ХМИЗ Геннадій, випускник 1-го факультету 1976 року

Розповідь Геннадія Хмиза про події, що відбулися майже 35 років тому, записав Кушнаренко Олександр та додав цікаве відео з кадрів фільму.

На початку 1990-х до Харківського авіаційного інституту надійшла незвична пропозиція від Одеської кіностудії, яка готувалася до зйомок фільму «Джокер».
(Доповнення від Кушнаренко: Пригодницька стрічка про пошуки скарбів у роки Громадянської війни – такий собі «радянський Індіана Джонс»)
Кіношники шукали автентичний літак того часу. І саме в ХАІ вирішили замовити таку машину. Не останню роль у цьому відіграв і родинний зв’язок: директором кіностудії тоді був Іван Данилович Лимар — дядько одного з хайовських авіаторів.
Умови були жорсткі — за три місяці треба було створити літак «з нуля». Але був і бонус: якщо ХАІ вкладалося раніше, передбачалася премія 10% від вартості проєкту. У студентському конструкторському бюро ХАІ якраз будували літак ХАІ-60, були вкрай потрібні «живі» гроші, тож за проєкт узялися.

Вибір прототипу

У музеї Гризодубова в Харкові зберігалися креслення старих машин ще з автографами Степана Гризодубова: Ньюпор-4, Моран, Сальє. Спокуса зробити їх усі була великою, але зупинилися саме на Ньюпорі-4 — двомісному літаку, який дозволяв знімати прямо з кабіни.
Допомогло й те, що в Києві вдалося придбати сучасний двигун Rotax-532. Він і забезпечив машині «друге життя». Заради економії часу навіть орендували вантажний Ан-26, щоб перевезти літак до Одеси. Хоча це було дорого, але 10-відсоткова премія повністю перекрила витрати.

Перші польоти

На злітну смугу машину вивів льотчик-випробувач Олександр Лахмастов — людина, що облітала майже всі радянські гідролітаки. Перший раз злетів, сів — коротко сказав: «Нормально» і швидко поїхав.
А далі вже довелося мені. Спершу два дні рулював по полю й робив невеликі «підскоки». Сідав, знову розганявся, підстрибував. Не поспішав. По обличчях знімальної групи бачив — як я їх усіх притомив. Але на третій день зробив повноцінний виліт.
Відчуття були фантастичні: літак вийшов напрочуд «летючим». Я вижав максимальну швидкість 135 км/год — чудово для такої машини, адже справжній Ньюпор давав лише 110.
Єдиний недолік: варто було зробити більшу V-подібність крила. У віражі літак зносило вліво, тому доводилося постійно тримати ручку. Але загалом — усе годилося.

Сундук зі скарбами

За сюжетом герої крадуть золото й діаманти та кріплять величезний сундук під літак. Розміри видно на екрані. Я боявся, що він дасть сильний опір і швидкість різко впаде. Але, на диво, на керованості це взагалі не позначилося: швидкість зменшилась по приборах лише на 3 км/год.

З веселого

На екрані літаю я. А от крупні плани у кабіні (знімали їх на землі) виконував актор. Проблема виявилася вже на монтажі: актор у фільмі був у шлемофоні, а я літав у касці. Мене знову викликали до Одеси — довелося всі польоти перезнімати вже у шлемофоні.

Кіношні трюки й студентська підмога

Сценарій вимагав видовищних сцен. В одному епізоді герой запускав двигун: прив’язував гвинт до коня, стріляв із маузера, кінь тікав і запускав мотор. Насправді все було простіше: кінь біг окремо, а двигун запускали… студенти ХАІ. Дернули за мотузку — працює! Далі монтаж — і глядач вірить, що кінь завів літак.
Ще один момент: двигун заводився «з руки». Це небезпечно. Я домовився з директором фільму: кожен запуск оцінювати як трюк. У кошторисі такого пункту не було, тож його прирівняли за вартістю до падіння каскадера з коня. Студенти запускали мотор, а бухгалтерка все фіксувала. У результаті хлопці добре підзаробили і залишилися задоволені.

Технічні хитрощі

Шасі в Ньюпора — це ресора з колесами на кінцях. Спершу ми думали шукати окремі листи й підганяти їх під потрібну форму. Та вихід знайшовся прямо на території ХАІ: під «Моторкою» стояв старий напіврозібраний ЗІС-5. І уявіть собі — передня ресора від ЗІС-5 виявилася точною копією тієї, що стояла на Ньюпорі-4. Ми просто зняли її й використали.
Прилади в кабіні: варіометр, спідометр, покажчик повороту й ковзання, тахометр, температура двигуна й масла. Для кіно — більш ніж достатньо.

Подальша доля літака

Після зйомок Ньюпор деякий час стояв в Одесі, у ДОСААФ. Потім його продюсери переправили до москви. Там літак став декорацією нічного клубу: машину підвісили під стелею, перетворивши декор.
Сьогодні невеличка модель цього літака прикрашає Виставкову залу ХАІ. Це пам’ять про незвичайну сторінку життя студентського конструкторського бюро та нагадування: для людей, які обрали для себе небо, немає непідйомних завдань. І створити крила, і підняти їх у небо, і навіть знятися у кіно.

А пам’ять про це — пригодницька стрічка «Джокер» Одеської кіностудії (1991).

Довідка від Кушнаренко Олександра, випускника 3-го факультету 1992 року.

ТТХ самолета
✈ Ньюпорт IV (Nieuport IV)
Розробник: Société Anonyme des Établissements Nieuport
Країна: Франція
Рік першого польоту: 1911
Тип: Моноплан, розвідувальний та спортивний літак початку ХХ століття
Моноплан Nieuport IV — справжній символ початкової епохи авіації, машина, яка поєднала в собі елегантність конструкції та технічну інновацію для свого часу. Завдяки своїй легкості, простоті управління та пристойним льотним характеристикам, літак швидко набув популярності в багатьох країнах, зокрема й у Російській імперії.
Саме на Nieuport IV 27 серпня (9 вересня) 1913 року військовий льотчик Петро Нестеров, виступаючи на Сирецькому полі у Києві, вперше у світі виконав «мертву петлю» — повне кільце у вертикальній площині. Цей ризикований та революційний маневр довів, що літак може виконувати складні фігури пілотажу, відкривши нову еру в історії авіації. З того часу фігура назавжди увійшла в авіаційний словник як «петля Нестерова».
Модифікації Nieuport IV, зокрема IV.G і IV.M, активно використовувались як спортивні, тренувальні та військові розвідники. В Російській імперії вони складали кістяк флоту перших авіаційних частин до Першої світової війни.

Основні технічні характеристики (Nieuport IV.G):
• Двигун: ротаційний Gnome, 70 к.с.
• Максимальна швидкість: ≈ 120 км/год
• Довжина: 7,5 м
• Розмах крила: 11,4 м
• Маса порожнього літака: ≈ 300 кг
• Тип шасі: нерухоме, колісне
• Екіпаж: 1 або 2 особи (залежно від модифікації)

 ТИМОШЕНКО Гліб, випускник 1967 року

Євромайдан …
Нас було небагато, хто кожного вечора приходив під пам’ятник Шевченко чи інше місце, наприклад, під Консульство Росії на підтримку Сенцова. Ми усі знали друг друга…
Нас було небагато…
І я завжди раділа, коли з’являвся він.

Це я про випускника ХАІ 1967 року ГЛІБА ТИМОШЕНКО.

І не було для мене дива, коли дізналася, що він пішов добровольцем боронить Україну.

Гліб, з Днем захисників та захисниць!

А це із коментов до різних дописів , з якими я дуже згодна:

Ти один з найкращих представників нашої найкращої нації! Завдяки таким людям наша ненька обов’язково переможе! Бажаю божого захисту, міцного здоровʼя і миру у родині !

Гліб — один з небагатьох, нажаль, в кому не було розчарувань.

Гліб, пишаюся, адже ти — один з наших героїв, хто захищає неньку Україну! ХА
І — це Сила!!!
І найсильніші захищають ХАІ ( у широкому сенсі) — Харківщину, рідну Землю, Україну — через збереження життя — своє, побратимів і друзів.
Нехай береже тебе Бог для нового Успіху і Щастя Жити у вільній квітучій Україні.
Щира подяка!
Слава Україні! І Смерть ворогам!

 КОЗЯРЧУК Леонід, 1989 -1990 роки навчання у ХАІ

До мене звернувся американець: “Шановна пані Олієник, Я історик авіації, і мене цікавлять ці книги. Чи не могли б ви допомогти мені, де я можу взяти ці книги? Дуже дякую з найкращими побажаннями Філіп”

Та-там!!! (барабанний дріб), бо йдеться про книги хайовця!

Я вже розповідала про автора цих книг у 09.20 року на сайті aoleynik.info. Але є привід і я ще розповім про цю унікальну людину, яка про себе говорить так: «Мабуть, я отримав небо в подарунок ще хлопчаком… Коли із захватом, з якоюсь містичною сумішшю захоплення та радості поглинав будь-яку доступну в ті часи інформацію про літальні апарати. Небо притягувало і манило, і з часом неабиякі емоції почали викликати ті люди, які вміли їх створювати…».

«Ми літак зробили так: три коліщата, вітряк… Летимо все вище й вище, через днище вітер свище…» Навряд чи знав цю скоромовку Леонід Козярчук пише кореспондент
https://day.kyiv.ua/article/cuspilstvo/ , але свій перший літальний апарат вони з двоюрідним братом Віктором спорудили… з водопровідних труб ще у шостому класі. Люди вибігали з домівок, аби побачити, що за чудо у вигляді саней із пропелером гуде і мчить вулицею. Сусіднє село Суськ розбігалося, коли на своєму дельтаплані вони взяли надто низьку висоту. А згодом взяли надто високу і їхній літальний апарат засікли відповідні служби у Луцьку… Було, що обламувався гвинт, і хлопці падали у кукурудзяне поле. А як перелітали через Стир, сідаючи на аеродромі у Кобче?.. Катали на дельтаплані дітвору з Ольганівки…

Леонід Леонідович Козярчук народився 11 травня 1965 року в селі Єлизаветин Рожищенської ТГ, із родини переселенців, або «забужан», як називають людей, котрих внаслідок сумнозвісної акції «Вісла» було виселено з рідних країв.
Батько – селянин, родом з Холмщини, був майстром, навіть зібрав унікальний саморобний трактор, виточував колінчасті вали для мотоциклів, ремонтував техніку та інше. Мати – Відринська Надія Іллівна, народилась в селі Голоби Ковельського району, працювала учителем молодших класів Єлизаветинської восьмирічної школи.

Лідія Миколаївна Супрун, лідер єлизаветинської громади, пригадує, що у дитинстві єдиними й найкращими іграшками Леоніда були болти та шурупи.
— Батьки на роботі, постелять йому ковдру чи фуфайку, цілий день буде із залізяччям гратися…

Початкову освіту Леонід Козярчук здобув у Єлизаветинській школі, середню – у Рожищі.
Ще в дитячі роки Леонід відвідував гурток радіолюбителів у школі села Єлизаветин, згодом почав конструювати саморобні велосипеди. А пізніше захопився авіамоделюванням. Знайомився з відповідною літературою: «Юний технік», «Моделіст конструктор» та інші. Свій перший літальний апарат він спорудив разом з двоюрідним братом Віктором.
У 1979 році хлопці взялися будувати невеликий справжній літак, який зібрали за два роки. Частини були з дерева, водопровідних труб, крила обшиті целофаном із мішків з-під селітри – тобто все, що знайшлося під рукою, пішло на продукт дитячої творчості.
Черговим поштовхом у захопленні авіацією стало знайомство з Олексієм Кошманом. Досвідчений дельтапланерист порадив хлопцям відкласти важкі та складні у конструюванні літаки та зайнятися дельтапланами, на яких реально можна піднятися у небо.
У 1982 році разом з групою ентузіастів юний Леонід Козярчук, виготовили й проводили польоти в околицях рідного села на саморобному мотодельтаплані (літали на висоті 50-100 м). З часом йому все більше й більше хотілося стати частиною реальності, у якій існували літальні апарати. Так, у 1985-у, а згодом у 1987, 1989, 1991 роках молодий авіатор побував на зльотах (був учасником НЛА-87, що проходив у Радянському Союзі), де заводив знайомства, укріплював зв’язки, обмінювався інформацією про автожири й гелікоптери.
Протягом двадцяти років винахідник самотужки сконструював та виготовив кілька моделей аматорських автожирів, відтак став призером НЛА-87 в Тушино, сконструював надлегкий автожир «ЛК-1» (1987 рік), за створення якого нагороджений призом ОКБ ім. М. Л. Міля та грошовою премією МАП СРСР.
Після закінчення училища за фахом токаря у Нововолинську відслужив у війську. Після служби в армії деякий час працював токарем.
У 1989–1990 рр. навчався у харківському авіаційному інституті та повернувся у рідні краї.
У 1993 році став одним із співзасновників МП «Комета» в місті Рожище.
У 1996–2001 роках працював інженером-технологом мото-дельтапланерного виробництва у київській фірмі «Аерос», яка виготовляє дельтаплани й експортує їх по всьому світу. Пізніше в Рожищі зареєструвався приватним підприємцем із виготовлення деталей і конструкцій мотодельтапланів, аеросаней, на які був попит. Навіть поляки спеціально приїздили на Волинь, щоб придбати комплектувальні деталі.
Леонід Леонідович Козярчук задався ціллю написати книгу про автожири та гелікоптери, зібрав дуже багатий матеріал про майже сотню аматорів-конструкторів, їхні винаходи.
У 2012 році з’явилася його книга «Автожири й гелікоптери 1945–2000. Каталог конструкцій» (2012 р.). Також він є автором низки книг з історії гвинтокрилих НЛА та МДП: «Історія розвитку мотодельтаплана у світлинах» (2014 рік), «Віхи життя – мій шлях у надлегкій авіації» (2017 рік), «Зльоти надлегкої авіації 1984–2018» (2019 рік), «Історія розвитку легкого гелікоптера у світлинах (1943–2020)» (2022 рік), автор низки статей у журналі «Пшегльонд лєтнічий» («Авіаційний перегляд») та інших

Джерела:

https://day.kyiv.ua/article/cuspilstvo/

https://kraeznavchiy.blogspot.com/

 СВЯТО ПЕРШОКУРСНІКІВ 1- го факультету 2025 року

Для студентів факультету літакобудування новий навчальний рік розпочався не лише з лекцій, а й зі знайомства з однокурсниками та одногрупниками.Веселі, драйвові, по-хаївські запальні конкурси, ігри та естафети відбувалися у безпечному просторі Літакобудівного корпусу та на зеленому майданчику біля нього.
Далі стартувало справжнє свято першокурсників, відмашку якому надали заступники декана — Володимир БОЛДОВСЬКИЙ та Антон ГРИГОРОВИЧ, які в той день були не лише викладачами й наставниками, а й справжніми друзями та колегами по команді.
Разом із ними до команди долучився старшокурсник групи 166н Ілля ТКАЧОВ.
У лабораторії віртуальної реальності новачки спробували себе у ролі спортсменів, гонщиків і навіть супергероїв.

У залі конструкцій літаків вони посиділи в кабіні справжнього літака та відчули, що таке керувати ним.

Біля локації «Я люблю ХАІ» студенти створили енергетичне коло — саме там б’ється серце факультету.

А на завершення відбулися спортивні конкурси:
• перетягування каната (включно з битвою «студенти проти викладачів», де, звісно, перемогла «Дружба»),
• переправа по мотузці,
• зав’язування вузлів,
• командні та особисті змагання.
Учасники отримали сувеніри, а головне — багато позитивних емоцій, нових знайомств і гарний настрій на початок навчального року.
Бо справжнє студентське життя починається там, де є знання, однодумці і дружба!

Джерело:
: https://khai.edu/ua/news/

 В ПАМ’ЯТЬ М.В. НЕЧИПОРУКА — сороковини

Вважається, що до 40 днів душа перебуває на землі, а саме цього дня остаточно залишає земний світ.

https://times.kharkiv.ua/

За словами голови парламентського комітету з питань освіти та науки Сергія Бабака , коли він приїжджав у березні 2022 року до Харкова і зібрав усіх ректорів із губернатором, то з 21 ректора було 4.
“Це університетське місто з величезними університетами, із величезною інфраструктурою…
Вони поїхали, студентів покинули, викладачів покинули… Як можна залишити університет, у якому 10 тисяч студентів? Поїхати до Стамбула, звідти включатися в зуми і навіть не соромитися говорити: “Все добре, я контролюю територію університету”.

Микола Васильович у 2022 році дбав ні про Турцію, Кіпр, Німеччину, а про наступне покоління студентів і головним його аргументом, як хайовця , було то, що в ХАІ сильні вчителя.
Усі покоління хайовців можуть це підтвердити. Так було і хай так буде, бо в цьому сила ХАІ.
І руйнування він відновлював…
Пам’ятаємо

 ГІМН ХАІ

11 вересня – день, вписаний у новітню історію ХАІ.
25 РОКІВ ТОМУ!
Рівно чверть століття — 11 вересня 2000 року — Указом Президента України № 1059 Державному аерокосмічному університету було надано статус НАЦІОНАЛЬНОГО – з офіційною назвою Національний аерокосмічний університет «Харківський авіаційний інститут».
Саме того року у ХАІ з’явився Гімн (слова – професора університету І. Шебанова; музика – викладача ліцею ХАІ Ю. Борисюка; аранжування та виконання – легендарна команда «Люди в білому» — А. Козін, А.Чивурін, С.Лаврик).
Зараз Ви чуєте перше виконання Гімну ХАІ.

Джерело: https://khai.edu/ua/news/