наприклад, на запитання: «Який злочин скоюється зараз в одному з московських провулків?», команда відповіла: «Саме зараз у Третьяковській галереї Іван Грозний убиває свого сина».
Примітно, що цього дня вперше в історії КВК була зафіксована нічия – саме так закінчилася ця зустріч. А вранці «команда прокинулася знаменитою». (Ніччя пояснилася дзвінком П.М. Машерова, перший секретарем ЦК КПРС Білоруської РСР, до редакції КВК. Н. Олійник)
Перший склад команди знав весь інститут: Євген Бут, Льоша Олійник, Влад Мосьпан, Толік Артеменко, Олег Бондар, Юра Скібін, Женя Гецович, Ян Рубінштейн, Міша Іоселевич, Вітя Забейворота, Боря Дикун, Купа (Валера Трифонов), Слава Балімець, Слава Балаценко, художник Володя Єрмолаєв, музиканти, керовані Сергієм Гарбузом на прізвисько Диня. На відміну від своїх послідовників 90-х років, були в команді і дівчата — Інна Штительман, Наташа Морозова, Наташа Дмитрієва, Марина Пасова. Дуже важливою, самовідданою була робота групи підтримки: Ірина Пантелєєва, Алік Маркон, Наталія Русак (зараз Олійник). Доставали та організовували будь-який потрібний для КВК реквізит від нічних горщиків для «фашистських касок» і кларнетів для «розчалок літака» до живого справжнього Пітерського водолаза, відловленого в ополонці, на виступі в Ленінграді. Щоправда, цей кадр із водолазом ТБ вирізало…
А одним із автором команди був молодий письменник-сатирик Алік Інін (Гуревич).
Режисером команди був відправлений від телебачення випускник ХПІ Артур Вишневецький, який своїм талантом пробився до москвичів.

Дякую С. Глущенко за фотографії