Про Максима дуже мало, що відомо, дуже…
Максим родився 01.09.1981 року.
Рідне місто — Новомосковськ.
Пішов на фронт добровольцем 24.02.2022 .
У жовтні 2023 року його серце зупинилося.
Залишилися сторінка у ФБ, яка заповнена інформацію про пошук зниклих воїнів ЗСУ…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ШАНА ТА СПОКІЙ ДУШІ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ…
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

https://www.facebook.com/profile.php?id=100010753021112

«Душу – Богу! Життя – Україні! Честь – для себе!»

Андрій Миколайович народився в місті Сміла Черкаської області.
Останні 20 років прожив у Києві.
Поступив до ХАІ наприкінці 90-х.
Встигав все – і добре вчитися, і займатися спортом, і бути головою профбюро Першого факультету. Активний, завзятий, веселий – своєю енергією він заряджав всіх навколо.
Колона Літакобудівного факультету, що відкривала свято, завжди була однією з самих хайовських. Їх веселі плакати, кричалки та девізи навіки увійшли в історію ХАІ. Як і один з їх авторів Андрій Поляков — студентський лідер, якого досі пам’ятають на рідному факультеті.
У 2004 році закінчив Національний аерокосмічний університет імені М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» за спеціальністю «Технологія літако- та вертольотобудування». Також отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.
Після випуску працював на ДП «Антонов», де Андрій працював і по АН-148, і по Ан-158, і по легендарним Руслану та Мрії. Народилось двоє чудових діточок. З’явилася нова, цікава робота.
Колеги казали «чудовий лідер і професіонал справи». А головне – Андрій завжди був людиною, яка всім серцем відторгала несправедливість, яка переживала за долю країни.
Потім став підприємцем. Займався спортом і саморозвитком.
Був активним учасником Революції Гідності, під час якої отримав поранення.

24 лютого 2022 року чоловік відправив рідних у безпечне місце, а сам пішов записуватися до лав добровольців. Наступного дня у складі 131-го батальйону 112-ої бригади ТРО боронив Київ.
Після звільнення столиці перевівся до інженерної роти 241-ої окремої бригади ТРО ЗСУ. Там обійняв посаду командира інженерно-технічного взводу.
Влітку вирушив на Харківщину.
У липні 2023-го перевівся на посаду командира інженерно-саперного взводу 206-го батальйону та поїхав боронити Донеччину.

«Андрій – справжній патріот України! Його кредо під час війни було: «Душу – Богу! Життя – Україні! Честь – для себе!».
В результаті так і сталося. Андрій не міг сидіти на місці, постійно рвався вперед. І добровільно, за власним бажанням, перейшов з тилової військової частини у ту, яка залучена до бойових дій.
В новому колективі зарекомендував себе тільки з найкращої сторони: як командир, як побратим, як друг! Він зміг згуртувати взвод, яким керував, та здружити різновікових військовослужбовців. Керівництво батальйону було, без перебільшення, в захваті від нього і говорили: «Нарешті знайшли того офіцера, якого так давно шукали!» – розповів рідний брат загиблого Дмитро.
«Андрій – це та людина, яка завжди всім допомагала, щирий, мегаактивний, справжній патріот!» – додала подруга дитинства Альона Нянченко.
26 ЖОВТНЯ 2023 РОКУ — в зоні відповідальності 206 окремого батальйону ТРО в районі міста Сіверськ при проведенні інженерної розвідки у зонах можливого дистанційного мінування ворога був виявлений невідомий вибуховий пристрій.
Старший лейтенант Андрій ПОЛЯКОВ, надавши команду підлеглим саперам відійти на безпечну відстань, почав проводити первинний огляд — чи є вибуховий пристрій одиночним або ж є частиною мінного поля. В цей момент відбулася детонація…

За спогадами командира батальйону майора Андрія Шуби: «Це тяжка втрата для нашого батальйону. Старший лейтенант Поляков був професіоналом своєї справи, порядною й відповідальною людиною, а також беззаперечним лідером у своєму підрозділі. Не пробачимо! Помстимося!»

За час спільної служби я запамʼятав «Бізона» як найкращого сапера за весь час існування 206 батальйону. Ініціативний, азартний, завжди йшов виконувати задачі сам, прагнув розвиватись у перспективних напрямках на кшталт боєприпасів для fpv, тощо. Він вивів свій підрозділ ІСВ на якісно новий рівень згуртованості й професійності. Думаю, що всі командири підрозділів погодяться з такою оцінкою Андрія «Бізона», – говорить командир механізованої роти Роман «Вікінг».

Андрій здобув справжній авторитет та повагу, бо жив за принципом: «Роби, як я!», тобто заохочував власним прикладом. Бійці-сапери з повагою відносились до свого командира, котрий за короткий період зміг зарекомендувати себе справжнім командиром-лідером та згуртувати колектив, – говорить один з офіцерів батальйону Віктор на псевдо «Вєня»-

Смерть Андрія Полякова – дійсно важка втрата для всього без виключень колективу нашого батальйону, бо кожен боєць, котрий мав з ним чи-то коротку бесіду або спільну справу, незмінно проникався повагою до «Бізона».

Поховали офіцера на Алеї Слави Берковецького кладовища в Києві.
Кавалер медалі «За оборону міста-героя ХАРКІВ», ордену «Богдана Хмельницького » III ступеня (посмертно).

В Андрія залишилися дружина Юлія, випукниця ХАІ, донька Валерія, син Арсен, а також любляча родина, багато друзів та побратими.

Одна з вулиць Сміли має ім’я Андрія Полякова.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

facebook.com/206.battalion

Нова пошта 22 октябрь 2023 г.·
Ввечері 21.10.2023 шість новопоштовців загинули через прицільний удар російськими ракетами по терміналу Нової пошти в Харкові.

Читаємо їхні імена вголос на знак памʼяті й скорботи:

Олександр Темніков, 31 рік
Дмитро Герасічкін, 30 років
Артем Акопов, 21 рік
Олександр Біжанов, 22 роки
Владислав Панков, 28 років
Олексій Єрмола, 23 роки

В новинах потім скажуть – в них не було шансів, бо вибух пролунав через кілька секунд після сигналу тривоги. Добігти до укриття було не реально.
Вибух тієї ракети відчули у Харкові (це щоб уявити силу удару). Новини з палаючим терміналом «Нової пошти» у селищі Коротич розійшлися по всім новинам країни. 6 загиблих, 18 поранених.
Страшна та суха статистка війни.

22-річний Олександр Біжанов — студент Харківського авіаційного інституту, вивчав інформаційно-вимірювальні технології.
«Єдиний син у матері, величезне горе», — каже Марія Володимирівна, староста села Губарівка Боходухівської громади, звідки родом хлопець.
Батьки Олександра розлучені, син жив разом з мамою.
«І для мами він був єдиною зірочкою, заради якої вона жила», — каже тітка хлопця Валентина Василівна.
«Він теж підтримував її у всьому. Якщо виникали труднощі, казав: “Не переживай, ми все здолаємо, ми переживемо”-, це завжди допомагало їм вистояти».
Вступивши на навчання, Олександр переїхав до Харкова та знайшов підробіток на «Новій пошті».
Коли почалася повномасштабна війна, розповідає тітка, хлопець через обстріли та постійну небезпеку звільнився з роботи і був удома.
Але на пошті в нього залишалося багато друзів, ровесників, вони гукали його назад, і коли він вступив на магістратуру до Харкова, то повернувся на роботу в термінал «Нової пошти».
Тітка згадує, що за чотири дні до удару Олександр приїжджав додому в рідну Губарівку.
«Прибіг сюди до мене, трошки поспілкувався з сестрою (двоюрідною), уже вечоріло і він якось так, як і зазвичай, сказав – ну ладно, я пішов», — каже Валентина Василівна.
«А у суботу ввечері ми прочитали оголошення про удар по пошті – і хоча там ще не було вказано, яке відділення – нам відразу йокнулося. Ми давай дзвонити, а там дзвінок іде, а трубку не піднімають, ми не спали до ранку…»
Олександра поховали у вівторок, на похорони прийшло все село. Були і представники «Нової пошти», каже жінка, компанія взяла всі витрати на себе.
Мати хлопця, за її словами, майже щодня приходить на могилу до сина.
«Це велика рана, яка ніколи не забудеться і не загоїться, це такий жах для нашої родини», — каже тітка.
«Мені все здається, що це наче фільм, і от все закінчиться, він прибіжить і буде дурачитися з братом і сестрою. Мені не вкладається в голові, що його більше не буде».
В університеті, як і в сільській раді, тепло відгукуються про Олександра Біжанова.
«Він був чудовою людиною, готовою завжди прийти на допомогу кожному, хто цього потребував», — згадують про хлопця в університеті.
«Навчався на державному, вчився добре, хороші хлопці були», — каже завідувач кафедри Віталій Сіроклин.
«Втрачаємо наш потенціал, майбутній розвиток України, готували діток, фахівців…», — з сумом каже викладач.

…Вкотре до університету завітала мама студента ХАІ Олександра Біжанова, який загинув під час ракетного обстрілу терміналу «Нової пошти» в Коротичі восени 2023 року.
- Їду провідати синочка, — сказала тоді Лариса Біжанова.
Вона запалила свічку біля меморіалу з фотографією сина та поставила невеличкий букет синьо-жовтих квітів, які виготовила власноруч. А ще — привезла до ХАІ квіти зі свого двору і сказала: Може це стане новою традицією — коли рідні та близькі загиблих хайовців висаджуватимуть квіти на території ХАІ.
Пройшло кілька днів — і ця історія отримала продовження.
Співробітниці зеленого цеху, яких до глибини душі зворушила ця розповідь, не просто висадили принесені квіти, а створили клумбу, яку назвали «Серце матері».
Вони за кілька днів знайшли всі необхідні матеріали.

І ось — СЕРЦЕ МАТЕРІ, яка втратила єдиного сина…

У центрі клумби — розколоте серце. Тріщина ділить його навпіл.
З одного боку — квіти, привезені Ларисою Біжановою. Як символ мирного, щасливого життя.
З іншого — порожнеча. Лише одинокі серця…
Серця матерів, які отримали страшну звістку.
У розриві на серці встановили ліхтарі.
Тепер щовечора «Серце матері» світитиметься на головній алеї ХАІ — як символ усіх материнських сердець, які втратили своїх синів і дочок.
Тепер це історія ХАІ. Пронизлива. Щемка. Правдива. Історія воєнного часу.
Відтепер назавжди поруч із серцем «Я люблю ХАІ» буде СЕРЦЕ МАТЕРІ…
Благословенні руки тих, хто створив цей маленький, але дуже сильний пам’ятник.
Благословенні руки всіх матерів.
Благословенні їх серця…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.facebook.com/nova.poshta.official

https://www.bbc.com/ukrainian/

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабної війни, Анатолій став волонтером: готував та розвозив обіди людям у метро і військовим на блокпостах. Влітку відновлював пошкоджені елеватори.
У червні 2023 року пішов у ЗСУ. Штаб-сержант 5-ї роти 1-ї штурмової групи 53-ї ОМБ імені князя Володимира Мономаха. Позивний «Прапор».
Побратими казали: «Прапор» — це сильний характер і завжди протягнута рука допомоги.
29 вересня 2023 року під селищем Водяне Покровського району життя Анатолія Кондратьєва обірвав ворожий снаряд.
Йому було 44.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

Ігор народився 26 червня 1974 року в мальовничому місті Сміла на Черкащині.
Після закінчення Черкаської СШ № 17 навчався у Харківському авіаційному інституті — другий факультет, кафедра 205, спеціальність «Аерокосмічна теплотехніка».
Після закінчення університету повернувся до рідного міста, займався підприємництвом у сфері торговлі .
У травні 2023 року Ігор приєднався до лав Збройних Сил України.
Свої 49-й день народження 26 червня він зустрів уже за важелями бойової машини.
Далі — криваві бої у пеклі палаючої Донеччини. Літо 2023. Українські війська контратакували ворога, намагаючись відкинути його з рідної землі.
День в день через три місяці після Дня Народження — 26 вересня 2023 року — поблизу села Павлівка Волноваського району Донецької області ворожа ракета влучила в його бойову машину – Ігор отримав поранення, не сумісне з життям.
Похований на Алеї Героїв кладовища № 4 (м. Черкаси).
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Посмертно присвоєно Почесне звання «Захисник України – Герой Черкас» (рішення виконавчого комітету від 30.04.2024 № 552).

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://cherkasy-rada.gov.ua/

https://memorybook.org.ua/

https://suspilne.media/cherkasy

Денис Герасимов народився 21 серпня 2003 року в Харкові. Після навчання в місцевому міському ліцеї №107 хлопець вступив до Національного аерокосмічного університету імені Жуковського.
З шести років Денис почав займатися футболом у секції «Металіста», але після травми руки та зміни тренера вирішив не продовжувати занять. Натомість хлопець тренувався на шкільному стадіоні, а також ходив на матчі «Металіста» разом із батьком.

Після революційних подій 2014 року Дениса почала цікавити тема організованої підтримки клубу. Він захопився створенням та друком стікерів на футбольну та патріотичну тематику. В 13-річного хлопця почали з’являтися балончики з фарбою.

В 2020 році Герасимов потрапив до фанатського колективу «Металіста» SPC (Simmer Polecats Crew), де на той час вже був його тренер зі змішаних єдиноборств Олександр Клушин, який мав майстерність у козацькому поєдинку, мав синій пояс з бразильського джіу-джитсу та був чемпіоном світу з ММА.
Одноклубники згадують, що фанатське життя швидко захопило Дениса. Він брав участь у багатьох довколафутбольних подіях останніх років перед повномасштабною війною, а свою сором’язливість компенсував упертістю та характером в бійці. В фанатському середовищі Герасимов мав прізвисько Бірч.

Передчуваючи наближення повномасштабної війни, фанатські колективи Харкова проводили підготовку. Денис приєднався до сформованої його тренером добровольчої групи при спецпідрозділі поліції «Схід».
З першого дня великої війни Бірч став до зброї, хоча мав на той момент лише 18 років. Ввечері 24 лютого 2022 року він зателефонував батькам та сказав, що сьогодні додому не приїде і залишиться допомагати хлопцям по місту. Він був наймолодшим представником підрозділу SPC division. Побратими згадують, що Денис залишався з підрозділом у найскладніші періоди для міста і всім, чим міг, допомагав хлопцям із 92-ї бригади захищати й звільняти область. Бірч мріяв продовжити службу в «Бешкетниках Сірка», але не зміг потрапити до підрозділу через юний вік.
Після цього Денис вирушив на підготовку до бригади «Азов».
Пройшовши навчання, він приєднався до 3-го батальйону 12 БСВП «Азов», де обіймав посаду гранатометника.
Рідні про цей його крок дізналися вже тоді, коли Денис став рекрутом.

Побратими згадують Бірча як відважного воїна і справжнього друга, який не боявся йти на найнебезпечніші завдання. Його відвага та відданість ідеалам свободи та незалежності України завжди надихали товаришів. 

Телефонуючи додому, він завжди був у доброму гуморі. Говорив батькам, що все добре, а після війни планував продовжити займатися військовою справою.

Денис Герасимов загинув 20 вересня 2023 року, через місяць після свого 20-річчя.
Під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі під Кремінною Сіверськодонецького району на Луганщині Бірч отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу.Він віддав своє життя за свою Батьківщину та свободу України, отримавши поранення, від яких не вдалося його врятувати.
Поховали воїна на Алеї слави харківського цвинтару №18.
Посмертно Денис Герасимов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вічна шана Герою!

Дошку на честь Д. О. Герасимова встановлено 30 грудня 2024 року на фасаді комунального закладу «Харківський ліцей № 107 Харківської міської ради» за адресою вулиця Академіка Барабашова, 38 Б.
«У цьому закладі в період 2009‒2020 рр. навчався Герасимов Денис Олександрович (21.08.2003‒20.09.2023). Позивний ― Бірч. Герой, який загинув за свободу та незалежність України. В/ч 3057, 12 бригада спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Герої не вмирають!».

«Людина з великої літери. З перших днів повномасштабної війни став на захист держави. Був справжнім другом та відважним воїном, який ніколи не боявся виконувати найнебезпечніші завдання! Було за честь стояти з тобою в одних лавах! І мати такого друга! Нам не вистачатиме тебе, твоїх приколів та фірмового затяжного «та-да»… Обов’язково помстимось!» ― пообіцяв побратим Дениса SKADI.
«Ти був здатний твердо стояти, не падаючи. Наполегливо йшов до мети. Вдячний долі за те, що ти був моїм другом. Тобі назавжди 20», ― відреагував друг і побратим Бірча.
«Він був скромний, добрий, дуже цілеспрямований. Чуйний син, патріот своєї країни. З підлітка непомітно виріс у справжнього та мужнього воїна. Кохаємо, пишаємося та дуже сумуємо. Велике щастя мати такого сина!» ― написала мама Оксана Герасимова.

Спочивай друже, тепер нам є чому повчитися в тебе.
Денис “Бірч” Герасимов. Азов. SPC division. В строю.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

https://www.myhovych.com/

https://www.standsofheroes.com/

https://sport.ua/uk/news/

https://ukrfootball.ua/

https://mevorydoskikharkov.blogspot.com/