Коли гинуть американські пілоти, їхні побратими спалюють фортепіано на злітній смузі: на інструменті написані позивні асів, а також бортові номери літаків. Побратими пілота «Джуса» прощалися з ним під «Адажіо Альбіноні» Ремо Джадзотто.
3 лютого 1993 року в Харкові народився військовий льотчик Андрій Пільщиков, позивний «Джус» — майор (посмертно) Повітряних сил Збройних сил України (ПС ЗСУ), учасник російсько-української війни, Герой України (2024, посмертно).
Про те, що «Джус» буде літати, він знав ще з 5 років. Це була не просто дитяча мрія, а усвідомлений вибір.
Вже підлітком він став спотером – ходив по аеродромах Харкова і фотографував літаки. Андрій так захопився цією справою, що став одним із засновників спотерського руху у рідному місті.
Саме після знайомства з хлопцем, вражені його любов’ю до неба і бажанням стати частиною авіації, харківські пілоти вирішили створити навчальний кадетський центр для підлітків. У першому наборі був і майбутній ас.
«Пам’ятаю той перший політ Андрія. Злітав він на літаку Х-32-912 «Бекас». Як будь-яка дитина в цьому віці, він був приголомшений. І професійні вже питання в нього були одразу», – згадує його наставник з харківського «Цивільного повітряного патруля» пілот «Сталкер».
Лілія Олександрівна Авер’янова, мати Джуса:
Андрій відразу вступив до ХАІ на спеціальність «Обслуговування повітряних суден».
Він не пробував вступити у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, бо треба було зробити корекцію зору, яку роблять з 18 років. Фактично йому треба було дочекатися цієї можливості, і тому він пішов в ХАІ, щоб вже почати вчитися за профілем. Це я думала, що в ХАІ і все. Потім виявилось, що у нього інший план. І вже після 1 курсу влітку галопом зробили корекцію зору, вдало. Тоді він пройшов всі випробування в ХУПСі, і ми забрали документи з ХАІ і переклали їх в ХУПС. Нас відпустили з ХАІ без проблем, з пошаною, бо хлопець не зрадив авіації, а пішов на ще більш серйозний рівень.
Андрій ходив на заняття до ХАІ у військовій формі, чим спантеличував багатьох, особливо реагував викладач з фізики та конфлікт дійшов до декана В.М. Кобрина.
А фізику, ще зі школи, Андрій знав дуже добре і заробляв шматочки наполеона, вирішуючі хлопцям завдання з розділу механіки.
Андрій був єдиним студентом ХАІ, який мав офіційний дозвіл на фотографування літаків на аеродромах.
В 2011 році, будучи студентом ХАІ, він зробив велику фотосесію з навчань «Безпечне небо-2011″ у Миргороді , тоді у нас були F-16 і були тренування патрулювання неба до ЄВРО-2012. На ціх навчаннях він вперше сфотографував F-16.
Андрій з 5 років збирав модельки літачків, тому на момент вступу до ХАІ він аж надто багато знав про їх конструкцію. На додачу — авіаційне фотографування. Око було дуже натреноване, він міг розрізняти сотні літаків.
Цей літак з вул. Клочківська.
Розповідає Донбас Реалії експертка центру ZMINA Марія Курінна:
Ти марив ними, мав стратегію, йшов до цього ще з курсантських років. Ти ненавидів тупих і некомпетентних. Вибухав, коли щось забороняли просто, тому що ти незручний. Ти був фаховий в усьому, від винищувачів до «евенджерів», від дронів до турнікетів.
Він ще в 2016-17 році казав керівництву, що потрібно закупити якісь хороші, конкретно спеціальні шоломи для льотчиків, які обладнані дуже добре електронікою із Франції. І він розказав, чому це важливо, як це посприяє захисту повітря. І тоді зробили його фотографію, де він у шоломі, яка потім стала такою відомою.
Ще до повномасштабного вторгнення Андрій мав досвід польотів на іноземних винищувачах, щоправда, F-15.
У 2018 році він брав участь у міжнародних навчаннях «Чисте небо 2018», які проходили в Україні.
У 2019 році «Джус» проходив стажування на базі в Каліфорнії, літав на F-15. Навчання з американськими колегами вкотре показало прогалини в українській авіації, навіть ставленні до пілотів у суспільстві, що дуже його вразило, згадує «Сталкер».
«В перерві між польотами вийшли до піцерії у льотних комбінезонах, зробили замовлення, і коли його принесли, офіціант сказав: «За вас вже розрахувалися». Андрій питає: «Як, хто?». І побачив за сусіднім столиком дядька, ветерана. Той сказав: «Боже, благослови Америку! Дякую вам, що ви захищаєте нашу країну з повітря». Таке ставлення людей зовсім незвичним було цитує «Сталкера» Суспільне.Харків.
За словами «Сталкера», Андрій намагався зробити все, щоб таке точно ставлення було до пілотів в Україні.
Під час поїздки до Каліфорнії у вересні 2019 року Андрій отримав свій позивний «Джус», бо не замовляв ніколи алкогольні напої, а тільки сік – англійською Juice. Андрій на той момент був єдиним в Україні льотчиком, який пройшов церемонію «неймінгу», тобто присвоєння офіційного позивного за американськими традиціями.
Через свою нелюбов до радянської військової системи й спроби змінити її «Джус» неодноразово стикався зі спротивом старших офіцерів, згадують друзі. У 2021 році Андрій залишив службу у Повітряних силах й написав записку, де пояснив причини свого рішення: застарілі стандарти, неефективна правова база, формалізм у підготовці, відсутність послідовної політики із впровадження стандартів НАТО.
У день російського вторгнення Андрій повернувся у свою військову частину, згодом повернувся до польотів.
Перші дні він виконував «непілотну» роботу, про що сам згадував в різних інтерв’ю – був у підрозділі оборони аеродрому. Тоді пілотів в Україні було вдосталь, а от «пташок» – обмежена кількість. Та й після перерви ніхто б його не пустив в небо одразу. Але трохи згодом на бойові завдання почав вилітати й «Джус».
«Ви навіть не уявляєте, це не бої – це баталії. Ми виходили, нас “двійка” або “четвірка”, а їх 12 або 20 літаків. І ми все одно намагалися здобувати перемогу», — із розмови з «Цивільним повітряним патрулем».
У червні 2022 року Андрій та його побратим Олексій “Moonfish” відвідали США у складі офіційної делегації, яка лобіювала надання Україні F-16.
«Я вважаю, що більше, ніж будь-хто інший, “Джус” несе відповідальність за те, що F-16 прийшли в Україну. Він давав незліченні, невтомні інтерв’ю західним ЗМІ, благаючи про сучасні літаки, а коли цього виявилося недостатньо, він поїхав за океан, щоб подивитися в очі американським сенаторам і сказати їм, що українські пілоти можуть літати на чому завгодно. І сенатори повірили. Тепер літаки прибувають, і коли перший F-16 перетне українське небо, Джус буде там», – американський письменник та військовий історик Адам Макос.
«Джус» задіяв усі свої зв’язки з американськими колегами, давав інтерв’ю The Washington Post, Financial Times, CNN, Fox News Channel, BBC News, зустрічався із сенаторами та конгресменами й переконував, що без сучасної техніки неможливо захистити демократію.
Чималий внесок Пільщиков зробив і в підтримку побратимів – українських пілотів бойових вертольотів. Саме в розмові з «Джусом» Адам Макос дізнався, що українські пілоти винищувачів уже почали отримувати покращене спорядження, а от їхні колеги літали в бій у старих шоломах і невогнетривких костюмах.
«Ми почали з благодійною організацією Wingmen for Ukraine закуповувати спорядження для пілотів вертольотів, для цього проводили різні акції. А днями я дізнався, що «Джус» спрямував свої заощадження – 13 тисяч доларів, – щоб купити шоломи для хлопців», – згадує Адам Макос.
Одним із методів збору грошей для спорядження стала маленька фігурка лего – «Привид Києва». Ідея такої фігурки також надійшла від «Джуса», каже Макос. Разом з американською компанією Brick Mania була розроблена лего-фігурка, яка повністю повторювала форму «Джуса» у березні 2022 року. За словами Макоса, від продажу лего-версії «Привида Києва» вдалося виручити близько $60 тис.
Якось випадково зустрівшись із вертолітником Миколою Любарцем, Джус раптом дізнався, що екіпажі вертольотів в основному всі завдання виконували у звичайній військовій формі, а не в спеціальній льотній, іноді й у цивільному одязі, без шоломів. Андрій здивувався: «Як – без шоломів?»
«А у нас їх просто не було. Або були «совкові», через які не чути екіпаж. Шоломів західних зразків у нас було вкрай мало. Вони використовувалися в основному на «валідольні» завдання.” Джус був шокований.
“Десь у серпні 2022-го мені надійшло сповіщення від Нової пошти про посилку від нього. У коробці був шолом”, – розповідає Микола.
Він донині літає в шоломі, який подарував Джус.
Миколоа Любарец
25 серпня 2023 року на Житомирщині зіткнулися навчально-бойові літаки Л-39: загинули троє українських пілотів – В’ячеслав Мінка, Сергій Проказін та Андрій Пільщиков.
Останній – відомий ас з позивним «Джус». Його називали голосом української авіації, бо був одним з тих, хто лобіював важливість надання Україні сучасного озброєння. Західним партнерам було важливо бачити, кому саме вони дають літаки. Харизматичні і професійні українські льотчики їх – переконали…
Лілія Олександрівна Авер’янова, мати Джуса:
26 серпня 2023 року було днем, коли сприйняття гіркої реальності приголомшило мозок. Але йому належало ще багато чого витримати і вирішити…
Мені ніхто з військових офіційно не вручав похоронку. Не запропонували транспорт, щоб дістатися Житомира. Це зробив Батько побратима, Валерій Смеречанський.
Ніч у дорозі. На ранок біля готелю мене зустріли троє незнайомців. Це були Melanie Podolyak , Masi Nayyem та Товарищ Бармалей. І ще трохи пізніше — Yulia Reshitko. Оце і була моя рятувальна команда. Ніякі не офіцери МПЗ та ЦВС, ні лікарі та психологи. Нікого більше поруч не було. Саме Масі виконав найтяжчу місію, він був поруч у судмедекспертизі. Він відслідкував оформлення всіх документів… А далі — сів за кермо і повіз нас до Києва… Дорогою Бармік лазив по машині і трохи розряджав ситуацію. Бармік — справжній пес-психолог. Пізніше він цілий місяць був поруч і рятував мою кукуху. Прийшлось адаптуватися до нових реалій. Київ. Нові обставини. Нові люди….
Потім було багато всього. І нарешті на початку серпня 2024 року КПС Микола Олещук підхопив мене на крила, і я опинилася поруч з українським F-16. Це був той позитив, який дав мені велику силу. Я побачила плоди відчайдушної боротьби Андрія. Тепер стало ясно, що все буде гаразд. До мене підійшли наші льотчики, серед яких я знала лише одного. Це був Льоша Месь. Ми були дуже раді бачити один одного тут. Ми взагалі дуже давно не бачилися… Але хто знав, що це був останній раз, коли я бачила Льошу…
Усміхнений, дуже рідний Льоша, який зробив величезну роботу за двох, за цей рік без Андрія. Він у жодному разі не міг сказати, що у нього нема сил, і кинути справу. Льоша зробив неймовірне. Україна мала побачити, що програма F-16 стала реальністю. І десь вже настав спокій, бо справа Андрія — ось вона, працює!
Але ранок 26 серпня 2024 року знову розірвав простір на шматки, бо, завершуючи бій, загинув Льоша. Цього не мало статися. Ніяк. Це було б занадто несправедливо. Ми втратили обох наших ключових борців за майбутнє української авіації. І досі багато хто не вірить, що це випадковість. День у день. І ніхто не скаже повної правди. Але війна не дає часу на розпач. Головне, що було зроблено — наших сучасних льотчиків тепер багато. І літаків теж чимало. Звісно, і проблем купа. Але ми впевнені, що кожен з льотчиків, які піднімають в небо наші нові крила, не дозволить нікому звернути зі шляху на оновлення Повітряних Сил. Це шлях Героїв, які жили майбутнім. Це майбутнє дуже скоро стало сьогоденням, без якого неможлива наша боротьба за Україну.
Цей вислів точно описує життєву філософію та щоденний подвиг українських льотчиків:
ЛЮБОВ ДО АВІАЦІЇ — ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ЗАХОПЛЕННЯ НЕБОМ
Це обов’язок!
Це клятва!
Це крок у великій боротьбі за свободу!
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
ЩИРО ДЯКУЮ МАТЕРІ АНДРІЯ/ДЖУСА за допомогу з підготовкою тексту.
Джерело:
Ukrainian People Magazine
https://2day.kh.ua/
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2026/03/05/8023931/
https://www.currenttime.tv/a/
https://www.radiosvoboda.org/
