До мене звернувся американець: “Шановна пані Олієник, Я історик авіації, і мене цікавлять ці книги. Чи не могли б ви допомогти мені, де я можу взяти ці книги? Дуже дякую з найкращими побажаннями Філіп”
Та-там!!! (барабанний дріб), бо йдеться про книги хайовця!
Я вже розповідала про автора цих книг у 09.20 року на сайті aoleynik.info. Але є привід і я ще розповім про цю унікальну людину, яка про себе говорить так: «Мабуть, я отримав небо в подарунок ще хлопчаком… Коли із захватом, з якоюсь містичною сумішшю захоплення та радості поглинав будь-яку доступну в ті часи інформацію про літальні апарати. Небо притягувало і манило, і з часом неабиякі емоції почали викликати ті люди, які вміли їх створювати…».
«Ми літак зробили так: три коліщата, вітряк… Летимо все вище й вище, через днище вітер свище…» Навряд чи знав цю скоромовку Леонід Козярчук пише кореспондент
https://day.kyiv.ua/article/cuspilstvo/ , але свій перший літальний апарат вони з двоюрідним братом Віктором спорудили… з водопровідних труб ще у шостому класі. Люди вибігали з домівок, аби побачити, що за чудо у вигляді саней із пропелером гуде і мчить вулицею. Сусіднє село Суськ розбігалося, коли на своєму дельтаплані вони взяли надто низьку висоту. А згодом взяли надто високу і їхній літальний апарат засікли відповідні служби у Луцьку… Було, що обламувався гвинт, і хлопці падали у кукурудзяне поле. А як перелітали через Стир, сідаючи на аеродромі у Кобче?.. Катали на дельтаплані дітвору з Ольганівки…
Леонід Леонідович Козярчук народився 11 травня 1965 року в селі Єлизаветин Рожищенської ТГ, із родини переселенців, або «забужан», як називають людей, котрих внаслідок сумнозвісної акції «Вісла» було виселено з рідних країв.
Батько – селянин, родом з Холмщини, був майстром, навіть зібрав унікальний саморобний трактор, виточував колінчасті вали для мотоциклів, ремонтував техніку та інше. Мати – Відринська Надія Іллівна, народилась в селі Голоби Ковельського району, працювала учителем молодших класів Єлизаветинської восьмирічної школи.
Лідія Миколаївна Супрун, лідер єлизаветинської громади, пригадує, що у дитинстві єдиними й найкращими іграшками Леоніда були болти та шурупи.
— Батьки на роботі, постелять йому ковдру чи фуфайку, цілий день буде із залізяччям гратися…
Початкову освіту Леонід Козярчук здобув у Єлизаветинській школі, середню – у Рожищі.
Ще в дитячі роки Леонід відвідував гурток радіолюбителів у школі села Єлизаветин, згодом почав конструювати саморобні велосипеди. А пізніше захопився авіамоделюванням. Знайомився з відповідною літературою: «Юний технік», «Моделіст конструктор» та інші. Свій перший літальний апарат він спорудив разом з двоюрідним братом Віктором.
У 1979 році хлопці взялися будувати невеликий справжній літак, який зібрали за два роки. Частини були з дерева, водопровідних труб, крила обшиті целофаном із мішків з-під селітри – тобто все, що знайшлося під рукою, пішло на продукт дитячої творчості.
Черговим поштовхом у захопленні авіацією стало знайомство з Олексієм Кошманом. Досвідчений дельтапланерист порадив хлопцям відкласти важкі та складні у конструюванні літаки та зайнятися дельтапланами, на яких реально можна піднятися у небо.
У 1982 році разом з групою ентузіастів юний Леонід Козярчук, виготовили й проводили польоти в околицях рідного села на саморобному мотодельтаплані (літали на висоті 50-100 м). З часом йому все більше й більше хотілося стати частиною реальності, у якій існували літальні апарати. Так, у 1985-у, а згодом у 1987, 1989, 1991 роках молодий авіатор побував на зльотах (був учасником НЛА-87, що проходив у Радянському Союзі), де заводив знайомства, укріплював зв’язки, обмінювався інформацією про автожири й гелікоптери.
Протягом двадцяти років винахідник самотужки сконструював та виготовив кілька моделей аматорських автожирів, відтак став призером НЛА-87 в Тушино, сконструював надлегкий автожир «ЛК-1» (1987 рік), за створення якого нагороджений призом ОКБ ім. М. Л. Міля та грошовою премією МАП СРСР.
Після закінчення училища за фахом токаря у Нововолинську відслужив у війську. Після служби в армії деякий час працював токарем.
У 1989–1990 рр. навчався у харківському авіаційному інституті та повернувся у рідні краї.
У 1993 році став одним із співзасновників МП «Комета» в місті Рожище.
У 1996–2001 роках працював інженером-технологом мото-дельтапланерного виробництва у київській фірмі «Аерос», яка виготовляє дельтаплани й експортує їх по всьому світу. Пізніше в Рожищі зареєструвався приватним підприємцем із виготовлення деталей і конструкцій мотодельтапланів, аеросаней, на які був попит. Навіть поляки спеціально приїздили на Волинь, щоб придбати комплектувальні деталі.
Леонід Леонідович Козярчук задався ціллю написати книгу про автожири та гелікоптери, зібрав дуже багатий матеріал про майже сотню аматорів-конструкторів, їхні винаходи.
У 2012 році з’явилася його книга «Автожири й гелікоптери 1945–2000. Каталог конструкцій» (2012 р.). Також він є автором низки книг з історії гвинтокрилих НЛА та МДП: «Історія розвитку мотодельтаплана у світлинах» (2014 рік), «Віхи життя – мій шлях у надлегкій авіації» (2017 рік), «Зльоти надлегкої авіації 1984–2018» (2019 рік), «Історія розвитку легкого гелікоптера у світлинах (1943–2020)» (2022 рік), автор низки статей у журналі «Пшегльонд лєтнічий» («Авіаційний перегляд») та інших
Джерела:
https://day.kyiv.ua/article/cuspilstvo/
https://kraeznavchiy.blogspot.com/