СЕРДЮК Віталій, випускник 2-го факультету 1971 року


МОЇ УНІВЕРСИТЕТИ
1962 рік — я поступив до Миколаївського суднобудівного технікуму

Мріяв про авіацію все свідоме дитинство (ЗНАК! — на лівому коліні родимка у вигляді літачка), а потрапив до кораблебудівної галузі.
Причиною такого рішення була моя дуже допитлива натура, бажання швидше вирватися в самостійне плавання (по життю), а також розмова батька з братом Тихоном (моїм дядьком) з Миколаєва. Після розмови я почав уже в травні збирати дрібнички та документи для вступу, а в липні 1962 року вступив на спеціальність “Суднокорпусобудування” Миколаївського технікуму.
Два роки “гриз” граніт наук у технікумі, жив у гуртожитку, ходив на бальні танці, у баскетбольну та легкоатлетичну (виконав другий розряд з бігу на середні дистанції) секції, у клуб водолазів, у народний ансамбль пісні і танцю (і досі можу “врізати” гопака), в гуртожитку злегка боксував із однокурсниками (купили 2 пари рукавичок).
А на другому курсі з групою однодумців із січня 1964 року записався в 11-й клас вечірньої школи робітничої молоді (“по блату” через знайомих старости нашої групи) та у червні 1964 року благополучно здав разом із шістьма такими ж “екстремалами” випускні екзамени.
Хотіли одразу поступати до Миколаївського кораблебудівного інституту, але в технікумі почули про наші плани та пообіцяли у разі подібних спроб вжити заходів… Довелося з другом “замітати сліди” та їхати поступати в інше місто.

Ми обрали Харківський авіаінститут

У перші три роки навчання в інституті знаходив будь-яку можливість брати участь у спортивних категорійних лижних та піших походах, виконав норму КМС з бігу на середні дистанції, вигравав два роки поспіль головний крос альпіністів міста Харкова на 5 км, двічі побував у складі студентських трудових загонів “Тюмень-Сургут”.
Навчався без трійок, але на 3-му курсі отримав “незадовільно” з теоретичної фізики за шпаргалку, яку передавав товаришу.
Весь наступний семестр у вільний від навчання та інших занять час шукав еквівалент знятої стипендії.
Працював у другу та третю зміни на харківських заводах: “Березка” (виробництво телевізорів; сушили дошки в с/шафі, прибирали тирсу та стружки в столярному цеху — робота для аристократів), “Серп і молот” (ливарний цех; завантаження шихти в вагранки, нічна зміна — воєнні навантаження), авіаційний (вантажником на складах кольорових металів — нічого собі так нормально), на укладанні трамвайних шпал (нічний Харків — нікому не побажаю). Пройшов чудову трудову школу.
На п’ятому курсі у складі сімох хлопців з нашої групи “Плазмові двигуни” отримав направлення на переддипломну практику та роботу на режимне підприємство у місті Калінінград. Там пропрацював чотири роки інженером-конструктором, познайомився з туристами-гірниками, чудовими хлопцями.
Разом ходили в лижні, водні та гірські походи і … конструювали, випробували маленькі такі двигуни — орієнтації та корекції космічної станції на орбіті та трошки були в дисидентах (слухали по ночах “Голос Америки”, критикували місцеве та високе керівництво, відмовлялися від участі в демонстраціях). Нас неоднократно викликали в КДБ, журили, вербували в сексоти, та якось пронесло.
Ті роки пролетіли як пісня — були ми хлопці молоді, неодружені…

ЯК НАВЧИТИСЯ БІГАТИ
Або розповідь про те, як я в інституті, і студентському трудовому загоні удосконалював свої стаєрські здібності

Травень 1967 року. Я студент другого курсу Харківського авіаційного інституту. Гуртожиток № 7. Теплового вечора відзначаємо день народження однокурсника Слави Колосовського, товариша по гуртожитку, кримчанина. За столом, заставленим батареєю ємностей марочними винами кримського виробництва, і скромною закускою із салатів, картоплі та сардельок, не нудно. Дегустуючи чудові південні вина, ведемо розкуті розмови про майбутнє літо — практику на заводі “ФЕД” і ймовірну, але поки що тільки в уяві, поїздку на Кавказ,в альпіністський табір.
А на ранок мені, як члену альпсекції інституту, належить захищати її честь, беручи участь у традиційному щорічному кросі альпіністів міста Харкова. Захід цей проводився у міському лісопарку, практично поряд із нашим навчальним закладом. І я, з важкою головою, але відданий справі інститутської секції (яке похмілля — спортивний режим !) таки вийшов на старт дистанції, і не лише 5 км пробіг, а й крос виграв! Досі не зрозумію, як мені це вдалося? Напевно , все ж таки велику роль зіграв алкогольний допінг, та й моя впертість у парі з мотивацією допомогла. Пам’ятаю все, наче сьогодні це було.
Дистанція кросу складалася з двох кіл по пересиченій лісовій місцевості. Перед кінцем кола був досить крутий і тривалий підйом — тягун у лексиконі легкоатлетів та лижників. Ось цей самий тягун я ледве здолав у першому колі, навіть крамольна думка з’явилася — а може, ну його, цей крос “дебільний”? Але честолюбство зійти з дистанції не дозволило.
Коли ж я вдруге вибіг на злощасний підйом, то попереду побачив двох хлопців, Миколу та Стаса, які стрімко обійшли мене ще на першому колі кросу. Микола був мені раніше знайомий, навчався у Харківському політеху, мав розряд кандидата у майстри спорту (КМС) Союзу з альпінізму, і був переможцем торішнього традиційного кросу, в якому брав участь і я, щоправда, без особливого успіху.
І ось зараз мене охопив азарт — будь-що обігнати Микола не кажучи вже про його приятеля Станіслава. І я це зробив! Причому, Миколу обійшов уже на середині підйому (він так приголомшено глянув на мене, що я навіть почав переживати за його подальше самопочуття). А ось зі Стасом довелося трохи повозитися.
Той, настирливий, не хотів відпускати мене аж до фінішу. Потім з’ясувалося, що Станіслав був професійним легкоатлетом і мав розряд КМС із бігу на середні дистанції. Але за сто метрів до фінішу я все ж таки відірвався від переслідувача!
Мені це дорого коштувало. Перед очима пливли оранжево-лілові кола, дихати було нічим, десь у глибині горла застряг сухий і колючий, мов плід реп’яха, комок, до того ж мене гойдало і нудило як під час штормової морської прогулянки.
Яким же радісним було повідомлення організаторів кросу під час нагородження призеру забігу медалями про те, що за перемогу в кросі мене додатково нагородили безкоштовною (!)
путівкою до альпіністського табору “Джайлик” — те, про що ми, сидячи вчора ввечері за святковим столом, тільки мріяли!
Вигравши крос і отримавши нагороду — путівку в табір “Джайлик”, розташований у долині річки Адирсу на Центральному Кавказі я … туди не потрапив. А поїхав у складі СТЗ (студентського трудового загону) у протилежному, північному напрямку освоювати тюменський край.
Під час гарячих червневих екзаменаційних днів завербували мене у подібний загін однокурсники.
Чашу терезів переважило бажання заробити — я постійно відчував матеріальну скруту (зізнайтеся, у кого, будучі студентом, її не було?). Але скажу відразу, потім зовсім не шкодував про своє рішення — романтики в тайговому краї було з надлишком.
Наш загін зі ста бійців у спекотно літо 1967-го року працював у районі міста Тобольська. Стратегічним завдання була підготовка в лісових тюменських хащах просіки під майбутню залізницю “Тюмень-Сургут” на ділянці завдовжки близько 15 км.
Ширина просіки у різних місцях коливалися в межах 200-300 метрів. Загін був розбитий на кілька бригад, які не лише спеціалізувалися в одному виді робіт, а й періодично змінювали свій профіль. Постійними були лише завдання у геодезистів та планувальників трас.
Бригади спеціалізувалися на:
— очищенні лісу в межах майбутньої просіки за допомогою сокир від чагарника так тонкоствольних (до 7-8 см у діаметрі) дерев, і називалися “ пройдисвітами, на російській мові “проходимцами”;
— валці дерев за допомогою пилки “Дружба” та розпилювання їх на частини: “дружбисти”;
— очищення розпиляних стовбурів від сучків та гілок — “сучкарі”;
— перетягування та укладання очищених стволі у у штабелі — “штабелівники”, звичайно;
— зачистці території від порубаних дрібних дерев і гілок та подальшої їх утилізації —ясна річ, “утилизатори”.
Особлива, найвідповідальніша робота дісталося нашим дівчатам. Вони годували сотню вічно голодних бійців на камбузі (святе діло). Звичайно, ми допомагали кухаркам, як могли. Щодня виділяли чергових хлопців (по одній людині з бригади). Вони чистили картоплю, мили посуд, перетягували важкі варочні котли.
Особисто мені найбільше сподобалося працювати “проходимцем”.
Ми були попереду “штабелівників” та “утилізаторіу “ приблизно на 5-7 кілометрів. Але що було погано, то це те, що кухня знаходилася в протилежному нашої малорухливої колони.
— Ти ж любиш бігати, чорт візьми! — подумки дорікнув з почуттям я собі. А наступного ранку, поклавши в штурмовий рюкзачок крім запасу питної води ще й робочі чоботи, а на ноги взувши так вдало прихоплені з собою в тайгу китайські кеди, “потрусив “ до місця роботи.
Звичайно, пробігати три рази по 5-7 км не вдавалося, все ж таки втома про себе давала…
Досягнувши за допомогою сокир на майбутній просіці контрольної позначки 15 км, ми з почуттям переможців повернулися на базу нашого загону та влилися всією бригадою у подальшу роботу.
… Але щоранку вставав на годину раніше підйому, і бормочучи приказку “охота пуще неволи”, іноді навіть злісно, не відновившись повністю після отриманого напередодні навантаження, виходив на лісові стежки, щоб пробігти свої 8-10 км…

Ця книга присвячується дружині Надії і всій моїй сім’ї , які не тільки витримували мій далеко не простий характер, а й допомагали завжди у всіх проєктах, складних походах і змаганнях протягом нашого сімейного життя.
Дякую дуже.
Слава Україні! Слава Збройним Силам України!

 ІСЕНКО Олег, випускник 1986 року

Direktor Brig Ltd
01.1997 — теперішній час — 29 років

Бриг у Дюссельдорфі, 2016 рік

Бриг у Дюссельдорфі 2026 року

Спогад: 10 років – це була довга подорож…
Шлях Перемог і шлях Поразок…
Бриг був як Фенікс – на тому ж місці, в Дюссельдорфі – потужніший, надійніший і впевненіший у майбутньому!
Бриг назавжди!!!
Бриг! Бриг! Бриг!


Джерело:

https://www.facebook.com/oleg.isenko.18

 БЕРЕЖНИЙ Вадим, студент 2-го курсу магістратури 1-го факультету


Хлопець з міста Сватове, що на Луганщині.
З дитинства настільки обожнював книги та спорт, що в міській бібліотеці Вадима називали «почесним гостем», а зал важкої атлетики був для нього другим домом. Бажав стати спортсменом, тому після школи навчання у Харківському вищому училищі фізичної культури та спорту.
Але не судилося – зашкодила травма коліна.
Тоді Вадим вибрав небо, став студентом факультету Літакобудування. Усміхнений, веселий – таким він залишився на фото, таким його знали в ХАІ, таким його знали друзі. А ще вони знали, що Вадим Бережний – це відвертість і активна життєва позиція.
Саме такі люди на світанку 24 лютого першими стали в черги до військкоматів.

Бережний Вадим Сергійович «Канада»
Кислівка на Харківщині стала місцем його останнього бою, але не кінцем його історії. Відвага «Канадця» живе в нашій памʼяті й у нашій непохитності. Загинув під час вогневого контакту з ворогом 11.10.2022
Було йому 22 …

obiymy_yangola
Вони боролись до останнього подиху. Вони викарбували своє імʼя на сторінках історії своїми вчинками. Герої живуть принципами та метою — захищати рідні землі, ми ніколи не забудемо їхнього Чину.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.instagram.com/p/DPqE0tMCPZQ/

 БОЙКО Олександр, студент 1-го факультету з 2015 року.

У ніч на 28.05.2006 року у моє рідне місто Феодосія прибуло судно «Advantage» з будівельними матеріалами і спецтехнікою Північноатлантичного альянсу, а також з військовими спеціалістами США.
Відповідно до планів міжнародного військового співробітництва між Україною та США на 17 червня 2006 року планувалося провести україно-американські миротворчі навчання «Sea Breeze», які, починаючи з 1997-го року щорічно проводилися на території України згідно з «Меморандумом про взаєморозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин» між Міноборони США і Міноборони України від 1993-го року.
Але… під керівництвом Натальї Вітренко та її Прогресивна соціалістична партія України натовп активісток, що понаїхали до Криму замість татар за доходами з курортників, почали блокування порту та розвантаження американського судна на радість керівництва сусідньої північно-східної держави.
Військови США не наважилися протистояти цьому натовпу і судно «Advantage» покинуло порт…

04.04.2014 року українські військові під командуванням полковника Юлія Мамчура вийшли назустріч озброєним російським окупантам, що блокували аеродром Бельбек та дорогу до військової частини А4515. Українські герої співали гімн, тримаючи в руках бойовий прапор своєї бригади та прапор України. Російські загарбники, намагаючись залякати українських захисників, відкрили вогонь у повітря, але воїни продовжили рух… Мамчур високий і впевнений, йшов попереду, наче капітан корабля в шторм, надихаючи підлеглих не здаватися.
Єдиним їх захистом на всіх був хрестик від матері Ю.Мамчура — сімейна реліквія.

Цей хрестик тоді врятував і майбутнього хайовця Олесандра Бойко, який не зрадив Україну і залишився вірним присязі.

Олександр народився 29 квітня 1995 року у Слов’янську.
Навчався у школах № 15 та № 5.
У 2011 році вступив до Слов’янського коледжу транспортної інфраструктури, у 2015 ㅡ до Національного авіаційного університету імені М. Є. Жуковського у місті Харків до факультету Літакобудування.
У грудні 2013 року 18-річний Олександр пішов на військову службу за контрактом, служив у Севастополі.
Після виходу військових з Криму Олександр продовжив захищати незалежність і територіальну цілісність України, служив старшим механіком інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї 204-ї бригади тактичної авіації.

За період військової служби отримав низку державних та відомчих нагород, включаючи відзнаки “За воїнську доблесть”, “10 років Повітряним силам ЗСУ” та “За зразкову службу”.

“9 вересня 2023 року 28-річний молодший сержант Олександр Бойко загинув під час виконання бойового завдання на аеродромі в місті Миколаїв внаслідок ракетного обстрілу російськими військами.
Військовослужбовця посмертно відзначено орденом “За мужність ІІІ ступеня”, Комбатанським хрестом” та “Хрестом доблесті”
Поховано героя на Північному кладовищі у рідному Слов’янську.

“Рідні та близькі пригадують Олександра як надзвичайно світлу та доброзичливу людину, справжнього патріота, для якого його побратими були справжньою родиною. У Слов’янську у Героя залишились батьки та старший брат. Без батька буде зростати його 5-річна донька — написав мер Слов’янська.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://uk.wikipedia.org/

https://www.google.com/

https://www.volynnews.com/

https://rusaggression.gov.ua/

https://davniyhalych.com.ua/

https://freeradio.com.ua/

https://www.kramatorskpost.com/

 ДМИТРІЄВ Віталій, випускник 2-го факультету 1999 року

ХАІ завжди славився легендарними викладачами, тобто викладачами з легендою. Я вступила до ХАІ у 1966 році та такий викладач читав нам математику — Ронкін Лев Ісаакович. Легенда , яка за ним ходила розповідала, що Лев Ісаакович далеко живе від ХАІ і у трамваї дорогою на роботу та додому пише наукову роботу.
Яке ж було моє здивування, що ця легенда — реальність. Через багато років я дізналася, що в 1967 році Лев Ісаакович захистив докторську дисертацію, результати якої лягли в основу його монографії “Введення в теорію цілих функцій багатьох змінних” (Наука, 1971) Вона була перекладена в США і відтоді широко використовується математиками всього світу.
На цьому я обірву розповідь про яскраву життєву дорогу Л.І. Ронкіна пока…
Поряд з нами сидів на лекціях та старанно писав конспект молодий викладач, що вів у нас практику — Валентин Тимофійович Фесенко. Він мав дуже оригінальну систему оцінок, що складається с 2-х трикутників. П’ятірка це верхній трикутник вістрям вгору — розумна голова, нижній — плоскою стороною вниз — посидюча попа. Дуже негативно ставився до студентів, у яких нижній трикутник стояв на вістрі — пропадає талант.
Але… зараз буде розповідь про

ВИПУСКНИК ХАІ 2-го факультету 1999 року ДМИТРІЄВ ВІТАЛІЙ, якого непосидючість при хитромудрій голові і призвела до успішного бізнесу.
Дмитрієв Віталій:
Якщо говорити загалом про мій життєвий шлях – він дуже цікавий.
Я закінчив амбіційний Харківський авіаційний інститут. Навчання було досить складним, тому я й чекав, що для мене усі двері будуть відчинені. Тоді я думав: куди б я не пішов, на мене скрізь чекають, бо я ж спеціаліст з великим досвідом.
Але коли я 1999 року вийшов у життя, всі двері виявилися зачиненими – нікому, як виявилося, прекрасний спеціаліст не був потрібний…
• Коли я був студентом, ми бралися за будь-який бізнес: продавали напої, запчастини для «запорожців». Ми виготовляли меблі просто у кімнаті. Це були «ліхіє дев’яності». Але, варто сказати, я отримав певний бізнес-досвід.
• Моя перша робота – менеджер з продажу в похоронному бюро. Я продавав домовини, маючи вищу авіаційну освіту. У мене був стіл, а сидіти доводилося на труні.
• Свого часу я продавав м’ясо на базарі: купував свиней, різав їх сам і продавав. Проте навіть там у мене нічого не виходило – поруч стояли професійні продавчині, які могли закликати будь-якого клієнта. Останні проходили повз мене і купували м’ясо у них.
• Далі була міліція. Я вважаю цю роботу життєвою школою.
Тоді мої друзі, з якими я навчався, відкрили «Нову пошту». Вони сказали, щоб я кидав міліцію і йшов будувати бізнес. Одного разу я погодився. Сів на потяг та поїхав із Запорізької області до Полтави. Я прийшов працювати в «Нову пошту», коли там було чотири маршрути та чотири автомобілі, був офіс і працювали п’ятеро людей. Близько шести років я обіймав посаду начальника служби безпеки.
Далі власники «Нової пошти» вирішили організувати новий бізнес – мережу автомийок. Спершу керівницею власник обрав свою маму. Але у неї не вийшло. Одного разу я навів там порядок – мені сказали «вау, а давай, друже, ти підеш туди». Тому я став директором. Але через три роки почалася фінансова криза. Власники сказали, що не можуть займатися одразу двома бізнесами. Тоді запропонували мені викупити частку.
Так я і став власником дуже збиткового бізнесу. Він на той час був мертвим. Напевно, я частково був винний у цьому. Проте я тоді зрозумів: коли стаєш власником бізнесу, а не просто директором, ти починаєш інакше думати.
Ситуація тоді була не з кращих: 2008 року людям не було за що купити поїсти. Тому миття автомобілів взагалі ніхто не говорив. Тоді як за оренду платити треба було, заробітну плату платити треба було – ми пішли вниз. Мені доводилося думати, де брати гроші. Одного дня я проходив повз овочеву базу – побачив гору зламаних гідравлічних рокл (візків). Я підійшов до робітників і запитав, чому лежать. Він пояснив, що немає сервісу, тому доводиться відправляти до Харкова, де обладнання місяць ремонтують, а згодом воно знову ламається.
Я запитав, чи можу я одну взяти, щоб спробувати відремонтувати. Вони погодилися. Приніс роклу робітникам. Вони схопилися за голови та казали, що відремонтувати її – неможливо, адже це гідравліка. Тоді я одного працівника відправив до бібліотеки, одного – шукати в інтернеті, а ще з одним почав ремонтувати. Через годину я уже мав схему рокли. Ще через дві години ми її відремонтували.
Тоді я відвіз роклу власнику. Коли він побачив, що вона працює, у нього слів не було. Він витягнув 500 грн і віддав мені. Щоб ви розуміли, тоді мийка за місяць отримувала 1 тис. грн. А тут я отримав пів сотні за дві години роботи. І тоді я зрозумів, що не тим ми займаємося. Я забрав усю гору рокл, і ми за три дні їх відремонтували. І так у нас з’явився новий бізнес.
Потім я побачив на «Новій пошті» стрічковий конвеєр, що вони придбали. Я подивився на нього і запропонував виготовити такий же. Для себе я замалював схему. Зварювальника ми знайшли в одному селі. А за роботу токаря заплатив горілкою. Я взяв дві пляшки та просто поїхав на тракторну базу, де знайшов майстра. Він виточив деталі. Готовий конвеєр ми продали за 10 тис. грн. Після цього ми почали виготовляти ще стрічки, нове обладнання. Так і почалося виробництво.
Коли дізналися про карантин коронавірусу і кризу, що насувається було страшно, чесно кажучи. Я пережив уже дві фінансові кризи, тому були погані думки, песимістичні, я будував песимістичні сценарії. Але моє підприємство має запас міцності – ми не працюємо в нуль, у нас є певні показники, нижче яких ми не опускаємося. Життєвий досвід дозволяє нам бути готовими до тяжких місяців та років. Наша компанія може два роки прожити з нульовою рентабельністю – це запас, що його потрібно мати кожному бізнесменові.
Найперше – навчилися працювати онлайн. Наприклад, усі конструктори працювали віддалено. Тому нам вдалося відкрити конструкторський відділ онлайн. Це – нові робочі місця, нові люди. Відділ продажу у нас тепер теж онлайн.
Раніше я думав, що це неможливо. Я навчився керувати бізнесом віддалено, не боячись цього.
Раніше я теж міг це робити, але зібрання, наприклад, ми так ніколи не проводили. Але нам все вдалося, тож тепер ми цим активно користуємося.

Поради з життєвого досвіду
• Найперше – потрібна освіта. Не обов’язково вища. Це можуть бути й курси. Також можна вступати до асоціацій бізнесових. У нашій Полтавській асоціації бізнесу, наприклад, людина може навчитися тому, про що не розповідають у школах. І усе це лаконічно, яскраво і на прикладах
• Якщо у тебе є прибуткова ідея то знайти партнера нескладно. Але підходити до цього потрібно відповідально та якісно. Адже дуже мало прикладів, коли ти знаходив собі бізнес-партнера і це все закінчувалося довгою співпрацею. Як правило, це закінчується конфліктами та поділом бізнесу. Тому потрібно вивчати минуле, перевіряти сусідів. Дуже важливо, щоб людина була надійною.
• Як шукати інвесторів… Інвесторів у нас нині дуже багато, як внутрішніх, так і зовнішніх. Але люди готові вкладати гроші в те, що швидко окупиться. Тому що на тривалий термін люди не готові інвестувати. По-друге, це має бути щось інноваційне. Якщо ти винайшов цікавий продукт, якщо у тебе білий та чистий бізнес, інвестори самі тебе знайдуть.
• Ідеї для змін я помічаю в інших компаніях. Дуже багато дізнаюся із бізнес-книг. Мені здається, саме такі книги – найкраще джерело. Ти повинен записувати ідеї, що тобі сподобалися і впроваджувати їх у себе.
Я прочитав дуже багато книг відомих американських письменників. Усі вони пишуть про американський бізнес. Я читав і розумів, що ніхто не пише про український бізнес. І мені стало прикро. Я вирішив спробувати написати книгу, тим паче – інформації було дуже багато. Вийшов непоганий результат — “Не бійся відчиняти будь-які двері, або Історія створення успішного бізнесу”. Основна ідея полягала в тому, щоб показати, що не потрібно боятися відчиняти нові двері. Наступна книга буде продовженням цієї. Ми стрімко ростемо і розвиваємося.
Українська компанія «KONSORT»™ пропонує сучасні рішення для автоматизації виробничих процесів.
Bиготовляємо обладнання та техніку, що здатна зробити ефективнішим процес та зменшити витрати. Від транспортера, рольганга чи конвеєра до комплексних технологічних ліній (виробничі, сортувальні, транспортувальні, з переробки). За 18 років діяльності ми зарекомендували себе як надійний партнер та якісний виробник, і залишаємось основним постачальником обладнання для компаній-лідерів українського ринку.
Наша компанія активно співпрацює з заводами, виробництвами та підприємствами у різних куточках України та Європи. Команда «KONSORT»™ (український завод-виробник конвеєрних систем) — це кращі фахівці та професіонали своєї справи, які успішно реалізували понад 4500 проектів різного рівня складності. Ми співпрацюємо з кращими копаніями України: НОВА ПОШТА, ROSHEN, KFC, DANONE, ROZETKA, МОЛОКІЯ, FRUKTONA, МХП, ОБОЛОНЬ та ін.
Завдяки великому досвіду, ми повністю розуміємо специфіку різних галузей та можемо гарантувати впровадження кращих ефективних рішень для вашого бізнесу. При виготовленні індивідуальних замовлень ми керуємось європейським стандартам якості (ISO, CE) та основними потребами вашого підприємства.
Мобільний сервіс здійснюється 22-ма власними сервісними майданчиками в Україні та у 17 закордонних представництвах. Практичні та ефективні рішення, сучасне устаткування та обладнання від компанії «KONSORT»™ — це гарантія стрімкого та успішного розвитку вашого бізнесу-

26.10.2025
KONSORT у Лондоні: Полтавщина виходить на новий рівень міжнародної співпраці!
Власник компанії KONSORT Дмитрієв Віталій разом із представниками Полтавська асоціація бізнесу та очільником Полтавської ОВА здійснили важливий робочий візит до Великої Британії.

Під час поїздки делегація провела зустріч із Послом України у Великій Британії Валерієм Залужним, де обговорили:
розширення партнерства Полтавщини з британськими регіонами;
нові можливості для економічної співпраці;
залучення інвестицій у виробництво та інноваційні галузі регіону.
Також учасники візиту вивчили передовий британський досвід у сфері чистої енергетики та управління відходами — напрямки, що сьогодні стають ключовими для сталого розвитку Полтавщини.
Компанія KONSORT, як один із провідних українських виробників конвеєрних систем та рішень для автоматизації, підтримує ініціативи регіону у створенні сучасної, інноваційної та екологічно відповідальної промисловості.

Джерело:

https://zmist.pl.ua/

https://konsort.com.ua/

https://ilt.kharkiv.ua/

https://www.facebook.com/vitalij.dmitriev.151973