ДЕНЬ МАТЕРІ !

Як каже ШІ — слово «мама» є одно з небагатьох , що звучить майже однаково у більшості мов світу)
З ДНЕМ МАТЕРІ УСІХ!
Але є особливі матінки — це вчительки, які мають безліч дітей і діти їхні добро пам’ятають…
«Дорога Неоніла Дмитрівна! Від широго серця вітаємо Вас З Днем Матусі!! Ви навчили і відправили у доросле життя тисячи найкращіх учнів! І кожен відчував на собі Вашу Велику вчительську мудрість, а також материнське піклування та підтримку❤️ Бажаємо здоров’я, довгих та плідних років у освітянстві!»
Це вітання до директорки ліцею ХАІ ВОЛКОВОЇ Неоніли Дмитрівни)

 ЛЮШНЯ Олександр, випускник 1-го факультету 1977 року

Савчук Микола, Вітрогенератори для дому та бізнесу 

Історія Олександра Люшні – це історія життя справжнього професіонала своєї справи. Усі важливі робочі моменти під час випробувань механізмів він перевіряв та тестував самостійно, ніс особисту відповідальність за роботу свого підприємства.
Олександр Олександрович Люшня народився 10 травня 1955 року у с. Іванопіль на Житомирщині. Після школи він вступив до знаменитого Харківського авіаційного інституту. Це був час, коли багато хто хотів працювати в авіакосмічній галузі. Олександр Олександрович вибрав конструювання. З 1972 до 1977 року він навчався на факультеті №1 за спеціальністю «ракетобудування».
Молодим фахівцем Олександр Люшня прийшов у 1977 році до Дослідного студентського конструкторського бюро (ОСКБ). Працював у групі «безпілотні літальні апарати», з кінця 80-х по 1993 рік очолював це бюро.

На фото: зліва направо
1980 р. Анатолій Баранніков, Наталья Лаврова, Ігор Смелянський и Олександр Люшня та мотопланери початкового навчаннякий и Александр Люшня и мотопланеры первоначального обучения

Малою вітроенергетикою Олександр Люшня почав займатися 1993 року. Вже за перші три роки роботи талановитому інженеру-конструктору вдалося досягти значних успіхів. Він формує команду, з якою розробляє турбіни на 2 кВт, 5 кВт та 10 кВт для вітчизняних вітряних установок. Паралельно працює над конструкцією та створенням вітрогенераторів потужністю 150 Вт, 500 Вт та 750 Вт.
2000 року Олександр Олександрович Люшня разом із колегами створює підприємство «Світ Вітру». Основу колективу складають авіаційні інженери з багаторічним стажем роботи. Всі ці роки він був незмінним керівником підприємства, яке спеціалізується на конструюванні малих вітрогенераторів, розробці унікальних вітроелектричних установок та їх компонентів, генераторів, контролерів, фермних щоглин для вітроенергетики.
На основі вітрогенераторів команда Олександра Люшні виготовляє системи для електрифікації віддалених автономних об’єктів або резервного енергозабезпечення електрифікованих об’єктів із можливістю економії споживання мережної енергії.
Особисті розробки Олександра Олександровича Люшні дозволили створити низку унікальних машин українського виробництва. Це генератори, що ефективно працюють на малих вітрах, щогли особливої конструкції, що дозволяють їх безкранову установку, обслуговування та конструкторська адаптація вітрогенераторів до нестандартних кліматичних умов.
Ці вітроустановки відомі в Україні та світі під марками «Бджола», ВЕУ-075, ВЕУ-08, СВ-3.1/200, СВ-4.4/400, а з 2009 року як лінійка вітрогенераторів «Фламінго Аеро».
Індивідуальний інженерний підхід дозволяє ефективно експлуатувати сотні вітрогенераторів конструкції Олександра Люшні, як на материкових майданчиках по всій території України, так і в Польщі, Угорщині, Португалії, Македонії, Німеччині, Білорусії, Росії, Казахстані, Грузії, у гірському Криму та на Афоні, Азорських. островах, за Полярним колом. Там, де через складні умови експлуатації, не справляються інші вітроустановки.
Колеги, друзі та рідні згадують Олександра Люшню як конструктора від бога, професіонала, успішного практика, справжнього трудягу, патріота та чудового сім’янина.
Всі, хто знав Олександра Олександровича особисто, запам’ятають його як товариську, відкриту людину з характером справжнього дослідника і цілеспрямованого керівника.
4 листопада 2016 року трагічно загинув український інженер-конструктор, талановитий винахідник Олександр Олександрович Люшня. Йому був 61 рік. Він жив вітроенергетикою і пішов, перебуваючи на роботі. Під час монтажу вітрогенератора трапився нещасний випадок.

Справа його продовжує жити. Вітрогенератори конструкції Сан Санича і надалі продовжують вироблятися , встановлюватися і працювати в Україні , і не тільки.
Вічна пам’ять.

А ще є його вірші…

Микола Крикуненко: “Я б назвав його вірш — сповідь…»

Люшня О.

Життя… старієм більше, більше
Берем і чомусь пишем вірші
Вірші, віршури, слово, слово…
Зібрав десяток, вже готово
Хотів чогось сказати світу?
Дурний бо бідний і з привітом
Та… просто так… розговорився
Від лету часу розгубився
Кудись поділась раптом вічність
Яку хотів прожить велично
Зробити все і все построїть
Діточок мати хоча б троє
Не все зробив і діток двоє
Чудові в нас вони обоє
А купа друзів вже в дорозі
Яку ми бачити не в змозі
Ще років сорок, може більше
Ми теж підем нею пішки
Я буду чисто так одітий
Поплачуть тихо жінка й діти
І друзі посумують трошки
Ех! Муляє під ребра дошка!
Пусте, за мить зотліє клята
Труха із неї буде вата!
На ній лежати буде зручно
І слухать як реве Ревучний …
Але до пір поки ми живі
Не все своє ще ми зробили
Ще можем світ змінить на краще
Вставай! Іди робить, ледащо!

Дякую
Микола Крикуненко, випускник 1-го факультету 1984 року

 КУЦОВСЬКИЙ Ігор, випускник 2-го факультету 1999 року

Ігор народився 26 червня 1974 року в мальовничому місті Сміла на Черкащині.
Після закінчення Черкаської СШ № 17 навчався у Харківському авіаційному інституті — другий факультет, кафедра 205, спеціальність «Аерокосмічна теплотехніка».
Після закінчення університету повернувся до рідного міста, займався підприємництвом у сфері торговлі .
У травні 2023 року Ігор приєднався до лав Збройних Сил України.
Свої 49-й день народження 26 червня він зустрів уже за важелями бойової машини.
Далі — криваві бої у пеклі палаючої Донеччини. Літо 2023. Українські війська контратакували ворога, намагаючись відкинути його з рідної землі.
День в день через три місяці після Дня Народження — 26 вересня 2023 року — поблизу села Павлівка Волноваського району Донецької області ворожа ракета влучила в його бойову машину – Ігор отримав поранення, не сумісне з життям.
Похований на Алеї Героїв кладовища № 4 (м. Черкаси).
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Посмертно присвоєно Почесне звання «Захисник України – Герой Черкас» (рішення виконавчого комітету від 30.04.2024 № 552).

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://cherkasy-rada.gov.ua/

https://memorybook.org.ua/

https://suspilne.media/cherkasy

 ГЕРАСИМОВ Денис, студент 3-го факультету


Денис Герасимов народився 21 серпня 2003 року в Харкові. Після навчання в місцевому міському ліцеї №107 хлопець вступив до Національного аерокосмічного університету імені Жуковського.
З шести років Денис почав займатися футболом у секції «Металіста», але після травми руки та зміни тренера вирішив не продовжувати занять. Натомість хлопець тренувався на шкільному стадіоні, а також ходив на матчі «Металіста» разом із батьком.

Після революційних подій 2014 року Дениса почала цікавити тема організованої підтримки клубу. Він захопився створенням та друком стікерів на футбольну та патріотичну тематику. В 13-річного хлопця почали з’являтися балончики з фарбою.

В 2020 році Герасимов потрапив до фанатського колективу «Металіста» SPC (Simmer Polecats Crew), де на той час вже був його тренер зі змішаних єдиноборств Олександр Клушин, який мав майстерність у козацькому поєдинку, мав синій пояс з бразильського джіу-джитсу та був чемпіоном світу з ММА.
Одноклубники згадують, що фанатське життя швидко захопило Дениса. Він брав участь у багатьох довколафутбольних подіях останніх років перед повномасштабною війною, а свою сором’язливість компенсував упертістю та характером в бійці. В фанатському середовищі Герасимов мав прізвисько Бірч.

Передчуваючи наближення повномасштабної війни, фанатські колективи Харкова проводили підготовку. Денис приєднався до сформованої його тренером добровольчої групи при спецпідрозділі поліції «Схід».
З першого дня великої війни Бірч став до зброї, хоча мав на той момент лише 18 років. Ввечері 24 лютого 2022 року він зателефонував батькам та сказав, що сьогодні додому не приїде і залишиться допомагати хлопцям по місту. Він був наймолодшим представником підрозділу SPC division. Побратими згадують, що Денис залишався з підрозділом у найскладніші періоди для міста і всім, чим міг, допомагав хлопцям із 92-ї бригади захищати й звільняти область. Бірч мріяв продовжити службу в «Бешкетниках Сірка», але не зміг потрапити до підрозділу через юний вік.
Після цього Денис вирушив на підготовку до бригади «Азов».
Пройшовши навчання, він приєднався до 3-го батальйону 12 БСВП «Азов», де обіймав посаду гранатометника.
Рідні про цей його крок дізналися вже тоді, коли Денис став рекрутом.


Побратими згадують Бірча як відважного воїна і справжнього друга, який не боявся йти на найнебезпечніші завдання. Його відвага та відданість ідеалам свободи та незалежності України завжди надихали товаришів. 

Телефонуючи додому, він завжди був у доброму гуморі. Говорив батькам, що все добре, а після війни планував продовжити займатися військовою справою.

Денис Герасимов загинув 20 вересня 2023 року, через місяць після свого 20-річчя.
Під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі під Кремінною Сіверськодонецького району на Луганщині Бірч отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу.Він віддав своє життя за свою Батьківщину та свободу України, отримавши поранення, від яких не вдалося його врятувати.
Поховали воїна на Алеї слави харківського цвинтару №18.
Посмертно Денис Герасимов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вічна шана Герою!

Дошку на честь Д. О. Герасимова встановлено 30 грудня 2024 року на фасаді комунального закладу «Харківський ліцей № 107 Харківської міської ради» за адресою вулиця Академіка Барабашова, 38 Б.
«У цьому закладі в період 2009‒2020 рр. навчався Герасимов Денис Олександрович (21.08.2003‒20.09.2023). Позивний ― Бірч. Герой, який загинув за свободу та незалежність України. В/ч 3057, 12 бригада спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Герої не вмирають!».

«Людина з великої літери. З перших днів повномасштабної війни став на захист держави. Був справжнім другом та відважним воїном, який ніколи не боявся виконувати найнебезпечніші завдання! Було за честь стояти з тобою в одних лавах! І мати такого друга! Нам не вистачатиме тебе, твоїх приколів та фірмового затяжного «та-да»… Обов’язково помстимось!» ― пообіцяв побратим Дениса SKADI.
«Ти був здатний твердо стояти, не падаючи. Наполегливо йшов до мети. Вдячний долі за те, що ти був моїм другом. Тобі назавжди 20», ― відреагував друг і побратим Бірча.
«Він був скромний, добрий, дуже цілеспрямований. Чуйний син, патріот своєї країни. З підлітка непомітно виріс у справжнього та мужнього воїна. Кохаємо, пишаємося та дуже сумуємо. Велике щастя мати такого сина!» ― написала мама Оксана Герасимова.

Спочивай друже, тепер нам є чому повчитися в тебе.
Денис “Бірч” Герасимов. Азов. SPC division. В строю.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

https://www.myhovych.com/

https://www.standsofheroes.com/

https://sport.ua/uk/news/

https://ukrfootball.ua/

https://mevorydoskikharkov.blogspot.com/

 РЕШЕТНІКОВ Валерій, випускник 1-го факультету 1960 року, студент, який створив СКБ ХАІ.

Частина 3

ХАІ-18

В. Решетніков. “Крылья Родины, 1962, № 10, стор. 16-17”

…Студентське конструкторське бюро продовжувало поповнюватися новими людьми.
Разом із нами почали працювати тоді студенти, а нині інженери Віталій Лейбов, Віталій Гайдачук, Віктор Люшнін, Анатолій Курилюк.
Почалося проектування нового двомісного літака ХАІ-18. Нині його будує один із авіаційних заводів країни.
Як і ХАІ-17, це була досить складна машина та її неможливо було побудувати в умовах гуртка.

Леонід Козярчук.
«Пілотовані літальні апарати СКБ ХАІ (1959 — 2019)», Луцьк, 2020

У 1960 році колектив СКБ розпочинає проектування двомісного навчально-тренувального літака ХАІ-18 і був призначений для початкового навчання пілотів. Зовні ХАІ-18 був схожим на свого попередника ХАІ-17. Літак являв собою вільно-несучий моноплан з низькорозташованим крилом великого розмаху, гвинтом, що штовхає, і триопорним шасі. Основний матеріал – дерево із застосуванням металу.
Місця учня та інструктора розміщувалися один за одним. Управління подвійне. Передбачалося, що з мотоциклетним двигуном потужністю 50 л. літак при польотній вазі 500 кг матиме швидкість 210 км/год та стелю 4250 м. Головний конструктор проекту В.В. Решетніков. Авторський колектив – студенти-дипломники В.Гайдачук, Л.Старіков, В.Лейбов, А.Курилюк, С.Решетникова та інші.
У 1962 році детально опрацьований проект ХАІ-18 передали на один з авіазаводів, проте літак не був закінчений будівництвом і став основою іншої машини — літака ХАІ-20. За основу апарату молоді конструктори А.Ф. Пільник, А.В. Олефір, С.В. Єлістратов, В.Є. Гайдачук та інші, які працюють під керівництвом В.П. Люшніна взяли проект літака ХАІ-18.

Технічні характеристики:
Розмах крила: 10,44 м,
Довжина літака: 6,8 м,
Висота літака: 2,05 м,
Площа крила: 10,2 кв.м,
Маса максимальна злітна: 500 кг,
Потужність двигуна: 50 к.с.,
Максимальна швидкість: 210 км/год,
Крейсерська швидкість: 128 км/год,
Практична стеля: 4200 м,
Екіпаж, чол: 2.

ДЯКУЮ:
С. Глущенко за фото

 ГЛУХОВЕРЯ Віктор, співробітник студмістечка ХАІ

Віктор Глуховеря проживав у селі Володимирівка Карлівської громади.

На службу його мобілізували у лютому 2023-го року.
Чоловік був молодшим лейтенантом, командиром аеромобільного взводу.

40-річний Віктор Глуховеря загинув 16 серпня 2023-го року під час бойових дій біля села Роботине Запорізької області. Це сталося унаслідок мінометного обстрілу з боку російських військових.

14 вересня йому мало виповнитися 41 рік.

У День Незалежності України у 2023 році поховали полеглого воїна Віктора Глуховерю з Полтавщини у селі, де він жив.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

https://suspilne.media/

https://np.pl.ua/