Частина 1. КАК
КАК — це Клуб Авіаційного Конструювання і з’явився він з ініціативі групи студентів у 1972 році. Керівником КАК став завідувач лабораторії конструкцій літаків — Анатолій Баранніков.
Анатолій — із шахтарської родини, але з юних років був закоханий в авіацію. У школі керував авіамодельним та планерним гуртками і при цьому ще був секретарем шкільної комсомольської організацією.
З відзнакою закінчив ХАІ у 1971 році та отримав розподіл на кафедру конструкцій літаків.
Поєднував наукову роботу та спортивне моделювання. Стає майстром спорту СРСР з авіамодельного спорту, неодноразовим чемпіоном країни, призером міжнародних змагань.
Справ у КАК було достатньо. Як (КАК) і де дістати матеріали? Як (КАК) видобути приміщення? Як (КАК) знайти час? Як (КАК) краще спроєктувати апарат?
При цьому у той самий час у ОСКБ ХАІ був цілий корпус з просторими 15 (!) цехами, де можна було виготовляти деталі, будувати агрегати, монтувати машини і апарати на самому сучасному технічному урівні.
Але…ОСКБ під керівництвом Б.М. Вірського було орієнтовано на виконання госпдоговорів:
“… К сожалению, много еще ерунды, задорных идей, пустой траты времени и сил. Ориентируемся мы в основном на хоздоговоры. Это серьезно и дает нам вполне реальную отдачу…»
КАК не вписувався в систему госпдоговорів, авжеж, КАКовців об’єднувала ідея — вічно нова для кожного покоління студентів — побудувати свій планер, щоб літати у ньому. Тому для КАК не знайшлося міста в апартаментах ОСКБ. КАКовці тулилися зі своїми саморобками по підвалам , збиралися у тісних кімнатах гуртожитків, креслили і робили розрахунки на підвіконнях аудиторій.

Навколо Бараннікова згуртувалася група однодумців. Тут були і захоплені першокурсники, і вже досвідчені випускники такі, як Володя Силюков — моделіст і планерист, який потім став “головним інженером” клуба, Сергій Александров — спеціаліст з двигунів і конструкцій, у майбутньому учасник створення та випробувач майже всіх нових апаратів клубу, та інші захоплені цікавою справою. То що не було офіційної підтримки, як це не дивно, лише зміцнювало рішучість КАКовців. Їх збори, спочатку стихійні, галасливі, коли кожний поспішав вишукувати знайдену ним технічну ідею, поступово набували організаційної форми та цілеспрямованості. Це була заслуга Бараннікова. Він ніколи не диктував своїх поглядів, не “виступав”, не ліз у суперечки — взагалі був небагатослівним. Але якось так виходило, що всі випадкові, несправжні пропозиції та думки випаровувалися в розмові з ним, зато інтересні отримували підтримку та розвиток. Поступово група дійшла тієї системи, яка стала фундаментом — сумлінна робота на користь всього колективу — “коли в тебе є ідея — бери олівець; якщо справа — бери напилок до рук і вперед. Але “справа” у клубі Бараннікова ніколи не виставлялося, як самоціль — справа була формою дружнього спілкування, що не виключає ні жарту, ні розіграшу. Це притягувало до колективу найбільше. Усі свята разом і всі біди навпіл. І почуття братства, без якого не можливо йти ні на жодну серйозну і важку справу.
1975 рік — створено практично на порожньому місці планер БРО — ДПК. Це було початком народження в ХАІ авіаклубу нового типу — проектує, будує, літає.
КАК був в повному складі прийнято до ОСКБ.
1977 рік —одномісний мотопланер ХАІ-29 “Коршун” піднявся у повітря і був прийнятий технічною комісію ОСКБ.

ХАІ-29 "Коршун"

1979 рік — КАКовців знову “попросили” з ОСКБ, як організацію, що займається “неактуальними проблемами”. Їх позбавили виробничих приміщень.

Баранніков боровся, сперечався. Він стверджував: такий утилітарний підхід до науково- технічних робот студентів звужує діапазон їхньої творчості, заважає розвитку здібностей, уяви фантазії майбутніх інженерів та конструкторів.
Йому заперечували, що вчитися можна на непотрібних і корисних речах. ОСКБ ХАІ — це організація, яка розробляє корисні речі!

1980 рік – cтворено спортивний швидкісний мотопланер ХАІ 35 “Ентузіаст”

ХАІ-35 "Ентузіаст"

Лютий 1984 рік — раптова смерть талановитого конструктора, чудового організатора та педагога. Йому було 38 і він був сповнений сил, ідей та планів.
Залишився створений ним клуб, однодумці і … вірші, оскільки Анатолій був різнобічною, життєрадісною людиною: він добре малював, знав і любив музику, писав ліричні вірші.

ПРОСТИ…
А я люблю тебя и в радостях , и в горе,
В обидах мимолетных и незлых,
Люблю тебя на воле и в неволе
Всех беспокойных помыслов моих.
Прости, когда люблю мечты живые,
Прости, когда я растворяюсь в них.
Ведь там и звезды, кажется другие…
А может без тебя я и не знал бы их?
В круговороте дней, тревожных и беспечных,
Не ждал бы встреч желанных, быстротечных,
Не клял судьбу и не горел мечтою,
И ветер встречный справился б со мною.
Прости за то, что я тебя люблю.
1967 г.

ДОМОЙ!
Каникулы зимние — трепет в душе -
И поезд вечерний качает уже
В звенящую вьюгу, в февральскую ночь,
От сессии знойной, от города прочь.
И рвется душа вслед за мыслью вперед
В родительский дом — где детство живет.
И полнится сердце щемящей тоской,
И просится в душу минутный покой…
И ночью, и стужею встретит меня,
Родная до кочки последней земля.
И горько, что ты уже стала мечтой,
И грустными снами я связан с тобой.
Но только ли снами? И рвусь я домой
Промерзшей дорогой, чтоб к маме щекой,
Как к детству, припасть и подумать тайком:
А ты все такой же, далекий мой дом.
17.02.69. Ночь в поезде.

Мне бы верность в руках,
Мне бы преданность друга,
Мне бы стойкость в ногах
И дорогу — подругу.
Мне бы неба кусок,
Мне бы горсточку счастья,
Мне б большой горизонт -
И не страшны ненастья.
Я не много хочу:
Мне б всего понемногу.
Лишь любить я хочу
Только много и много!
Начало сентября 1969 г.

ЛУННАЯ ФЕЯ
За летом лето уносило вечность,
Не знала вечность только одного,
Что каждый день ковался бесконечно
На наковальне сердца моего.
Тоску и боль, и радость, и несчастье
Листом осенним по ветру пускал -
Я радовался хмурому ненастью
И от ненастья прятаться бежал.
Дожди седые падали отвесно
И плакали ночные фонари,
Но я все ждал, что ты придешь, как песня,
Как тишина предутренней зари.
А ты пришла нежданная, как ветер,
Как блеск росы хрустальной поутру.
И лунной феею при лунном свете
Мне руки согреваешь на ветру.
Прости, родная, что молчу устало, -
Я долго ждал, я замер на бегу.
Хороших слов в душе храню немало.
Я просто их для будней берегу.
10.11.71 г.

ХАІ-29, ХАІ-35

Анатолій Баранніков

Дякую за допомогу:
КРИКУНЕНКО Микола, ПАРХОМЕНКО Сергій, АЛЕКСАНДРОВ Сергій, ГЛУЩЕНКО Сергій.

Джерело:
“Техника молодежи”, № 4, 1985 год.
Вірші надані рідними через Сергія Пархоменко.