Народився 17.03.1943.
Виховувався мамою і вітчимом в шахтарському місті Красний луч.
Після закінчення середньої школи разом з друзями приїхав поступати до ХАІ. Не пройшов по конкурсу. Потрапив до армії. Служив в ракетних військах .
В 1966 році знов приїхав поступати в ХАІ. Поступив на радіотехнічний факультет спеціальність 0624.
Був незмінним старостою групи 510.
Користувався авторитетом і повагою у товаришів.
Був розподілений на підприємство в Київ, де відпрацював два роки. Потім повернувся до Кр.Луча, де і працював до самої пенсії за фахом.
Жилося непросто, був патріотом України.
Одружений, має доньку.
Гончар Валентина:
Володя був справжнім старостою.
Він був старшим і добре розумів значення слова «відповідальність», і він відповідав за нас.
Олійник Наталія:
Сесію другого курсу складала поспіхом — Кулик Толя пізно покликав у будзагін до Тюмені — нахапала трійок.
Все, що заробила в будзагоні, віддала мамі, а потім позичала гроші у одногрупника Корольова — стипендії не було.
Пішли з Ларкою Багровою на підробіток у закриту лабораторію інженерного корпусу.
А Володя нишком сходив до профкому факультету і попросив за мене…
Борис Георгійович НЕХОРОШЕВ- викладач на кафедрі конструкції авіаційних двигунів (кафедра № 203),
займається розробкою та випробуванням роторно-поршневих компресорів ,
у 1968–1969 роках обіймав посаду начальника штабу студентського будівництва ХАІ,
у 1972 році працював директором знаменитого спортивно-оздоровчого табору ХАІ в селищі Рибаче (Крим), який був культовим місцем відпочинку для багатьох поколінь «хайовців»,
безстрашний борець за справедливу пам’ять ректора М.А. Масленникова.
Вітаємо Нехорошова Бориса Георгійовича з 88-річчям!
Здоров’я, надійного оточення, радостей та успіху у всьому!
Борис Георгійович, пишаємося Вами!
ДЯКУЮ хайовцу ВОРОБЙОВУ Андрію за інтерв’ю та відео ролик
Дмитро до ХАІ вступав двічі.
Перший раз після закінчення 10 класу в 1955 р. Але навчаючись у ХАІ, мріяв про море і намагався через військкомат потрапити до військово-морського училища.
У 1957 році мрії Дмитра судилося здійснитися – його направили до військово-морського училища, і він уперше побачив море. Вже заповнюючи запитальник зустрічі вихованців інженерних факультетів ЧВВМУ (Чорноморське вище військово-морське училище ) ім. П.С. Нахімова у 1982 р. унікального набору 1957 р., він написав таку відповідь на запитання про нездійснене бажання: «Служити у флоті або хоча б флоту», тому що на 3-му курсі училища захворів на запалення легень, був списаний із плавскладу на берег і потрапив до Ростовського вищого артилерійського інженерного училища ім. Маршала Нєдєліна М.І.
А в 1961 році доля привела його на 4-й курс ХАІ, який він закінчив у 1964 р. з «червоним дипломом» і був залишений на роботу в інституті.
1964 – 1967 рр. – інженер та завідувач лабораторії теплових процесів ракетних двигунів.
Будзагонівці знають Діму Трунова як керівника студентських будівельних загонів на Цілині у 1964 р., а в 1965 р. як начальника республіканського штабу при ЦК ЛКСМУ студзагонів України та Молдавії чисельністю до 10 000 осіб.
1967 – 1969 рр. – аспірант ХАІ, автор винаходу та розробки нового технологічного процесу з виготовлення головної частини ракет. Захистив кандидатську дисертацію, став кандидатом технічних наук.
1969 – 1974 рр. – викладач кафедри теорії ракетних двигунів, керівник ударного комсомольського будівництва, потім проректор з фінансово-господарської діяльності ХАІ.
За час роботи було побудовано близько 20 нових навчальних корпусів, лабораторій та гуртожитків, базу відпочинку в Рибачому (Крим), надзвукову аеродинамічну трубу (другу в Радянському Союзі).
1974 – 1981 рр. – старший викладач кафедри виробництва двигунів літальних апаратів.
Через незгоду зі зняттям з посади ректора інституту М.А. Масленникова, у 1981 р. змушений був піти з ХАІ…
Дмитро Миронович був один із двох, хто проголосував проти рішення про зняття М.А. Масленникова з посади ректора. А потім написав заяву до вищих інстанцій, де підкреслював, що «всі перевірки, проведені комісіями обкому КПУ, КРУ, показали, що немає в основі цих порушень чиєїсь особистої користі, наживи, рвацтва», і “готовий до відповідальності за будівництво інституту, за все, що в ньому робилося і робиться, як помічник і однодумець ректора – його проректор з фінансово-господарської діяльності та капітального будівництва”.
І знову ж таки відповідь із запитальника вихованців ЧВВМУ: «Ні про що не шкодую! Сповідую і пишаюся заповідями “Яшки Помідора” (Гончарова Якова Якимовича): ніколи не зраджувати своїм правильним принципам та переконанням. І я ніколи їх не зраджував».
ПАМ’ЯТАЄМО, ПИШАЄМОСЯ!!!
Сьогодні 90 років від дня народження!
Світла пам’ять…
ДЯКУЮ хайовцю ГЛУЩЕНКУ Сергію за оновлені фотографії.
• Статус: Доцент кафедри інженерії програмного забезпечення ХАІ.
• Діяльність у ХАІ: Пішов стопами батька і все життя присвятив рідному інституту. Студенти та колеги знали його як неймовірно доброго, інтелігентного та відданого своїй справі викладача.
Навесні 2022 року, попри масовані обстріли Харкова, він пішки ходив до університету, щоб проводити онлайн-заняття.
• Трагедія: Життя Геннадія Дмитровича трагічно обірвалося 24 липня 2026 року. У віці 65 років він загинув на трасі поблизу П’ятихаток під Харковом внаслідок удару російського FPV-дрона на оптоволокні.
Батько: Дмитро Федорович Симбірський
• Статус: Відомий радянський та український учений, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії СРСР.
• Діяльність у ХАІ: Багато років очолював кафедру 203 «Двигуни авіаційних літальних апаратів».
• Спеціалізація: Був видатним фахівцем у галузі термоміцності, діагностики стану та температурних режимів газотурбінних двигунів (ГТД). Під його керівництвом зросли покоління авіаційних інженерів.
• Пам’ять: Помер у віці 90 років у лютому 2024 року.
Мати: Леся Міновна Симбірська
• Статус: Радянський і український науковець, кандидат технічних наук, фахівець у галузі дорожньо-будівельних машин, інформаційних систем та технологій.
• Походження та переїзд: Родом із Києва (у дівоцтві або за документами згадується як киянка). Наприкінці 1958 року переїхала до чоловіка в Харків.
• Спеціалізація: Будівельні та дорожні машини, дослідження важкої спеціальної техніки та механізмів її повороту.
• Викладацька діяльність: Сімбірська активно брала участь у масштабному впровадженні перших обчислювальних засобів у навчальний процес ХАДІ. Кандидат технічних наук Леся Мінівна Сімбірська стояла біля витоків створення кафедри автоматики в Харківському автомобільно-дорожньому інституті.
• Оточення: Колеги та друзі родини згадували Лесю Мінівну як неймовірно начитану, інтелігентну та гостинну людину, яка збирала навколо себе творчу та наукову інтелігенцію Харкова. Вона вільно володіла українською мовою та трепетно ставилася до культури.
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!
Студент 3-го курсу спеціальності «Прикладна лінгвістика» у 2019-2020 році ФУРНІЧЕНКО Ігор був першим студентом спеціальності, який створив повну англомовну версію екскурсії територією ХАІ (текстовий варіант), що знайомить іноземних студентів та гостей Університету з історією створення та розвитку нашого Університету.
«Для того, щоб розробити екскурсію, мені довелося переглянути різні джерела і простежити історію нашого Університету від самого моменту його заснування і до сучасності. Після усієї виконаної роботи я можу з упевненістю сказати, що закордонні гості зможуть навіть за короткий термін свого візиту до ХАІ полюбити Університет так, як любимо його ми – студенти. Адже ХАІ це не просто університет, а певною мірою спосіб життя. Я задоволений тим, що у мене з’явилася можливість доторкнутися до довголітньої історії справжнього наукового братства, що прагне в небо!»
Розумний, зважений, улюбленць курсу: «Він тихий хлопець був, не летіли іскри, як ото буває, але такий теплий-теплий».
Батько — учасник бойових дій, інвалід АТО.
Мами немає.
Свій диплом він отримав у 2023 році і пішов добровольцем захищати Україну.
У листопаді 2023 – виконуючи бойове завдання, він зник без вісті на Куп’янському напрямку.
Від одногрупника: «Добрий день, зник безвісти. Але хлопці з бригади кажуть, що навряд чи вижив. Вже багато часу пройшло, то надії все менше і менше…»
Але диво буває…
Пишаємося, молимося та чекаємо на тебе, Ігорю!
Янгола-охоронця з величезними крилами тобі, Ігорю!
Спогади ГАЙДАЧУКА Віталія, випускника 1-го факультету 1962 року.
Решетніков Валерій народився у Києві в 1935 році.
Вступив до Київського політехнічного інституту.
Проектував планер. Якось привернув увагу О. К. Антонова, і між ними зав’язалася дружба. Олег Костянтинович розглядав ХАІ як базу літакобудування, високо цінував спеціалістів ХАІ, тому й порекомендував Валерію перевестися до ХАІ.
Коли Валерій був на п’ятому курсі, у нього виникла ідея створити СКБ. Це була не відповідь на рішення згори, це була ініціатива самого Решетнікова Валерія».
У 1959 році СКБ було створене студентом ХАІ Решетніовим Валерієм.
Бажання будувати літаки та літати на них уже існувало й зумовило потребу в такій структурі. СКБ на той момент уже існувало в МАІ, але студенти там були не того рівня, що хаївці. Недарма всі заводи — від Далекого Сходу — воліли брати саме хайовців
Решетніков В. був надзвичайно неординарною та талановитою особистістю. Він був хорошим організатором. Був простим у спілкуванні, з добрим почуттям гумору — люди тягнулися до нього. Та й атмосфера в колективі була чудова. Він був фанатом своєї справи. З одного боку, всі, як і сам Решетніков, жили роботою, а з іншого — разом їздили до Чугуєва на пікніки, де відпочивали.
Решетніков був конструктором до мозку кісток, але й мав золоті руки — частенько сам брався за інструменти.
Працювали направду без сну та відпочинку. Це було стилем життя. Інакше себе й не уявляли. Якось «Комсомолка» опублікувала про СКБ статтю «Важке небо». Прийшов лист-запрошення з Новокузнецька. Підприємство не було профільним — там виготовляли вагони, але покликали студентів ХАІ будувати літаки. Одразу народилася приказка: «На роботі не зівай, а то не прийме нас Алтай»
Коли сталася надзвичайна подія під час випробування АВП (апарата на повітряній подушці) і постраждала людина, Валерія Решетнікова відсторонили від керівництва СКБ. Він поїхав до Казані, де спроєктував та виготовив літак «Коник-Горбунок». Згодом повернувся до Києва і був направлений у відрядження до Ташкента, де будували «Мрію».
У Ташкенті під тиском життєвих обставин він вирішив піти з життя.
Було йому тридцять три – тридцять п’ять років.
У ХАІ залишилися його дітища — СКБ, ХАІ-17, 18, 19, АПП та добра пам’ять про талановитого конструктора, вправного організатора й просто харизматичну людину.
Основний кістяк першого складу СКБ.
Ідентифікацію людей на фото 1 зроблено за допомогою Люшніна В.П.
Зліва направо сидять:
КУРЕЛЮК Анатолій
САЗОНКІН Анатолій
ЗАСЛАВСЬКИЙ Броніслав
РЕШЕТНІКОВА Світлана
РЕШЕТНІКОВ Валерій
?
СТАРІКОВА Олена
СТАРІКОВ Леонід
Зліва направо стоять:
СБОЙЧАКОВ Віталій
ЛЕЙБОВ Віталій
КРІКОВ Юрій
ПОГОРЕЛОВ Боріс
ВІРСЬКИЙ Борис
ДЖЕЛАЛІ Володимир
МИСАН Леонід
ЛЮШНІН Віктор
БУТ Євген (на фото є, але в СКБ не працював)
?
ЧОЛОМБІТЬКО Віктор
ГОТЕНОВ Сурен
СКБ — 50 років.
ДЯКУЮ:
Хайовцу ВОРОБЙОВУ Андрію за інтерв’ю с ГАЙДАЧУКОМ В.Е. — фахівець у галузі авіаційної техніки, доктор технічних наук, професор, керівник СКБ, завідувач кафедри проектування ракетно-космічних апаратів, заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
Хайовцам ГЛУЩЕНКО Сергію, ПАРХОМЕНКО Сергію за фотографії.
Хайовцу ТУРКО Леоніду за допомогу у комунікації.
