ГАВРИЛЕНКО Сергей, 2-й факультет, 2002 г. выпуска (Ахтырка, Украина)

Гавриленко Сергей ХАИВСІМ СВОЇМ ДОСЯГНЕННЯМ В ЖИТТІ ЗАВДЯЧУЮ НАВЧАННЮ В ХАІ

Відвідуючи рідний ВУЗ зараз, відзначаю, як він змінився, став більш комфортним, сучасним. Прийшли нові покоління студентів, які, як завжди, ставлять за мету досягти більше, ніж старші товариші. Під час таких відвідин то поринаєш у спогади, то раптом ловиш якусь ідею, яку хочеться реалізувати в найближчому майбутньому. Коли нам на початку першого курсу куратори сказали, що студентські роки будуть найкращими в житті, якось не повірилось. Адже відбулось багато змін: закінчення школи, переїзд до великого міста, зміна кола спілкування. Та, мабуть, саме це і почало загартовувати, примусило відразу ставити перед собою високу планку. І ця цілеспрямованість, налаштованість на роботу і результат, здобуті в ХАІ, залишились назавжди. Саме в цьому я бачу першоджерело своїх досягнень в житті.

Які досягнення?

Безумовно, кожен звертає увагу на щось своє, те, що йому ближче. В професійному плані я знаходив застосування своїм знанням і вмінням в приватних підприємствах міст Харкова, Запоріжжя, Києва. Кар’єру робив уже трохи в іншій сфері ─ на державній службі. Починав від начальника відділу, далі ─ працював помічником народного депутата, а згодом, в буремний час російської агресії 2014─15 рр., очолював рідний район на посаді голови Охтирської районної державної адміністрації. Земляки тричі обирали мене представляти їх інтереси в Охтирській районній раді. Депутатом я є і зараз. Вміння швидко завести друзів, комфортно співіснувати з ними, як в студентських гуртожитках, теж стали в нагоді в житті. Разом із коханою дружиною виховуємо двох чудових дітей.

Самоусвідомлення як громадянина України теж прийшло в ХАІ. Можливо, всупереч багатьом чинникам, які були тоді, наприкінці дев’яностих, вихований патріотизм до своєї країни завжди зі мною. Зараз втілюю ці погляди в Збройних силах України. Тим, що почав службу в них не «з нуля», теж завдячую ХАІ, а саме ─ військовій кафедрі. Всі ми отримали офіцерські звання. Зараз я призваний як офіцер запасу, на сьогодні ─ старший лейтенант. З кількома товаришами служимо разом, а інший одногрупник навіть призивався по мобілізації в 2015-му.

В ЧОМУ БАЧУ УСПІШНЕ ВИХОВАННЯ В ХАІ?

Насамперед, це підбір абітурієнтів (абихто сюди не вступає) висококваліфікованими викладачами, які поєднують досвід і сучасні знання. Це інтенсивний процес навчання, який не дає лінуватись.

Пам’ятаю, що наші викладачі були дуже суворі, особливо перші 5 курсів). По деяких предметах отримати оцінку «три» можна було лише з другого, а інколи ─ й із сьомого разу. І то було за радість.

Я вдячний нашим викладачам ─ декану Анатолію Івановичу Anatolii Dolmatov , його заступникам Івану Івановичу Редіну і Володимиру Даниловичу Сотнікову, керівнику дипломного проекту Іллі Івановичу Пєтухову, викладачам Григорію Петровичу Дикому і Вадиму Миколайовичу Кулєшову, а з загальноуніверситетських кафедр ─ викладачу з матаналізу Георгію Івановичу Кошовому, викладачам з креслення Генріху Серафімовичу Венедикдову і Тиграну Костянтиновичу Мурадяну.

Також добре пам’ятаю Геннадія Олександровича Горбенка. Він прийшов на посаду завідуючого кафедрою, коли ми вчилися на третьому курсі. Відразу ж відчувся напрямок в навчанні «від тепла до холоду». На той момент кафедра співпрацювала з підприємствами, які спеціалізувались на холодильній техніці і кондиціонерах. Саме ця зміна вектору стала визначальною по закінченню навчання. В умовах масового, на той момент, безробіття випускники нашої кафедри майже всі працевлаштувались в приватні підприємства, пов’язані із кондиціонуванням і холодильною технікою.

Повертаючись в рідний університет зараз, бачу позитивні зміни, в порівнянні із роками нашого навчання. Це сучасна навчальна база, до якої входять і корпуси з аудиторіями аудиторіями, і гуртожитки.

Важливим також є процес не тільки навчання, але й виховання. На жаль, в роки мого навчання Україна тільки утверджувалась як незалежна держава, йшов шостий рік її існування. Всі предмети, навіть Історію України, викладали російською мовою. Пам’ятаю супротив введенню в навчальний процес української мови. Доводилося підлаштовуватись під більшість студентів. Зараз багато з них, а в моїй групі приблизно п’ятдесят відсотків, це кримчани, які повернулись до себе, розвивають економіку країни-окупанта. А дехто відверто зайняв антиукраїнську позицію, при нагоді лає країну, яка дала безкоштовну вищу освіту. На мою думку, це наслідок недостатньої уваги вихованню патріотизму та державницької позиції.

ТРАДИЦІЇ ХАІ

Звичайно, з часом деталі забуваються. Але не стерти із пам’яті святкування «1001-ї ночі» з виїздом на природу. Також із посмішкою і теплом згадую наші катання на тазиках по коридорах і сходах ХАІ-2 після захисту диплома.

Зараз підтримую стосунки з найближчими друзями, одногрупниками. Все моє життя є підтвердженням славетного братерства ХАІ. Коли ми з новими знайомими дізнаємося, що закінчили той самий вуз, намагаємося допомогти один одному. Дуже задоволений, що доля привела мене в ХАІ. Саме тут я став тим, ким є зараз. Сподіваюсь, навчання і виховання тут стануть в нагоді багатьом.

ХАІ ─ найкращий ВУЗ. Бажаю рідному університету процвітання, а студентам, випускникам, викладачам ─ успіху в усіх сферах життя, побільше радісних моментів і миру!

Гавриленко Сергій Анатолійович, депутат Охтирської районної ради, cтарший лейтенант Збройних Сил України, випускник ХАІ 2002 р., ф-т авіаційних двигунів, спеціальність «Аерокосмічна теплотехніка».

 

 БОНДАРЕВА Дарья, 3-й факультет, 2011 г. выпуска (Торонто, Канада)

Дарья Бондарева ХАИМене звуть Даша Бондарева, вже чотири роки працюю в офісі Amazon у Торонто, а загалом у Канаді живу сім років. Розповім про те, як я потрапила в компанію, ще будучи студенткою, які там умови роботи, та про те, як можна влаштувати своє життя в Канаді.

Спочатку я не планувала ставати Software Development Engineer і працювати в індустрії, натомість мріяла займатися наукою. Закінчила магістратуру за спеціальністю «Соціальна інформатика» в Національному аерокосмічному університеті «Харківський авіаційний інститут», думала далі йти в аспірантуру, захищати кандидатську. У якийсь момент вирішила, що цікаво було б спробувати навчатися за кордоном. Багато наукових статей, першоджерел, які я читала, були англійською, тобто це мова сучасної науки.

Вступала до університетів США і Канади. Це був досить довгий процес, що протривав приблизно рік. Отримала кілька оферів, обрала «Master of Science in Computer Science» в University of British Columbia. Але тут треба було вчитися на магістра заново, щоб мати можливість продовжити навчання в аспірантурі. З’ясувалося, що наука мені подобається не настільки, як здавалося спочатку, бо аспірантура — це великий commitment, вона займає багато часу, надто якщо це комп’ютерні науки. Якщо хочеш займатися науковими дослідженнями, то вибір не такий і великий. І треба знайти компанію, що займається цікавою тобі тематикою. У той самий час я спостерігала, як мої друзі йшли працювати в індустрію над цікавими інженерними проектами. Я теж вирішила спробувати піти в індустрію. Так там і залишилася.

 В університеті у нас регулярно відбувалися ярмарки вакансій, на які приходять рекрутери Google, Facebook, Amazon та інших компаній. Вони збирають резюме студентів і намагаються інтерв’ювати якомога більше людей. В університетах під час вступу тут досить серйозний відбір, тому якщо ти потрапив на навчальну програму, є великі шанси, що зможеш працювати в цих компаніях. Я після першого року навчання почала ходити на всі ці заходи у захваті: «Вау, в мене є шанс поговорити з кимось із Google або Facebook». Потім це стало більш буденно, бо всі мої однокурсники робили те саме. Всі навколо мене мріяли або про свій стартап, або працювати в Google. Я, також сходивши на кілька інтерв’ю, почала думати: а хто ж робить те, що мені цікаво? Вирішила, що мої компанії — це Google і Amazon. З одного боку, тут зіграли мої амбіції — хотілося спробувати щось з топу. Подобалось, над якими масштабними проблеми ці компанії працюють і як швидко вони рухаються. Працювати над продуктами, якими кожного дня користується півсвіту, — це надихало. Хоча у той час я мала дуже розмите уявлення, у чому полягає робота інженера у цих компаніях.

Інтерв’ю з Amazon було першим, відразу після нього я вирішила: чому б і ні? Це був 2013 рік. Опісля тривали довгі переговори з компанією щодо того, щоб мені дозволили закінчити навчання і прийти до них пізніше.

Інтерв’ю в кампусі відрізняються від співбесіди для тих, у кого вже є досвід роботи. Рекрутери приходять в університет, який їм цікавий, щодо якого вони впевнені, що рівень студентів підходить до рівня компанії. Збирають певну кількість резюме, а затим менеджери, програмісти приїжджають проводити інтерв’ю з вибраними студентами.

Перший раунд — це досить проста задача. Спеціалісти хочуть подивитися, як виглядає ваш код, що ви знаєте, як засвоїли базові речі з програми. Якщо проходите далі, запрошують на наступний етап. У мене він проходив також в університеті і складався з чотирьох інтерв’ю з різними людьми.

На співбесідах було важко емоційно, бо на той час я жила в Канаді лише рік, англійською спілкувалася не так добре, як зараз. Ніколи не уявляла, що буду проходити співбесіди в такі компанії. Спочатку гадала, що провалила перше інтерв’ю: написала не найкращий свій код, — зрозуміла це досить швидко. Була настільки засмучена, що відразу визнала: цей код — жахіття, він працювати не буде, і навіть вказала на власні помилки. Ввечері я все ж таки отримала дзвінок із запрошенням на наступний етап інтерв’ю. Наступні чотири інтерв’ю пройшли значно спокійніше, бо я собі вважала так: гірше, ніж попереднє, бути вже не може. Спілкуватися з інженерами компанії досить цікаво: у них немає цілі завалити тебе, їм важливо, що ти знаєш і чого прагнеш, бо вони зацікавлені тебе найняти. Коли я це усвідомила, стало набагато легше емоційно.

Я в Канаду приїхала зі student permit та visitor visa. Student permit дозволяє навчатися у країні і працювати в кампусі університету. Документи подавала в Києві, але сам student permit отримала, лише коли перетинала кордон Канади. Після закінчення навчання подала документи на post-graduation work permit вже — дозвіл на роботи для тих, хто нещодавно отримав вищу освіту в Канаді. Його дають на один-три роки, що залежить від часу навчання. Цього часу часто достатньо, щоб подати документи на постійне мешкання (permanent resident). А вже з цим документом у Канаді можна жити постійно.

Я в компанії  Amazon вже чотири роки, працюю в офісі в Торонто. Коли починала, в нашому офісі було 200 людей, зараз їх 800. Коли прийшла, не знала нічого, це була моя перша інженерна робота, без жодних попередніх стажувань. Була мов чистий аркуш. До роботи в Amazon я більше писала на Python, який використовується в академічному середовищі. В Amazon треба було писати на Java. З першого тижня почала навчатися: накупила книжок і почала їх читати, бо важко було зрозуміти, що від мене очікують і що я повинна знати. Гарна новина для студентів — насправді від них не дуже багато очікують, головне — що new grad, як їх тут називають, може швидко навчатися. Це було найважливіше у моїй роботі на той час: навчатися з досвіду моїх колег. Спочатку багато часу витрачала на коментарі у код-рев’ю від інших інженерів у команді.

Amazon — дуже динамічна компанія, і там завжди все змінюється. Тому там так цікаво працювати. Усі чотири роки у «Амазоні» я працюю в підрозділі, що пише сервіси для контролю складів. Моя команда займається плануванням ресурсів, що потрібні на складах «Амазону» щодня. Ми пишемо системи, що допомагають внутрішнім аналітикам, тренуємо моделі для прогнозування доступних ресурсів. Моя роль за ці роки дуже змінилася: коли починала, я була більше виконавцем, писала код для маленьких компонент системи, покладалася на старших інженерів проекту. Зараз я вже більш досвідчений інженер, веду свої проекти, вирішую архітектуру наших систем, менторю нових інженерів.

Офіс розташований у самому центрі Торонто, за три хвилини від CN Tower, Бондарева Дарья ХАИнайвищої будівлі західної півкулі. Тут хороша транспортна розв’язка: приїжджають усі поїзди з окраїн, приходить метро. Наш офіс знаходиться на 25 поверсі, що, як для Торонто, досить високо. Із нього відкриваються краєвиди на озеро Онтаріо. Сам офіс у скляній будівлі, тож є вдосталь світла. Багато приватного місця, великі столи. У нас open space, але в кожної команди відгороджений простір. На кожному поверсі є кухня з чаєм-кавою.

Корпоративних штук у нас кілька: влітку — пікнік, взимку святкуємо новорічні свята, але у лютому. У кожної організації є свої івенти. Це, наприклад, можуть бути тім-ланчі, ми регулярно ходимо командою на них. Загалом люди часто збираються за інтересами й займаються якоюсь справою разом. Я, наприклад, майже одразу доєдналася до скелелазіння. Також є друзі в офісі, з якими збираємося грати в Dungeons & Dragons після роботи

Більшість команд працює 40 годин на тиждень, моя теж. Є flexible hours у тому сенсі, що ніхто не слідкує, о котрій ти прийшов і йдеш. Є варіант працювати з дому, але я люблю з офісу, бо подобається перебувати серед людей. І я досі вважаю, що працювати поряд зі своєю командою набагато ефективніше.

Стартова відпустка складає 3 тижні + 6 днів дається на personal time — коли можеш попередити, що з якихось причин не прийдеш на роботу (бо захворів або хочеш провести час із котом). З часом ця відпустка зростає.

Сайт Glassdoor дозволяє оцінити рівень зарплат по містах та компаніях. Але треба розуміти, що там показують лише базову зарплату. У таких компаніях, як Amazon та Google, та в стартапах, що вийшли на IPO, додаткову частину зарплатні складають stocks. Їх кількість і цінність росте з часом. Більше працюєш у компанії — більше stocks отримуєш. Наприклад, в моєму початковому офері на додаток до зарплатні було описано, скільки та коли я отримаю stocks у наступні кілька років, якщо буду працювати в Amazon. Середня зарплата інженера у корпораціях вище за середню на ринку, бо це висококваліфікована робота.

Основні податки — це provincial tax та federal tax. У Канаді рівень податків залежить від прибутку. У програмістів це може бути 30-35%. Ще невеликий відсоток йде у пенсійний фонд та кілька інших зборів. Зазвичай роботодавець збирає податки з кожної зарплатні. Але наприкінці року все одно треба заповнити декларації і перерахувати доходи та сплачені податки. Існує декілька нюансів, які можуть як зменшити податки, так і збільшити їх наприкінці року. У такому випадку потрібно буде або ще заплатити, або отримати переплачені податки назад. Заповнення цих декларацій дуже спрощують офіційні онлайн-програми, як, наприклад, Ufile

За роки у Канаді я спробувала жити і на мінімальну стипендію, що отримує студент, і на зарплату працівника великої корпорації. Можу сказати, витрати на ресторани та продукти дуже залежать від того, скільки можеш витрачати. Так, коли жила у Ванкувері, на продукти витрачала до C$ 300 (228 USD) на місяць. Але для цього доводилось докладати зусиль: знаходити найдешевші магазини, слідкувати за цінами. Якщо їла десь у ресторані, то це було достатньо рідко і у дешевих місцях — який-небудь fast-food, дешеві китайські місця або дешеві суші, яких, на мою радість, у Ванкувері було досить.

Із переїздом у Торонто це змінилося, бо грошей стало більше, а робота — інтенсивніша, тому на їжі вирішила не економити. Продукти стала купувати у найближчому супермаркеті, який не дуже дешевий, але зручний. Та й з роботою та різними хобі час став критичним ресурсом, тож стала частіше їсти у ресторанах. На ланч можна витрачати C$ 10-15 (8-11 USD), вечеря у casual ресторані може вийти C$ 20-40 (15-30 USD), якщо замовляти напої та десерти.

Нещодавно повернулася до контролю ресурсів. Продукти для вечері на двох із залишками на обід виходить приблизно C$ 20-30 (15-23 USD). Приклади цін з супермаркету: куряче філе коштує C$ 20-25 (15-19 USD) за 1 кг,  хліб — C$ 3 (2,2 USD), пачка йогуртів — C$ 5 (3,8 USD), яблука — C$ 5 (3,8 USD). Цікаво, що багато продукти вигідніше брати у великих пачках — ціна росте непропорційно. Квиток у кіно коштує приблизно C$ 13-15 (10-11 USD), театри та концерти тут дуже дорогі. За квиток на концерт відомого виконавця можна віддати C$ 80-100 (61-76 USD). Театри теж будуть коштувати від C$ 60 (45 USD). Піднятися на CN Tower або піти у зоопарк коштує C$ 35 (27 USD).

У Канаді я живу майже 7 років: три — у Ванкувері, чотири — в Торонто. Моє перше «wow, this is Canada» було у Ванкувері. Це дуже особливе місто: зелене, з чудовою природою, що захоплює подих: гори, водойми. Я дивилася, ніби на картину, і не могла повірити, що опинилася в такій красі. Ванкувер специфічний ще й тим, що це не дуже велике місто, у ньому багато студентів, пенсіонерів. Є всього кілька стартапів, кілька маленьких офісів великих корпорацій.

У Ванкувері було враження, що всі канадці прокидаються о 6-й ранку, щоб займатися йогою, пробігтися вздовж річки, поїхати в гори, ввечері повернутися і о восьмій лягти спати, бо о 6-й знову йога. Це було моє враження про Канаду в перші три роки.

Коли я переїхала на East Cost у Торонто, зрозуміла, що Канада — дуже різна. Торонто — протилежність Ванкуверу: воно дуже швидко розвивається, багато всього будується. Downtown дуже жвавий. Якщо у Ванкувері люди найчастіше ходили одягнені у вузькі штани для йоги, то Торонто спочатку здалося справжнім центром канадської моди. Тут багато чого відбувається, багато концертів, бо це найбільше місто Канади, Нью-Йорк поруч.

Помітно, що тут багато мігрантів із різних країн — у Ванкувері теж, але більше азіатів. А в Торонто багато всіх і звідусюди. Щодня зустрічаєш представників 10 різних країн — а це 10 різних досвідів. Також можна скуштувати що завгодно, у ресторанах міста кухня з усього світу. Спершу не розуміла тутешньої культури eating out (люди захоплено говорять про те, в який ресторан треба піти цього разу), але тут просто справді багато різноманіття.

Люди відкриті до мігрантів. Вони звикли, що тут усіх багато. У них є natural curiosity: їм цікаво, хто ти, звідки приїхав. Ще одна вагома характеристика: ніхто не буде втручатися у твоє життя, повчати тебе. Натомість просто порадіють. «О, ти поїхала в гори? Good for you! Сиділа цілу ніч у барі? Кльово!». Тобі не казатимуть, що робиш щось неправильно або працюєш не там, де треба. Це твоє життя і ти можеш проводити його, як хочеш.

Українська діаспора тут дуже велика. Коли я приїхала в Торонто і нікого не знала, то почала їздити на різні заходи української діаспори. Щовересня вони проводять тут великий фестиваль, запрошують різних зірок, влаштовують танці, частування. Одного року була волонтеркою на такому фестивалі, відповідала за туристичний павільйон. На фестиваль приїжджають українці з різних куточків Канади, у них теж свої гуртки за інтересами.

Я орендую one bedroom apartment у 22-поверховому будинку. Мої друзі з роботи, у кого нема сім’ї, здебільшого роблять так само. У Торонто почали більше купувати квартири, але за останні два роки ціни зросли приблизно на 30%. Якщо раніше однокімнатна квартира коштувала C$ 300-400 тис. (230-300 тис. USD), то тепер — C$ 500-600 тис. (380-460 тис. USD).

Живу на окраїні downtown. Коли обирала квартиру, шукала місце з гарною транспортною розв’язкою. За три хвилини від мого будинку — метро. Живу на перехресті двох великих ліній, тому більшість моїх маршрутів — це здебільшого 30 хвилин на метро. Купую щомісячний проїзний (C$ 150 або 114 USD), який діє на весь транспорт у межах міста і прилеглих до нього містечках. Разова поїздка коштує C$ 3 (2,2 USD).

Ціни у даунтауні Торонто за one bedroom починаються від C$ 1800 (1370 USD) за місяць. Найчастіше в цю суму враховано всі комунальні сплати, окрім електроенергії та інтернету. Це додає ще приблизно C$ 100 (76 USD) на місяць. Шукати простіше за все на сайтах Craiglist та Kijiji. Всі три квартири, у яких жила в Канаді, я знаходила через ці сайти. Можна шукати і через агента.

Двомовність у Канаді не така, як в Україні. Є чітко окреслений регіон, де всі розмовляють французькою — Квебек. Коли ж виїжджаєш із нього, всі розмовляють англійською і ніхто не знає французької, хоч могли вивчати її у школі. Єдине, по чому можна зрозуміти, що це двомовна країна, — у супермаркетах інформація про продукт на обгортці дубльована двома мовами.

Компанії надають працівникам страховку. У Канаді медицина майже безкоштовна, страховка не покриває лише ліків, дантиста та ін. Але часто роботодавець дає страховку, яка покриває і ці опції, Amazon у тому числі.

Канада — країна зі специфічною медициною: якщо ти не помираєш, спеціаліста можна чекати довго. Тобто якщо потрібне якесь обстеження, але при цьому ніщо не загрожує твоєму життю безпосередньо зараз, на спеціаліста можна чекати місяць або два. Якщо потрібно щось терміново, система працює набагато краще. Усе по-різному: є клініки, в які страшно зайти, а є сучасні з усіма технологіями і онлайн-букінгами. Мене завжди дивувало, що всі вони — безкоштовні, якщо в тебе є insurance. Просто треба знати, куди йти, робити research заздалегідь.

З такими спеціалістами, як до прикладу, стоматологами, комунікація відбувається, як усюди: дзвониш, записуєшся, приходиш. Про всіх можна прочитати онлайн, знайти рейтинги. Я свого дантиста шукала через знайомих. Але, може, це моє, українське. Лікар знайшовся за 40 хвилин їзди на метро від дому. Коли розповідала про це канадським друзям, вони дивувалися: такого ж дантиста з таким самим сертифікатом можна знайти біля дому, навіщо їхати? Така собі культурна різниця.

В вільний час я займаюся скелелазінням — найчастіше у залах, тут їх дуже багато. Влітку можна їхати на справжні гори. Ще ходжу на танці, танцюю лінді-хоп. Люблю подорожувати, подобається природа у Торонто і Ванкувері. Дуже багато озер, багато людей займаються каякінгом. Щоліта ми з друзями бодай тричі намагаємося з’їздити на байдарки і ще кілька разів піти у похід із рюкзаками. Самі канадці теж таке люблять. У провінції Онтаріо, де зараз живу, є багато котеджів: гарні, милі будинки з камінами. Їх здають в оренду на Airbnb, тож можна зняти такий дім на природі на 2-3 дні, поплавати в озері, поїсти шашликів.

У Торонто практично нема весни: зима — і відразу літо. На весну залишається кілька тижнів. Взимку температура — приблизно −20 °С, але в Торонто дуже вітряно, тож відчувається як −35 °С. Улітку ж температура може сягати +35 °С градусів.

Мені дуже подобається робота в Amazon і люди, з якими працюю, тому наразі я працюватиму в цій команді. А якщо збагну, що хочу чогось нового, то, найімовірніше, перейду всередині компанії. Канада теж до вподоби, тому поки не збираюся переїжджати. Подобається, що багато представників різних країн — ця різноманітність людей і їхніх досвідів дуже цікава. Можливо, лише хотіла б переїхати назад до Ванкувера, бо там неймовірна природа.

 

 ЧАН ТУ АНЬ, 1-й факультет, 2017 год выпуска (Варшава, Польша)

Чан Ту Ань ХАИУчусь в Варшаве  в Высшей школе управления и экологии на кафедре Менеджмент в экологии.

 Знания с ХАИ помогают мне во многих предметах.

 Я очень благодарна ХАИ за это!

 Очень скучаю.

Передаю всем преподавателям привет !
Обязательно призову всех на нашу кафедру!

 Да, это правда, что я многое научилась именно на нашей кафедре  — кафедра  «Химия, экология и экспертизные технологии»
Отлично сдала экзамены.

 И могу сказать, лучше всех в группе знаю о всех оборудованиях для пробы и очистки окружающей среды.

Можете мною гордится !

 С 1-м сентября, ХАИ!!!

 

КУШНАРЕНКО Александр, 3-й факультет, 1992 год выпуска

ГЛУЩЕНКО Сергей, 2-й факультет, 1975 год выпуска

Глущенко Сергей ХАИ

Это фото 1968г. — к вопросу о поступлении в ХАИ в те годы. В моторном корпусе на всю стену висел «космический» слайд-баннер, который притягивал внимание студентов. И это была наша специальность на 2-м курсе.

 

 

 

 

Посвящени в студенты ХАИ 2018

 ЯНТОВСКИЙ Евгений, 1-й факультет, 1951 год выпуска, (Ахен, Германия)

Янтовский Евгений ХАИ

  Из книги «Памятные годы (Записки неудачника)»

ХАРЬКОВ

Город не мог не появиться на перекрестке важнейших дорог российской империи: с севера на юг (Москва—Крым) и с запада на восток (Киев – Волга). Всего за триста лет он стал четвертым или пятым городом империи, конкурируя с Одессой.

Харьков беден природными красотами – ни моря, ни Днепра, ни гор. Лесов вокруг мало, степь да степь кругом и единственная, очень любимая река Северский Донец, приток Дона. В самом городе сливаются три речушки — Харьков, Лопань и Нетеч («Харьков хоть лопни, не течет»).

Но город приобрел репутацию крупнейшего центра промышленности, науки и культуры, его иногда называли украинский Ленинград. Заводы: тракторный, турбинный, несколько гигантов электромашиностроения, авиационный, несколько двигательных – это не полный перечень. Проектные институты Гипросталь, Гипрококс, Гипроэнергопром, Тяжпромэлектропроект работали на весь бывший Союз. Уникальным физическим центром был УФТИ — физико-технический институт, отпочковавшийся от ленинградского в тридцатые годы. Характерно, что во времена разработки атомного оружия, когда над всем доминировала секретность, институт Курчатова в Москве назывался Лаборатория № 2, а Лаборатория №1 был УФТИ. Там впервые в Союзе, сразу после англичан расщепили атом.

По количеству, да и качеству ВУЗов Харьков был на третьем месте после двух столиц.

В 1930 г. из технологического был выделен авиационный институт…

Харьков не богат архитектурными красотами. Самое интересное было построено, когда город был столицей Украины до 1935 г. Сюда относят прекрасный образец конструктивизма «Госпром» из стекла и бетона в 14 этажей, где размещались большинство проектных организаций.Янтовский Евгений ХАИ

Бесспорным украшением города служит памятник Тарасу Шевченко на выходе из городского сада к главной — Сумской улице. На спиральном пандусе вокруг постамента помещены очень выразительные фигуры шевченковских героев, для которых позировали актеры украинского драмтеатра, а на вершине могучая фигура самого кобзаря. Повидав много памятников в европейских столицах, могу утверждать, что памятники Нельсону в Лондоне или Колумбу в Барселоне значительно выше по размеру, но значительно ниже по выразительности.Янтовский Евгений ХАИ

Огромная площадь возле Госпрома тоже достопримечательность города, кажется, самая большая в Европе. В школе в Свердловске я рассказывал о ней ребятам: человек на другом конце площади виден только до пояса потому, что Земля круглая.

Особо хочу отметить ныне не существующее здание бывшего дворянского собрания, где при моем детстве до Войны был Дворец пионеров. О моей связи с этим дворцом я скажу позже, но должен отметить создание Дворца во время «правления» в Харькове Павла Петровича Постышева. Он очень умело подзадоривал директоров заводов, и они старались создавать для детей лаборатории, в том числе и как рекламу своих достижений. Постышев был одним из последних искренних и убежденных большевиков. Все были уничтожены Сталиным, и он в том числе. Остались только запуганные недоучки.Янтовский Евгений ХАИ

В харьковских театрах были сильные известные актеры и режиссеры Н.Н Синельников и Лесь Курбас. Московские гастролеры любили здесь выступать. Вспомните чеховскую Раневскую — «Ах, как меня принимали в Харькове».

В городе проживало много евреев. Почти все известные врачи, сотрудники проектных институтов, а до революции купечество, ремесленники. Харьков — единственный из крупных городов Украины, где не было еврейских погромов. Во время немецкой оккупации почти все неуехавшие погибли, расстреляны возле Тракторного. Наряду с Бабьим Яром в Киеве был и Дробицкий Яр в Харькове. Там погиб и брат моего деда Борис Давидович Левинсон с женой Юлией. Он до революции учился в Германии и не верил сообщениям о зверствах оккупантов, считая их советской пропагандой.

Война оставила страшный след в городе. Линия фронта переходила через Харьков четыре раза, оставляя свои разрушения. В 1944 г. в мае мы вернулись в Харьков, я с болью смотрел на разрушенный город. Интересно, что Госпром стоял с выбитыми окнами, но почти целый, хотя его пытались взорвать обе воюющие стороны. Железобетонная конструкция доказала свою прочность

НАШ ДОМ И ДВОР.

Мы жили на улице Дзержинского (Мироносицкая) №45. В №1 в самом начале улицы было здание НКВД, что и способствовало советскому названию. Это учреждение особенно отличилось в Харькове, где расстреляно в тридцатые годы много наших, а в 19 40г. и польских офицеров.

Разумеется, мы тогда ничего этого не знали. Ходили слухи среди взрослых, но до детей не доходили. Детство было счастливым, как почти у всех. Голодомор в украинских селах в начале тридцатых был заметен в городе, но было значительно легче, чем в селах. Помню забытые названия Церабкооп и Торгсин — продуктовые магазины.

Наш дом имел интересную систему отопления – амосовскую, по имени инженера Амосова.

Это система воздушного отопления. В подвале была угольная котельная с воздушным котлом. Нагретый воздух по каналам в стенах распределялся по комнатам, где в стенах были отверстия с заслонками- «отдушниками». Их закрывали, если жарко.

Свежий воздух для нагрева забирался с улицы, где перед домом стоял маленький «дом» в рост человека и с крышей. В стенах этого домика были жалюзи, через которые и входил воздух.

Первый этаж нашего дома был цокольный (полуподвальный), Наш второй этаж с каменной лестницей с улицы, имел большой балкон во двор с выходом на него через общую кухню, минуя комнаты соседей. На этом балконе я и проводил много времени – там можно было «майстрячить», не опасаясь своего шума.

Ранним утром, выходя на балкон, я слышал певучий голос « Артем…Артемочек…Артемуличек» это мама звала домой моего самого близкого друга тех лет да и последующих тоже, Артема Прокопенко . Он был на три года старше, умел прекрасно рисовать и «майстрячить», чему я у него учился, но далеко не достиг его уровня. Его модели яхт с корпусом в полметра длины украшали их квартиру и могли бы украсить любую. С его подачи рубанок, стамеска, лобзик были и мне хорошо знакомы.

Они остались на Украине во время оккупации, перебравшись к родственникам. У его отца Григория Зиновьевича было 9 братьев и сестер. Много лет позже, будучи уже в преклонных годах Г.З.говорил мне: все зависит от наследственности. Если в вашем роду есть долгожители, то и вы будете жить долго. Прав ли он, посмотрим.

Г.З преподавал технологию металлов в Механико-Машиностроительном институте. После войны многих преподавателей, переживших оккупацию, просили перебраться во Львов, в Политехнический институт. Семья переехала, они получили прекрасную большую квартиру и Артем закончил Львовскую Политехнику, как инженер-энергетик. Всю жизнь он, в отличие от меня, проработал в одном месте, в мощной организации по наладке электростанций, пройдя весь путь до директора, которым он был много лет. Вступив в партию, он компенсировал ущербность от проживания на оккупированной территории и довольно рано стал «выездным» т.е. стал выезжать за границу. Когда я жил в Москве он часто останавливался у нас и рассказывал о работе и своих поездках. Как разносторонне талантливый человек, он поддерживал способную молодежь, не завидуя ей, и старался применять самые прогрессивные технологии. Он внедрил, в частности, обучение операторов атомных электростанций на компютерных тренажерах и организовал передовой вычислительный центр. Я думаю, если бы выбег турбины по инерции промоделировали сначала на тренажере во Львове, то и катастрофы в Чернобыле не было.

Будучи как-то в Нью-Йорке, Артем решил выполнить заказ жены и пошел на так называемую Яшкин-стрит. На большом расстоянии от цели он услышал крик из ларька: «Эй, большевик, иди сюда, большевик, ты ищешь хорошую шубу для жены, так у меня есть для тебя, как раз такая шуба».

Как мог в этом высоком белокуром красавце в сером костюме с модным галстуком различить на расстоянии советского человека,  было загадкой. Но продавец был опытный одессит, различавший «совков» по неуловимым приметам.

На высоком эстетическом уровне Артем сделал фонтан охлаждающей воды от вычилительного центра в форме красивого цветка. Городской голова, безуспешно приглашаемый посмотреть на дела организации по электростанциям, к фонтану примчался немедленно и стал распространять в городе. Так прекрасный древний Львов обогатился еще одним украшением.

Последней «любовью» Артема стал пансионат – отель организации в Карпатах. Он построен по чертежам горного отеля из Швейцарии (200 мест) в красивейшем месте Славское. У меня есть подозрение, что фамилия советского Министра среднего машиностроения Е.Г.Славского отсюда пошла по известной причине географического выбора. Похоронен Артем на Лычаковском кладбище Львова.

Возвращаясь к нашему двору, отмечаю его очень редкую деталь – сцену (эстраду) для детских выступлений. В частности там выступал «шумовой» оркестр нашего двора, вооруженный, в основном, тарелками и барабанами. Мелодию мог извлекать только руководитель, ученик 8-го класса, играя на рояле. Я имел две барабанные палочки и брусок из сухого дерева с разрезом для резонанса. Я вносил посильный вклад в производимый шум.

Крыша сцены была крыта толью и довольно прочна. На ней даже разыгрывались поединки деревянными мечами. Помню, что мой последний меч, очень тяжелый, был сделан из деревянной бочки и поэтому изогнут был не в своей плоскости, а поперек.

Общепризнанными героями были создания Вальтера Скотта: Робин Гуд, Айвенго и даже Ричард Львиное Сердце. Роли менялись у всех, кроме меня. Я был только Вилль Рыжий, я не перекрашивался.

Любимцем всех ребят был районный детский врач доктор Векслер. Когда он шел по улице за ним тянулась вереница бывших пациентов с вопросами: «Доктор, а я кто? — А ты пончик без повидла, а ты матрешка, а ты козявочка и т.п.»  Все дружно смеялись, но надолго прозвища не сохранялись.

Летним утром все ребята со двора выходили на зарядку, которую проводила студентка, точно помню имя: Люда Хоменко. К праздникам мамы готовили детям подарки, а дети к 8 Марта — мамам. Помню, как моя мама в общей кухне расставляла подарки, а я пытался раньше времени узнать кому что.

Когда родился брат, мы получили вторую комнату в нашей большой коммуналке. Ему было полгода. Родители на работе, ребенок вдруг проснулся и бабушка накинулась на соседку, что она громко отбивала в кухне мясо и разбудила ребенка. Соседка сказала: смотрите, мясо не битое, а бабушка ей: да вот же, сразу видно, что мясо битое. Единственным арбитром дома тогда мог быть только я, и они прибежали ко мне, спрашивая битое или нет мясо. Так я впервые в семилетнем возрасте увидел сырое мясо, но рассудить спор не смог.

Примерно десяти лет я пошел во Дворец пионеров, чтобы записаться в авиамодельную секцию. Оказалось, что мест там нет и мне предложили записаться в любую другую и потом, когда место будет, перейти в авиамодельную. Место было в сельскохозяйственной. Там меня спросили: «Так ты опытник или мичуринец?»  Я этих слов не знал и пробормотал что-то неразборчивое. Меня привели в группу, где выращивали кристаллы соли, опуская в стакан с крепким рассолом ниточку с маленьким кристаллом, который и вырастал вскоре. Я с гордостью показал дома выращенный кристалл. Но скоро меня перевели в авиамодельную секцию. Там посреди большого зала стоял самолет или, как мне сказали, «планерлет». Кажется, он взлетал как самолет, а затем отключали мотор, и он парил в воздухе как планер.

Все новички там делали схематические модели самолетов: крыло склеивалось из выгнутых  реек, обтянутых бумагой, фюзеляж был прямая рейка. Два резиновых шнура закручивались вручную, накапливая энергию для вращения пропеллера, собственноручно вырезанного из очень легкого дерева бальза.

До войны я закончил пять классов школы. Учиться мне было легко, я много читал, научившись в три года, в основном Жюля Верна и Дюма. С музыкой получился конфуз. Я ходил учиться на пианино к старушке немке. У нее была одна комната на первом этаже и кухня в передней, на входе. Она вышла в переднюю, а я услышал за окном голоса знакомых ребят и выскочил к ним через окно. Не найдя меня в комнате и зная, что я не выходил, она так перепугалась моим исчезновением, что наотрез отказалась со мной заниматься. Тогда я был к этому равнодушен, но очень жалел всего лишь через несколько лет.

Теперь, на склоне лет, зная многое о реальной советской власти, я не могу относиться к ней сочувственно. Она погибла закономерно из-за нарушения экономических и социальных законов.

 Но одно мне жалко: дворцы пионеров, эстрады во дворах и зарядку по утрам.