Розповідь Геннадія Хмиза про події, що відбулися майже 35 років тому, записав Кушнаренко Олександр та додав цікаве відео з кадрів фільму.
На початку 1990-х до Харківського авіаційного інституту надійшла незвична пропозиція від Одеської кіностудії, яка готувалася до зйомок фільму «Джокер».
(Доповнення від Кушнаренко: Пригодницька стрічка про пошуки скарбів у роки Громадянської війни – такий собі «радянський Індіана Джонс»)
Кіношники шукали автентичний літак того часу. І саме в ХАІ вирішили замовити таку машину. Не останню роль у цьому відіграв і родинний зв’язок: директором кіностудії тоді був Іван Данилович Лимар — дядько одного з хайовських авіаторів.
Умови були жорсткі — за три місяці треба було створити літак «з нуля». Але був і бонус: якщо ХАІ вкладалося раніше, передбачалася премія 10% від вартості проєкту. У студентському конструкторському бюро ХАІ якраз будували літак ХАІ-60, були вкрай потрібні «живі» гроші, тож за проєкт узялися.
Вибір прототипу
У музеї Гризодубова в Харкові зберігалися креслення старих машин ще з автографами Степана Гризодубова: Ньюпор-4, Моран, Сальє. Спокуса зробити їх усі була великою, але зупинилися саме на Ньюпорі-4 — двомісному літаку, який дозволяв знімати прямо з кабіни.
Допомогло й те, що в Києві вдалося придбати сучасний двигун Rotax-532. Він і забезпечив машині «друге життя». Заради економії часу навіть орендували вантажний Ан-26, щоб перевезти літак до Одеси. Хоча це було дорого, але 10-відсоткова премія повністю перекрила витрати.
Перші польоти
На злітну смугу машину вивів льотчик-випробувач Олександр Лахмастов — людина, що облітала майже всі радянські гідролітаки. Перший раз злетів, сів — коротко сказав: «Нормально» і швидко поїхав.
А далі вже довелося мені. Спершу два дні рулював по полю й робив невеликі «підскоки». Сідав, знову розганявся, підстрибував. Не поспішав. По обличчях знімальної групи бачив — як я їх усіх притомив. Але на третій день зробив повноцінний виліт.
Відчуття були фантастичні: літак вийшов напрочуд «летючим». Я вижав максимальну швидкість 135 км/год — чудово для такої машини, адже справжній Ньюпор давав лише 110.
Єдиний недолік: варто було зробити більшу V-подібність крила. У віражі літак зносило вліво, тому доводилося постійно тримати ручку. Але загалом — усе годилося.
Сундук зі скарбами
За сюжетом герої крадуть золото й діаманти та кріплять величезний сундук під літак. Розміри видно на екрані. Я боявся, що він дасть сильний опір і швидкість різко впаде. Але, на диво, на керованості це взагалі не позначилося: швидкість зменшилась по приборах лише на 3 км/год.
З веселого
На екрані літаю я. А от крупні плани у кабіні (знімали їх на землі) виконував актор. Проблема виявилася вже на монтажі: актор у фільмі був у шлемофоні, а я літав у касці. Мене знову викликали до Одеси — довелося всі польоти перезнімати вже у шлемофоні.
Кіношні трюки й студентська підмога
Сценарій вимагав видовищних сцен. В одному епізоді герой запускав двигун: прив’язував гвинт до коня, стріляв із маузера, кінь тікав і запускав мотор. Насправді все було простіше: кінь біг окремо, а двигун запускали… студенти ХАІ. Дернули за мотузку — працює! Далі монтаж — і глядач вірить, що кінь завів літак.
Ще один момент: двигун заводився «з руки». Це небезпечно. Я домовився з директором фільму: кожен запуск оцінювати як трюк. У кошторисі такого пункту не було, тож його прирівняли за вартістю до падіння каскадера з коня. Студенти запускали мотор, а бухгалтерка все фіксувала. У результаті хлопці добре підзаробили і залишилися задоволені.
Технічні хитрощі
Шасі в Ньюпора — це ресора з колесами на кінцях. Спершу ми думали шукати окремі листи й підганяти їх під потрібну форму. Та вихід знайшовся прямо на території ХАІ: під «Моторкою» стояв старий напіврозібраний ЗІС-5. І уявіть собі — передня ресора від ЗІС-5 виявилася точною копією тієї, що стояла на Ньюпорі-4. Ми просто зняли її й використали.
Прилади в кабіні: варіометр, спідометр, покажчик повороту й ковзання, тахометр, температура двигуна й масла. Для кіно — більш ніж достатньо.
Подальша доля літака
Після зйомок Ньюпор деякий час стояв в Одесі, у ДОСААФ. Потім його продюсери переправили до москви. Там літак став декорацією нічного клубу: машину підвісили під стелею, перетворивши декор.
Сьогодні невеличка модель цього літака прикрашає Виставкову залу ХАІ. Це пам’ять про незвичайну сторінку життя студентського конструкторського бюро та нагадування: для людей, які обрали для себе небо, немає непідйомних завдань. І створити крила, і підняти їх у небо, і навіть знятися у кіно.
А пам’ять про це — пригодницька стрічка «Джокер» Одеської кіностудії (1991).
Довідка від Кушнаренко Олександра, випускника 3-го факультету 1992 року.
ТТХ самолета
✈ Ньюпорт IV (Nieuport IV)
Розробник: Société Anonyme des Établissements Nieuport
Країна: Франція
Рік першого польоту: 1911
Тип: Моноплан, розвідувальний та спортивний літак початку ХХ століття
Моноплан Nieuport IV — справжній символ початкової епохи авіації, машина, яка поєднала в собі елегантність конструкції та технічну інновацію для свого часу. Завдяки своїй легкості, простоті управління та пристойним льотним характеристикам, літак швидко набув популярності в багатьох країнах, зокрема й у Російській імперії.
Саме на Nieuport IV 27 серпня (9 вересня) 1913 року військовий льотчик Петро Нестеров, виступаючи на Сирецькому полі у Києві, вперше у світі виконав «мертву петлю» — повне кільце у вертикальній площині. Цей ризикований та революційний маневр довів, що літак може виконувати складні фігури пілотажу, відкривши нову еру в історії авіації. З того часу фігура назавжди увійшла в авіаційний словник як «петля Нестерова».
Модифікації Nieuport IV, зокрема IV.G і IV.M, активно використовувались як спортивні, тренувальні та військові розвідники. В Російській імперії вони складали кістяк флоту перших авіаційних частин до Першої світової війни.
Основні технічні характеристики (Nieuport IV.G):
• Двигун: ротаційний Gnome, 70 к.с.
• Максимальна швидкість: ≈ 120 км/год
• Довжина: 7,5 м
• Розмах крила: 11,4 м
• Маса порожнього літака: ≈ 300 кг
• Тип шасі: нерухоме, колісне
• Екіпаж: 1 або 2 особи (залежно від модифікації)
