https://glavnoe.in.ua/
Леонид ЛОГВИНЕНКО. 27.02.2006
ЛОВЦІ ВІТРІВ
ТРИ «ДОН КІХОТИ»
За упертою вдачею засновники «Світу вітру» усі троє — Володимир Шаповалов, Сергій Хромцов та Олександр Люшня нагадують мені героя роману Сервантеса. Щоправда, є і відмінність: замість того, щоб воювати з вітряними млинами, вони майструють вітрові генератори.
Але так було не завжди. Колись вони намагалися завоювати небо за допомогою малорозмірних дистанційно пілотованих літальних апаратів, які сьогодні досить широко використовуються в світі для розвідки та ставлення електронних перешкод. Успіхів тут досяг Ізраїль, тоді як американцям і росіянам це не вдалося. Однак, мало хто знає, що «літачки», які вони розробляли в ХАІ, вже літали, коли настали буремні дев’яності. Військові закрили проект, і колектив розпався. Щоб якось вижити, погодилися розробляти конверсійну програму для танкового КБ імені Морозова, що передбачала будівництво вітроустановок для сільського господарства. Із завданням хлопці справилися, але раптом не виявилося виконавців для виготовлення вітряків. Словом, програму чекала така ж доля, як і попередній військовий проект. Проте вони набули досвіду, як кажуть, «зачепилися за вітер».
— З самого початку ми тримали курс на те, щоб створити досконалу машину, — говорить Олександр Люшня. — Вітроустановки на Заході спрощені, мають примітивні системи управління. Ми ж проектуємо лопасті без спрощень, отож наші машини мають досить високий коефіцієнт використання енергії потоку.
Що це означає? Скажімо, якщо західні машини досягають повної потужності при швидкості вітру 10 — 12 метрів за секунду, то виріб харків’ян — при 7,5-8 метрах на секунду. Через це за однакових умов наша машина виробляє втричі більше енергії.
Взагалі вона — досить складна штука: з власною системою захисту, електронними «мізками», що керують лопастями, перетворювачами… І при цьому техніка повинна бути надійною.
— Уявіть собі: 4 роки роботи вітряка можна порівняти з мільйонним пробігом автомобіля при швидкості 50 кілометрів на годину, — говорить Олександр Люшня. — За цей час авто не раз відвідає СТО, а деякі наші установки при обслуговуванні раз на рік пропрацювали ось вже 10 років. До речі, коли в Португалії вийшов з ладу німецький вітряк, то господар побажав замінити його саме на харківське обладнання.
Харківські приборкувачі вітрів проектують і виготовляють машини так званого малого класу — до 100 кіловат. Зазвичай ці вітряки використовуються там, де відсутня стаціонарна електромережа або як резервні джерела. Найменшу «Бджілку» полюбляють рибалки та дачники. Хоча вона може дати енергію лише для того, щоб живити лампочку і невеликий телевізор, але її просто перевозити з місця на місце.
На жаль 10 років трагічної загибелі…
