СОРОКОВИНИ…

Геннадий Горбенко
Мне повезло работать рядом с этим удивительным живым во всех смыслах человеком, начиная с 70-х годов. Он был действительно частью ХАИ, его души, его двигателем. Перед войной он подарил мне свою книгу воспоминаний и мы вместе рассказывали моим молодым аспирантам о первых шагах вычислительной техники в ХАИ, о созданном им Вычислительном Центре, очередях к использованию вычислительной машины… А аспиранты слушали, сидя возле своих ноутбуков, вычислительные способности которых во много превышают возможности того первого ВЦ. И этот переход произошёл за одно-два поколения, в том числе благодаря таким людям, как Валерий. Спасибо ему за то, что жил и творил среди нас, любил и создавал славу ХАИ. Надеюсь, что ХАИ тебя никогда не забудет. Земля-пухом тебе.

Артур Бабенко
Царствіє Небесне, наш Золотий і Перший Декан 6 факультету (збір з 1991 року)- Кожухов Валерій Дмитрович, від поступившого і закінчевшго ХАІ студента. Скіки хвостовок
ВИ давали — Шанс (в мене був один рік — академвідпустка) — довчився
Валерій Дмитрович — Ви в Серці, До Зустрічі, Поржем)
Юмор і Ум) – Ваше.
Дякуємо Вам від всього 6 факультету 1991 5 общежитіє, завдяки ВАМ!  
До зустрічі, посміхнемось при цьому Юмор, Розум, За Своїх Студентів, це -ВИ !!! Благодарен Вам Ваш студент — Артур Бабенко.
Ви в нас стільки «вонзілі»‘УМА!!! Дякую-дякую-дякую

Olena Gorbachova
Часи були цікаві, пам’ятаю як здавали у нього екзамен і попередня группа отримала шару, звісно ми усі майже не готувались, прийшли, а він відкрив форточку і закриваючи сказав :»Шара уходь» і ми всі здавали, було цікаво
Добра, щира і відкрита людина, кожна людина могла підійти і обговорити будь що, відчуття гумору було крутезне.
Вічна пам’ять та Царство небесне

Anna Nahovitsyna
Земля пухом, вічна пам’ять. Пари Валерія Дмитровича одні з найяскравіших спогадів із навчання в ХАІ. Позитивна, добра людина, гарний викладач, який завжди вмів зацікавити студентів.

Надежда Голубь
Валерію Дмітровичу, вічна та світла пам’ять, він завжди був сильним і дивним во всіх своїх ділах. Я ніколи його не забуду, ми часто зустрічалися.

Sergiy Eremenko
Вічна пам’ять прекрасному чоловіку, який допомогав мені і студентом, і професором,; а я допоміг йому видати збірку його віршів

Olena Kyrychuk
Він нам казав на 1 курсі, хто не змінить прізвище до 5 курсу, диплом не захистить. 
Дуже класний, щирий 
Був нашим сусідом по гаражу на кругу 2 тролейбуса

Serhii Kuriennov
Возвращался с ним из Запорожья из командировки. Всю дорогу в поезде он рассказывал об истории ХАИ, о зарождении научной школы В.Л. Рвачова, о развитии программирования в ХАИ… Было очень интересно. Потрясающий был человек.

Олена Малахова
Человек с большой буквы хоть и не с простым характером. Но мы находили общий язык и я горжусь, что с ним работала. Покойся с миром шеф.

Камиль Магомедов
Светлая память светлому человеку. Я много раз неформально общался с ним на работе и дома, переписывался до последних дней. Приходилось ездить и на его чудесной самодельной машине с авиационными приборами, если кто помнит. Отдыхай, товарищ…

Alexander Grushenko
Мої друзі один за одним покидають нас….
Залишаються у наших спогадах. Почивай з миром, друже. Твоя мудра посмішка залишиться зі мною назавжди.

Нина Мартынова
Не вкладається в голові. Прекрасна, Дивовижна, Талановита, Життєрадісна Людина пішла… Співчуття рідним, світла пам’ять.

Volodymyr Ponomaryov
Пусть земля ему будет пухом
Помню годы общения с ним , начиная с курса по программированию до общения между деканами факультетов.
Много сделал для ХАИ. Уходят аксакалы.

Игорь Иванов
Человек, который научил меня программированию, дал основу профессии.
Спасибо вам и низкий поклон, Валерий Дмитриевич!

Владимир Шкабура
Дуже сумно, що пішов із життя Валерій Дмитрович, гарна і розумна людина, добрий організатор і керівник, він вніс вагомий внесок у розвиток ХАІ!

Araslanov Sergey
Йдуть чудові люди. Я вперше познайомився із Валерієм Дмитровичем ще студентом. Потім багато років ми працювали як колеги у 80-ті та 90-ті. Але зустрічалися не лише в кабінетах літакового та головного корпусу, у обчислювальному центрі, а й на будівництві, у неформальній обстановці, а потім, на жаль, у лікарняних коридорах. Я знав небагато людей, захоплених одночасно наукою та поезією, кібернетикою та конструюванням автомобілів. Він був сильною людиною, дбайливим чоловіком і батьком, вірним другом. Останні роки ми спілкувалися в месенджерах, я дізнавався від нього новини про ХАІ та Харків, розуміючи, як нелегко йому було жити на передньому краї, ховати колег-ровесників, які так і не дожили до мирного життя. Але він мужньо прожив останні дні. Так як прожив своє яскраве життя.
Буду завжди пам’ятати з теплом і вдячністю.

Андрей Воробьев
Світла пам’ять.
Гарна, та дуже цікава людина, часто зістрічав його на стадіоні ХАІ , під час його ранкової прогулянки. Він ділився цікавими історіями з свого життя, та життя ХАІ, подарував мені свою книгу, яку я з великию радістю прочитав, особливо розділ з віршами.
Один з віршів особливо мені запам’ятався, вірш про жінок та чоловіків.
Навіть спробував його покласти на акклорди гітари.
Версія авжеж аматорська, але тим не менш.
Світла пам’ять, видатній харизматичній людині, залишившій значний слід в історії ХАІ та в людях

Тупало Владимир
Невозможно выразить словами боль этой утраты….Я разговаривал с ним по телефону буквально месяц назад и никак он не выдал какого — либо беспокойства…Мы шли по жизни, по истриии ХАИ сначала, с 1968 года, просто рядом, он — доцент, только что созданной кафедры прикладной математики, и начальник только что открытого нового Вычислительного центра ХАИ, я — поступивший на первый курс студент…Ещё будучи студентом и активным пользователем ВЦ, а также участником студенческих научных работ на кафедре, много раз встречался с Валерием Дмитриевичем…Ему досталась тяжелейшая миссия в тех условиях- фактически заново построить, реставрировать помещения под огромные вычислительные машины того времени БЭСМ-4, ЕС ЭВМ…Сегодня мало кто представляет себе этот гигантский труд- в боях в министерствах добыть эти ЭВМ, установить, найти и обучить совершенно новым и неизвестным профессиям персонал, преподавателей и внедрить эту цифровую культуру в учебный процесс. Всем должно быть понятно, что вычислительная техника долгое время была исключительно на ВЦ. …Сегодня я не представляю себе, кто бы это в те времена смог такое сделать, кроме Кожухова….Уже как старые добрые знакомые мы встретились на кафедре прикладной математики, когда он стал заведующим. А я как был до этого заместителем заведующего, так и остался при нем….Это было что-то…Честно говоря, я себя не только сам считал лидером, но в определённом смысле и был им (в тот момент ещё и заведовал отраслевой лаборатрией), а тут оказался в одном кабинете с сильнейшим и мудрейшим Валерием Дмитриевичем…И его мудрость, огромный житейские опыт и талант руководителя стали для меня огромной ценностью.Валерий Дмитриевич очень многому научил, некоторые вещи я помню и сейчас, об этом мы вспоминали по телефону недавно….Я понимаю, что очень многие люди благодарны Валерию Дмитриевичу…Я в рядах этих людей. Наш институт жил, развивался, закалялялся да и дальше будет жить благодаря таким людям, как Валерий Дмитриевич Кожухов….В последние 15 лет как то незаметно он перевел меня на общение на «ты «, чего бы я раньше никогда не смог бы себе позволить…Воспользуюсь этим сейчас: дорогой Валерий Дмитриевич, пусть земля тебе будет пухом, и я уверен, что светлая память о тебе, твоих делах, твоём подвиге в стенах ХАИ будет бережно сохранена потомками….Искренние соболезнования родным и близким..…

Наталия Олейник
Це був друг нашої родини…
Іду з Меблевого Проскурою … Раптом біля Північної прохідної поруч зі мною зупиняється величезний трактор. З вікна кабіни висовується Валерій і з веселою посмішкою пропонує… покатати.
Як згадую — завжди посміхаюся…
…
КОЖУХОВ ВАЛЕРІЙ ДМИТРОВИЧ з книги “ЧЕМ ДОРОЖУ”, 2020

Мы молоды, честолюбивы,
Предчувствий и надежд полны,
Весёлы, горды и счастливы –
Ведь поступили мы в ХАИ.
Гранит наук грызём, не скроем
Нам нелегко, но мы должны
Осилить всё, мы не герои,
Нет, лишь студенты мы ХАИ.
Годы учёбы пролетели:
Задания, курсовики,
Мы незаметно повзрослели
И вот закончили ХАИ.
Немного грустно расставаться,
Но, чтобы не грустили мы,
Любовь и жен нам дал для счастья
Господь в награду за труды.
Нежней, верней подруг не сыщешь,
Да ты хоть свет весь обойди.
Умны, заботливы и чисты,
Конечно, девушки ХАИ.
И разбросало нас по свету
КБ. заводы и НИИ.
Неразрешимых проблем нету
Для инженеров из ХАИ.
И в годы тяжких испытаний
Военных лет не подвели –
Наши отцы на битву встали,
Простые парни из ХАИ.
И, где б я ни был, в Арзамасе.
В Нью-Йорке иль Улан-Уде
Я сразу вижу в людской массе
Хаёвца – наши есть везде!

СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ…
М’ЯКИХ ХМАРИНОК…

ПОНОМАРЬОВ Володимир, випускник 5-го факультету, 1970 року

Посвящается памяти доктора технических наук, профессора Национального Аэрокосмического Университета «Харьковский Авиационный Институт»
ЗЕЛЕНСКОГО АЛЕКСАНДРА АЛЕКСЕВИЧА
Цей текст я пишу спеціально не державною мовою у зв’язку з тим, що він стосується діяльності вченого, який працював понад 50 років в СРСР, та потім в Україні. Він виховав багатьох науковців та фахівців якi працюють у різних країнах (США, Китай, Мексiка, Фiнляндiя, Німеччина, Казахстан, Росiя, iн.), де українська мова не практикується. Сподiваюсь що усi вони зможуть ознайомитись з цим текстом та слайдами.
По моему личному мнению, Харьковский Авиационный Институт, ныне Национальный Аэрокосмический Университет им. Н. Е. Жуковского «Харьковский Авиационный Институт» всегда славился своими техническими кадрами, учеными и организаторами, которых было много за его 96летнюю историю. Это и его ректоры Масленников, Кононенко, Кривцов и др., это и ученые-заведующие кафедрами: Белан, Борисевич, Пихтовников, Фалькович, др. Именно они создавали научно-педагогические школы и генерировали технические продукты и формировали преподательский состав, которые и обеспечивали славу института на десятилетия вперед. Так было в СССР и есть в Украине. Сегодня вспоминаем одного из тех, кто строил Здание Науки, Техники и Образования, которое называется ХАИ.
Ровно 10 лет назад ушел в небеса человек исключительного масштаба — ученый и руководитель, профессиональные достижения которого стали весомым вкладом в развитие технической науки, образования и научной мысли как на уровне ХАИ, так и в свою эпоху СССР, и в настоящее время Украины. Его стратегическое предвидение развития образования и преданность делу получили широкое уважение среди коллег, учеников и студентов. Научная и преподавательская деятельность Зеленского Александра Алексеевича началась в 1966 г. на кафедре Приемопередающих Устройств (ППУ), которой с 1968 г. руководил известный ученый проф. Фалькович С.Е. (лауреат Государственной премии СССР). С 1975 года проф. Баржин В. Я. (Заслуженный Изобретатель СССР) возглавил выделенную из кафедры ППУ новую кафедру «Прием, Передача и Обработка Сигналов». По моему мнению, эти ученые сформировали научно-технический фундамент будущего успешного руководителя-ученого Зеленского. Проф. Баржин при становлении новой кафедры опирался на молодых кандидатов наук А.А. Зеленського и Ф. Ф. Колпакова. Костяк нового коллектива усилили позже защитившие свои диссертации: К. Д. Абрамов, Б. Ф. Горбуненко, И П. Заикин, В. Ф. Солодовник, В. О. Шевелев и др. Александр Алексеевич стал доктором технических наук в 1989 г. и был более 30 лет (1984-2016) заведующим кафедрой (сейчас, Iнформаційно-Kомунікаційних Технологій ім. О. О. Зеленського), где проявил себя как мудрый руководитель и реформатор. Он сформировал коллектив преподавателей-ученых нацеленных на решение актуальных проблем в образовании и в научных проектах. Защитившие под руководством А.А. Зеленського докторские дисертации В. В. Лукин и А. В. Тоцкий обогатили научные направления кафедры.
Деятельность Александра Алексеевича была тесно связана с развитием оригинальных исследований в области обработки многочастотных и многоканальных сигналов/изображений в радиолокационных и гидроакустических информационных системах. На кафедре под руководством проф. Зеленского развивались и другие исследования, такие как методы формирования изображений источников широкополосных сигналов, методы реконструкции изображений по фазовым голограммам и в многолучевых каналах распространения сигналов, а также нелинейные методы восстановления сигналов/изображений. Именно при нем развились направления, которые связаны с цифровизацией радиоэлектронных приемо-передающих сиситетамистем разного назначения. В разные годы на кафедре выполнялись совместные научные проекты с университетами ряда стран (Китай, Финляндия, Мексика, Франция, Турция, др.).
В 90е годы, когда образование и наука были на грани выживания в вузах, благодаря проф.Зеленскому и нашему другу и соратнику Мелешко В.И (директор компании IНЕК), значительная часть преподавателей кафедры работала по совместительству в этой компании, внедряя комуникационные устройства и системы в промышленность (газотранспортные сети, атомная энергетика). Это позволило не только сохранить коллектив, но и улучшить качество научно-преподавательской деятельности. Проф. Зеленский и здесь проявил свой талант организатора, руководя и направляя инженерно-техническую часть работы IНЕК.
Под руководством профессора Зеленского подготовлено 20 докторов и кандидатов наук. Он автор почти 300 научных трудов, порядка 100 авторских свидетельств и патентов разных стран, а также ряда научных монографий опубликованных в национальных и международных издательствах разных стран. Александр Алексеевич также руководил работой научно-технического центра радиоэлектронных и медицинских приборов и технологий (ХАІ-МЕДІКА), где был создан ряд оригинальных медицинских приборов, которые нашли применение в разных странах. Проф. Зеленский являлся академиком Международной академии наук прикладной радиоэлектроники и в течении длительного времени был председателем специализированного ученого совета ХАИ по защитам докторских и кандидатских диссертаций (ВАК Украины). Александр Алексеевич это яркий пример профессионализма, ответственности и человечности.
Я, и уверен, что и многие его коллеги и друзья (Шаронов В.Б., Черкашин В.Д., Волосюк В.К., Мартыненко О.Н., Лукин В.В., Тоцкий А. В., др.) помнят и чтят Сашу. Для меня лично он был в разное время и руководителем первого горного похода на Кавказе (кстати, и для В.И. Мелешко тоже, 1967 г.), преподавателем в ХАИ, а также моим наставником. В дальнейшем, он был моим коллегой и другом, с которым всегда было приятно и полезно проводить время, обсуждая идеи и планы. Мы его друзья и коллеги часто впоминаем его и с сожалением констатируем как нам и всему ХАИ его не хватает, искренне соболезнуем родным, близким, коллегам и всему научному и образовательному сообществу.
Светлая память и вечное уважение Александру Алексеевичу Зеленскому.

5 липня 2004 року сотні людей у Києві вітали Олімпійський вогонь, який прибув туди на шляху світової естафети, яка розпочалася 2 червня в Сіднеї.
Смолоскип пронесли вулицями Києва відомі українські спортсмени, журналісти, артисти та громадські діячі.
Відбір кандидатів для участі в естафеті Олімпійського вогню 2004 року в Україні був частиною першої в історії всесвітньої естафети.
Основні деталі відбору та естафети:
• Кількість учасників: Для київського етапу було відібрано 120 факелоносців.
• Критерії відбору: Кандидатами ставали люди, які мали значні досягнення у спорті, культурі або зробили вагомий внесок у розвиток суспільства. Відбір проводився за підтримки Національного олімпійського комітету (НОК) та офіційних спонсорів естафети (зокрема, компанії Samsung).
• Маршрут: Дистанція естафети в Києві склала 38 км, а весь шлях містом тривав близько 6 годин.

Samsung, як офіційний партнер проводив активну кампанію з пошуку людей, які «надихають інших». Заявки подавалися через спеціальні форми на сайтах в офісах компанії або через медіа-партнерів. Учасники мали описати свої досягнення або мотивацію.
Обиралися особи, що втілювали олімпійські цінності — дружбу, повагу та прагнення до досконалості.
Організатори, зокрема партнери естафети (як-от Samsung), часто структурували забіг так, що факелоносець біг не сам в оточенні або з підтримкою. Партнер або «supporter» допомагав організаційно.
Аспірантка Віталія Євгеновича Гайдачука Анна Колоскова з підтримкою свого чоловіка, який був аспірантом Олександра Віталійовича Гайдачука, за своєю ініціативою подали заву на участь Віталія Євгеновича в естафеті Олімпійського вогню. Вони так у цій заявці розповіли про свого кандидата, що він був одразу схвалений, а потім викликаний до Києва. Питання “друга” в естафеті допомог вирішити ректор В.С. Кривцов, запропонувавши завідувача кафедрою фізкультури Дмитро Іванович Дусенко.
Віталій Євгенович не підвів ні себе, ні ХАІ і у 66 років пробіг з Олімпійським смолоскипом Києвом 400 м.

Олімпійський вогонь 2004 року був у Києві вперше, що стало важливою подією для України..

А 31 серпня 2004 року Віталій Євгенович Олімпійським смолоскипом запалив смолоскип Знань на стадіоні ХАІ у День посвяти у студенти.

Потім цей смолоскип був подарований музею ХАІ.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ВІТАЛІЙ ЄВГЕНОВИЧ!
ЗДОРОВ’Я, РАДОСТЕЙ, БАГАТО РОКІВ!

Джерело:
Спогоди В.Є.Гайдачука

https://www.google.com/

Дякую ТУРКО Леонід, випускник 1-го факультету 1970 року, який допоміг із контактами.
Дякую ВОРОБЙОВ Андрій, випускник 5-го факультету 2008 року, який спілкувався з В.Є. Гайдачуком. Дуже дякую)
Дякую ГЛУЩЕНКО Сергій, випускник 2-го факультету 1975 року за фотографії.

Як каже ШІ — слово «мама» є одно з небагатьох , що звучить майже однаково у більшості мов світу)
З ДНЕМ МАТЕРІ УСІХ!
Але є особливі матінки — це вчительки, які мають безліч дітей і діти їхні добро пам’ятають…
«Дорога Неоніла Дмитрівна! Від широго серця вітаємо Вас З Днем Матусі!! Ви навчили і відправили у доросле життя тисячи найкращіх учнів! І кожен відчував на собі Вашу Велику вчительську мудрість, а також материнське піклування та підтримку❤️ Бажаємо здоров’я, довгих та плідних років у освітянстві!»
Це вітання до директорки ліцею ХАІ ВОЛКОВОЇ Неоніли Дмитрівни)

Савчук Микола, Вітрогенератори для дому та бізнесу 

Історія Олександра Люшні – це історія життя справжнього професіонала своєї справи. Усі важливі робочі моменти під час випробувань механізмів він перевіряв та тестував самостійно, ніс особисту відповідальність за роботу свого підприємства.
Олександр Олександрович Люшня народився 10 травня 1955 року у с. Іванопіль на Житомирщині. Після школи він вступив до знаменитого Харківського авіаційного інституту. Це був час, коли багато хто хотів працювати в авіакосмічній галузі. Олександр Олександрович вибрав конструювання. З 1972 до 1977 року він навчався на факультеті №1 за спеціальністю «ракетобудування».
Молодим фахівцем Олександр Люшня прийшов у 1977 році до Дослідного студентського конструкторського бюро (ОСКБ). Працював у групі «безпілотні літальні апарати», з кінця 80-х по 1993 рік очолював це бюро.

На фото: зліва направо
1980 р. Анатолій Баранніков, Наталья Лаврова, Ігор Смелянський и Олександр Люшня та мотопланери початкового навчаннякий и Александр Люшня и мотопланеры первоначального обучения

Малою вітроенергетикою Олександр Люшня почав займатися 1993 року. Вже за перші три роки роботи талановитому інженеру-конструктору вдалося досягти значних успіхів. Він формує команду, з якою розробляє турбіни на 2 кВт, 5 кВт та 10 кВт для вітчизняних вітряних установок. Паралельно працює над конструкцією та створенням вітрогенераторів потужністю 150 Вт, 500 Вт та 750 Вт.
2000 року Олександр Олександрович Люшня разом із колегами створює підприємство «Світ Вітру». Основу колективу складають авіаційні інженери з багаторічним стажем роботи. Всі ці роки він був незмінним керівником підприємства, яке спеціалізується на конструюванні малих вітрогенераторів, розробці унікальних вітроелектричних установок та їх компонентів, генераторів, контролерів, фермних щоглин для вітроенергетики.
На основі вітрогенераторів команда Олександра Люшні виготовляє системи для електрифікації віддалених автономних об’єктів або резервного енергозабезпечення електрифікованих об’єктів із можливістю економії споживання мережної енергії.
Особисті розробки Олександра Олександровича Люшні дозволили створити низку унікальних машин українського виробництва. Це генератори, що ефективно працюють на малих вітрах, щогли особливої конструкції, що дозволяють їх безкранову установку, обслуговування та конструкторська адаптація вітрогенераторів до нестандартних кліматичних умов.
Ці вітроустановки відомі в Україні та світі під марками «Бджола», ВЕУ-075, ВЕУ-08, СВ-3.1/200, СВ-4.4/400, а з 2009 року як лінійка вітрогенераторів «Фламінго Аеро».
Індивідуальний інженерний підхід дозволяє ефективно експлуатувати сотні вітрогенераторів конструкції Олександра Люшні, як на материкових майданчиках по всій території України, так і в Польщі, Угорщині, Португалії, Македонії, Німеччині, Білорусії, Росії, Казахстані, Грузії, у гірському Криму та на Афоні, Азорських. островах, за Полярним колом. Там, де через складні умови експлуатації, не справляються інші вітроустановки.
Колеги, друзі та рідні згадують Олександра Люшню як конструктора від бога, професіонала, успішного практика, справжнього трудягу, патріота та чудового сім’янина.
Всі, хто знав Олександра Олександровича особисто, запам’ятають його як товариську, відкриту людину з характером справжнього дослідника і цілеспрямованого керівника.
4 листопада 2016 року трагічно загинув український інженер-конструктор, талановитий винахідник Олександр Олександрович Люшня. Йому був 61 рік. Він жив вітроенергетикою і пішов, перебуваючи на роботі. Під час монтажу вітрогенератора трапився нещасний випадок.

Справа його продовжує жити. Вітрогенератори конструкції Сан Санича і надалі продовжують вироблятися , встановлюватися і працювати в Україні , і не тільки.
Вічна пам’ять.

А ще є його вірші…

Микола Крикуненко: “Я б назвав його вірш — сповідь…»

Люшня О.

Життя… старієм більше, більше
Берем і чомусь пишем вірші
Вірші, віршури, слово, слово…
Зібрав десяток, вже готово
Хотів чогось сказати світу?
Дурний бо бідний і з привітом
Та… просто так… розговорився
Від лету часу розгубився
Кудись поділась раптом вічність
Яку хотів прожить велично
Зробити все і все построїть
Діточок мати хоча б троє
Не все зробив і діток двоє
Чудові в нас вони обоє
А купа друзів вже в дорозі
Яку ми бачити не в змозі
Ще років сорок, може більше
Ми теж підем нею пішки
Я буду чисто так одітий
Поплачуть тихо жінка й діти
І друзі посумують трошки
Ех! Муляє під ребра дошка!
Пусте, за мить зотліє клята
Труха із неї буде вата!
На ній лежати буде зручно
І слухать як реве Ревучний …
Але до пір поки ми живі
Не все своє ще ми зробили
Ще можем світ змінить на краще
Вставай! Іди робить, ледащо!

Дякую
Микола Крикуненко, випускник 1-го факультету 1984 року

Частина 3

ХАІ-18

В. Решетніков. “Крылья Родины, 1962, № 10, стор. 16-17”

…Студентське конструкторське бюро продовжувало поповнюватися новими людьми.
Разом із нами почали працювати тоді студенти, а нині інженери Віталій Лейбов, Віталій Гайдачук, Віктор Люшнін, Анатолій Курилюк.
Почалося проектування нового двомісного літака ХАІ-18. Нині його будує один із авіаційних заводів країни.
Як і ХАІ-17, це була досить складна машина та її неможливо було побудувати в умовах гуртка.

Леонід Козярчук.
«Пілотовані літальні апарати СКБ ХАІ (1959 — 2019)», Луцьк, 2020

У 1960 році колектив СКБ розпочинає проектування двомісного навчально-тренувального літака ХАІ-18 і був призначений для початкового навчання пілотів. Зовні ХАІ-18 був схожим на свого попередника ХАІ-17. Літак являв собою вільно-несучий моноплан з низькорозташованим крилом великого розмаху, гвинтом, що штовхає, і триопорним шасі. Основний матеріал – дерево із застосуванням металу.
Місця учня та інструктора розміщувалися один за одним. Управління подвійне. Передбачалося, що з мотоциклетним двигуном потужністю 50 л. літак при польотній вазі 500 кг матиме швидкість 210 км/год та стелю 4250 м. Головний конструктор проекту В.В. Решетніков. Авторський колектив – студенти-дипломники В.Гайдачук, Л.Старіков, В.Лейбов, А.Курилюк, С.Решетникова та інші.
У 1962 році детально опрацьований проект ХАІ-18 передали на один з авіазаводів, проте літак не був закінчений будівництвом і став основою іншої машини — літака ХАІ-20. За основу апарату молоді конструктори А.Ф. Пільник, А.В. Олефір, С.В. Єлістратов, В.Є. Гайдачук та інші, які працюють під керівництвом В.П. Люшніна взяли проект літака ХАІ-18.

Технічні характеристики:
Розмах крила: 10,44 м,
Довжина літака: 6,8 м,
Висота літака: 2,05 м,
Площа крила: 10,2 кв.м,
Маса максимальна злітна: 500 кг,
Потужність двигуна: 50 к.с.,
Максимальна швидкість: 210 км/год,
Крейсерська швидкість: 128 км/год,
Практична стеля: 4200 м,
Екіпаж, чол: 2.

ДЯКУЮ:
С. Глущенко за фото