Полонщина втратила свого захисника – у російсько-українській війні загинув наш земляк Вадим Бобрівник… Він до останнього подиху стояв на захисті Батьківщини, не даючи ворогу змоги загарбати хоча б клаптик рідної землі. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе сім’ї, разом із всією громадою схиляємо голови у глибокій скорботі… – написав міський голова Франц Скримський у своєму фейсбук-акаунті.

Вадим Бобрівник — випускник ХАІ 2012 року.
Народився 25 червня 1989 року у місті Полонне Хмельницької області.
Ще у школі дуже любив майструвати власноруч і захоплювався технікою. У старших класах сам змайстрував зварювальний апарат. Як згадують рідні: «Ніколи не стояв на місці, завжди знаходив якусь роботу по дому».
Після закінчення школи став студентом ХАІ, який закінчив у 2012-му.
У 2020 році Вадим уклав контракт на проходження військової служби в лавах 11-го зенітного ракетного полку Повітряних сил ЗСУ.
На бойовому посту зустрів страшний ранок 24 лютого 2022 року…
Вадим Бобрівник був серед тих героїв, хто тримав оборону Харкова навесні 2022-го.
Вадим Володимирович Бобрівник — загинув 9 травня 2022 р. в районі населених пунктів Північна Салтівка і Цупівка Харківська обл.

Нагорода — медаль “Захиснику Вітчизни”(посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Про нього напишуть:
«Вадим був дуже позитивною людиною, завжди посміхався, як би тяжко не було. Був добропорядним та щирим з усім оточенням, поважав батьків та любив Україну…»

Похований в м. Полонне, Хмельницької області.

У Полонській гімназії №6, де він навчався, встановлено меморіальну дошку, а на фасаді будинку його батьків — пам’ятний мурал…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://khmel-pivnich.info/

https://uk.wikipedia.org/

https://x.com/MemoryBookUA/

Під час обстрілу Харкова 26 травня загинув 52-річний Олег Кузнєцов. Його тіло знайшли за сигналом мобільного телефону.
Олег працював головним електриком у гуртожитках авіаційного інституту, розповів його син Максим.
Батько шести синів та доньки в день обстрілу пішов у Лісопарк.
Коли після обстрілу Максим не зміг додзвонитися йому і він не відповідав у соцмережах, почав хвилюватися та розпочав розшук.
«Я знаю, що він після роботи міг піти в ліс гриби збирати. Грибник. Це була перша версія. Ми шукали батька по всіх пабликах у соцмережах, розповсюджували оголошення», — розповідає син загиблого.
Також родина Олега звернулася до поліції. «Ми написали заяву. Його sim-карта ще працювала, тому нам дали приблизне розташування телефону, намалювали на карті, де він міг бути. З цими координатами ми почали пошуки в лісі», — згадує Максим.

Батька Максим шукав разом із добровольцями.
Знайшли Олега неподалік стежки, поруч землі – місця, де видно невеликі вирви, схожі на ті, що могли утворитися від розриву боєприпасів. Дерева на місці, де загинув Олег, пошкоджено.

«Знайшли батька вже ввечері наступного дня . Там були вибухи, влучення. Мабуть, саме в цей час він потрапив під обстріл.
Судмедексперти сказали, що це не була розтяжка», — каже Максим Кузнєцов.
У той день син Максим напише:
«Батько був мужнім. Таку велику сім’ю утримувати… Він дуже любив природу, збирав гриби. Ми завжди виїжджали на природу. 8 серпня у батька мав бути день народження…»

Колеги з ХАІ:
«Він був чудовим другом. Добрий, чуйний, майстер на всі руки, багатодітний батько і просто хороша людина…»

Олег Кузнєцов. 26 травня 2022 року. Головний електрик Студмістечка ХАІ.
52 роки…

На прощання з Олегом до Харківського крематорію прийшли два десятки людей — колеги та родичі.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://kh.vgorode.ua/

На Великдень, 24 квітня, від російського обстрілу загинув працівник ТЕЦ Антон Антоненко.
Він став першим цивільним, яким втратив Кременчук на російсько-українській війні.
Випускник Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» 2001 року працював на Кременчуцькій теплоелектроцентралі.
- Колектив Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» висловлює глибоке співчуття рідним та близьким з приводу трагічної загибелі Антона Антоненка, випускника ліцею 2001 року. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу… Антон загинув, виконуючи службові обов’язки, — йдеться в повідомленні.
А ще Антон Антоненко — випускник 301-ї кафедри факультету систем управління літальними апаратами ХАІ 2007 року.
Пізніше в російських новинах напишуть, що вони “знищили склад зброї НАТО”. Насправді ж — вони просто вбили та поранили мирних працівників звичайного заводу, який постачає місту гарячу воду й опалення.
Про безневинну жертву ракетного удару російських загарбників також розповіла в ФБ мешканка Кремечука Аліна Феденко.
Дівчина підкреслила, що в День православного Велокодня майже всі ворожі ракети були спрямовані на завод, де працюють її батьки.
“Ці дев’ять російських ракет забрали життя Антона Антоненка — колеги моїх батьків, сина маминої подруги.
Я майже не знала його особисто. Але я знаю, що він був лише трохи старший за мене. Що він любив свого собаку Бадді. Що в нього були плани… було життя, майбутнє…
Я хочу залишити його фото тут, у Facebook, аби більше людей дізналися про нього. Щоб вони знали про трагедію й біль, які росіяни приносять на нашу землю щодня — навіть на Великдень.
Я хочу, щоб щоденні зведення новин — “5 загиблих, 15 поранених” — не перетворювалися просто на статистику. Бо за кожною цифрою стоїть людина, чиє життя не мало обірватися.
Війна — огидна, кривава, безжальна. І всі, хто приніс її сюди, на нашу землю, будуть покарані.
Царство Небесне Антону…»

КЛЯТА ВІЙНА...
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Гліб народився 21 серпня 1995 року у родині хайовців, був продовжувачем династії студентства ХАІ.
Його мати — Тетяна Чоботар, випускниця ХАІ — зараз на фронті. Вітчим — Вадим Чоботар, випускник ХАІ – на фронті.
У 2018 році Гліб вступив до ХАІ за спеціальністю «Менеджмент» (заочна форма навчання). Того ж року став бійцем легендарної 25-ї окремої повітряно-десантної бригади (ОВДБр).
14 квітня 2022 року студент четвертого курсу ХАІ, старший оператор другого відділення другого взводу вогневої підготовки 25-ї Січеславської бригади, старший солдат Гліб Дремасов (позивний «Пітон») прийняв свій останній бій під Авдіївкою. Йому було 26…
На жаль, у цій історії був довгий і сумний фінал.
Про загибель Гліба стало відомо лише з часом. Більше року батьки шукали свого сина.
Навіть зараз у базі зниклих безвісти можна знайти запис: «В/ч: А1126; старший солдат; пропав: Донецька область, Покровський район, м. Авдіївка; поранення: невідомо/можливо поранений. При собі мав «смертник», жетон 25-ї бригади; татуювання: тризуб; на правій руці — срібна печатка «25 ВДВ»; каска з написом «ПІТОН».
Лише у вересні 2023 року тіло Гліба було опізнано за результатами ДНК-експертизи…

Гліб Дремасов. Студент ХАІ. Старший солдат 25-ї бригади. 26 років.
Орден “За мужність” III ступеня (посмертно).

Джерело: https://khai.edu/ua/news/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКІЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Любимов Артем після закінчення ХАІ мав роботу на підприємстві TWEKO, мав родину з трьома любими діточкам. Артем бажав тільки щасливого майбутнього своїм діточкам…

А путлер забажав Київ за три дні…
І почалася клята війна…

У Вікіпедії сухі стрічки: Відчутні втрати не завадили противнику опівдні дістатися передмість Києва – смт Гостомель і Ворзель, м. Буча, за які зав’язалися жорстокі бої.

У перший день війни Артем вивіз свою родину — дружину та трьох діточок — з Києва, а сам, не зволікаючи, повернувся назад. Не маючи ані бойового досвіду, ані спеціальної підготовки, Артем разом із побратимами у перші дні березня організував партизанський супротив.
У селі Стоянка, що в Бучанському районі, була домівка його батьків. Там Артем із товаришами різали лінії електропостачання до командного пункту окупантів, палили ворожу техніку, не давали загарбникам спокійно дихати на рідній землі.
5 березня добровольці отримали можливість пройти прискорене навчання в одному із загонів ТрО. Кілька днів для здобуття навичок користування різними видами озброєння… Лише кілька днів, бо оскаженілий ворог рвався до Києва.
Після короткого навчання Артем уже брав участь у боях на Київщині.
15 березня 2022 року герой прийняв свій останній бій.
Загинув під артилерійським обстрілом, боронячи підступи до столиці, захищаючи країну і усіх діточок.

Артем Любимов (25.06.1991 – 15.03.2022).

Друзі напишуть:

«Артем був люблячим батьком, гарно виховував своїх дітей. Він був прикладом справжнього друга, доброю та дуже сміливою людиною…»

“Только на первом из этих фото, я впервые в жизни увидел Артёма без улыбки на лице. Он в моих воспоминаниях — ВСЕГДА суперпозитивный Человек. Всегда буду помнить…”

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://uk.wikipedia.org/

Сторінка ФБ Артем Любимов