Архив автора: Oleynik

 ХОР «ГОМІН»

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Хор «Гомін»…
Хор розпочав гастролі і в соцмережах почався ланцюжок емоцій з концертів…
І я була на концерті. І мене захлестнула хвиля емоцій.
Які мої емоції
• це як у Помаранчеву харків’яни на площі Свободи почали співати гімн із Сашко Пономарьовим…
• це як на майдані в Києві зустрічали Новий 2005 рік з Ющенком і по рядах передавали цукерки, шампанське, пиріжки…
• це як на ході Гідності у 2019 кожного захисника зустрічали оплесками…
• це як стоїш під стелою із синьо-жовтими стрічками із прапором на плечах на Говерлі…
Емоції, коли ти усвідомлюєш себе крупинкою української нації, коли гордість за українців переповнює тебе…
Дякую, хор “Гомін”, що ви з’явилися в таку непросту годину і понесли українську пісню містами та країнами!
Дякую, хор «Гомін», що допомагаєте ЗСУ!
А ще я була на концерті з правнучкою і дуже сподіваюся, як онуці заповнилась зустріч нового року на Майдане у 2005 році, так і цей хор житиме в пам’яті правнучки все життя.

https://www.facebook.com/homin.lviv.choir

Берлін зустрів нас надзвичайно — оплесками та неймовірною підтримкою людей, які прийшли почути «Гомін» далеко від дому.
Тут шумів «Зелений гай» Яремчука, піднімала з місць «Червона рута» Івасюка, щемили серце «далекі гори» Квітки Цісик
Артисти втомлені, але щасливі від теплої публіки. Кажуть, що саме глядач дає їм сили триматися у непростому турі, який триває вже кілька місяців.
В Європі — це девʼять країн, десятки міст і кілька концертів на день.
Дякуємо Zusammen TV, першому україномовному телебаченні в Європі за теплий сюжет із Берліна та за увагу до нашого європейського туру .

….Ми співали на сценах Львова, Києва, Житомира, Одеси, Дніпра, Парижа, Лондона, Мюнхена,Берліна, Гааги, Кракова, Амстердама та багатьох інших міст.
І всюди — наші люди.
Усюди — українці з прапорами і трепетом у серці. У кожному місті ми відчуваємо одне: Україна існує не лише на карті — вона там, де є її люди.
150 разів ми співали “Червону руту”, гомоніли “Зелений гай”, чули ваше “дякуємо” і “на біс”. Ми плакали й сміялися разом.
Та попри всі зміни, одна річ залишається незмінною: ми й далі разом допомагаємо Збройним Силам України.
Дякуємо, що ви поруч.

 КУЗНЕЦОВ Олег, головний електрик Студмістечка ХАІ.

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Під час обстрілу Харкова 26 травня загинув 52-річний Олег Кузнєцов. Його тіло знайшли за сигналом мобільного телефону.
Олег працював головним електриком у гуртожитках авіаційного інституту, розповів його син Максим.
Батько шести синів та доньки в день обстрілу пішов у Лісопарк.
Коли після обстрілу Максим не зміг додзвонитися йому і він не відповідав у соцмережах, почав хвилюватися та розпочав розшук.
«Я знаю, що він після роботи міг піти в ліс гриби збирати. Грибник. Це була перша версія. Ми шукали батька по всіх пабликах у соцмережах, розповсюджували оголошення», — розповідає син загиблого.
Також родина Олега звернулася до поліції. «Ми написали заяву. Його sim-карта ще працювала, тому нам дали приблизне розташування телефону, намалювали на карті, де він міг бути. З цими координатами ми почали пошуки в лісі», — згадує Максим.

Батька Максим шукав разом із добровольцями.
Знайшли Олега неподалік стежки, поруч землі – місця, де видно невеликі вирви, схожі на ті, що могли утворитися від розриву боєприпасів. Дерева на місці, де загинув Олег, пошкоджено.

«Знайшли батька вже ввечері наступного дня . Там були вибухи, влучення. Мабуть, саме в цей час він потрапив під обстріл.
Судмедексперти сказали, що це не була розтяжка», — каже Максим Кузнєцов.
У той день син Максим напише:
«Батько був мужнім. Таку велику сім’ю утримувати… Він дуже любив природу, збирав гриби. Ми завжди виїжджали на природу. 8 серпня у батька мав бути день народження…»


Колеги з ХАІ:
«Він був чудовим другом. Добрий, чуйний, майстер на всі руки, багатодітний батько і просто хороша людина…»

Олег Кузнєцов. 26 травня 2022 року. Головний електрик Студмістечка ХАІ.
52 роки…

На прощання з Олегом до Харківського крематорію прийшли два десятки людей — колеги та родичі.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://kh.vgorode.ua/

 АНТОНЕНКО Антон, випускник 3-го факультету 2007 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

На Великдень, 24 квітня, від російського обстрілу загинув працівник ТЕЦ Антон Антоненко.
Він став першим цивільним, яким втратив Кременчук на російсько-українській війні.
Випускник Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» 2001 року працював на Кременчуцькій теплоелектроцентралі.
- Колектив Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» висловлює глибоке співчуття рідним та близьким з приводу трагічної загибелі Антона Антоненка, випускника ліцею 2001 року. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу… Антон загинув, виконуючи службові обов’язки, — йдеться в повідомленні.
А ще Антон Антоненко — випускник 301-ї кафедри факультету систем управління літальними апаратами ХАІ 2007 року.
Пізніше в російських новинах напишуть, що вони “знищили склад зброї НАТО”. Насправді ж — вони просто вбили та поранили мирних працівників звичайного заводу, який постачає місту гарячу воду й опалення.
Про безневинну жертву ракетного удару російських загарбників також розповіла в ФБ мешканка Кремечука Аліна Феденко.
Дівчина підкреслила, що в День православного Велокодня майже всі ворожі ракети були спрямовані на завод, де працюють її батьки.
“Ці дев’ять російських ракет забрали життя Антона Антоненка — колеги моїх батьків, сина маминої подруги.
Я майже не знала його особисто. Але я знаю, що він був лише трохи старший за мене. Що він любив свого собаку Бадді. Що в нього були плани… було життя, майбутнє…
Я хочу залишити його фото тут, у Facebook, аби більше людей дізналися про нього. Щоб вони знали про трагедію й біль, які росіяни приносять на нашу землю щодня — навіть на Великдень.
Я хочу, щоб щоденні зведення новин — “5 загиблих, 15 поранених” — не перетворювалися просто на статистику. Бо за кожною цифрою стоїть людина, чиє життя не мало обірватися.
Війна — огидна, кривава, безжальна. І всі, хто приніс її сюди, на нашу землю, будуть покарані.
Царство Небесне Антону…»

КЛЯТА ВІЙНА...
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

 ТРУНЯКОВ Юрій, випускник 6-го факультету 2002 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

У 2025 році у Збройних силах України вперше створено спеціальний медичний підрозділ – Перший окремий медичний батальйон. Новий підрозділ Сухопутних військ України сформований на базі медичної служби 1-го Інтернаціонального легіону.
Батальйон об’єднує декілька напрямків діяльності: евакуацію поранених, застосування безпілотних авіаційних комплексів, надання невідкладної медичної допомоги та навчання військових у зоні бойових дій.
Одним із важливих інноваційних рішень стало створеня окремої роти безпілотних систем – це підрозділ, який здійснює безпілотну евакуацію поранених за допомогою наземних роботизованих платформ .

У листопаді 2025 року була проведена успішна українська військова операція з евакуації пораненого бійця з окупованої території за допомогою наземних роботизованих комплексів (НРК) — операція «ГВЕР»

• Мета операції: Евакуація пораненого українського військового з окупованої території.
• Виконавці: Перший окремий медичний батальйон спільно з суміжними підрозділами.
• Результат: Успішне повернення бійця, який наразі отримує лікування.
• Деталі:
◦ Боєць протримався 33 дні з моменту поранення до евакуації.
◦ Було зроблено 7 спроб евакуації, 6 з яких були невдалими і призвели до втрати 6 НРК.
◦ Маршрут евакуації склав 64 км, з яких 37 км були подолані з пошкодженим колесом. Середня швидкість НРК під час операції: 13 км/год.
Незважаючи на підрив на міні та атаку дроном, броньована капсула захистила бійця.

За проведення цієї операції Президент відзначив медаллю «За військову службу Україні» лейтенанта Олександра Дзюбу,
молодшого сержанта Данила Кутняка,
молодшого сержанта Микиту Нестерчука,
капітана Геннадія Новікова,
молодшого сержанта Ярослава Плєхова,
солдата Кирила Сєрикова,
МОЛОДШОГО СЕРЖАНТА ЮРІЯ ТРУНЯКОВА.

Медаллю «Захиснику Вітчизни» відзначено
майора медичної служби Асана Чарухова.

Медаллю «За врятоване життя»
солдата Вадима Каплуна,
старшого солдата Олексія Наумова,
молодшого сержанта Антіна Рощіна ,
старшого солдата Сергія Юлдашева.

Молодший сержант Юрій Труняков — хайовець.

Після завершення навчання в ХАІ Юрій працював на Київському авіаційному заводі, а з 2017 року — на харківському підприємстві ФЕД.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій, не маючи медичної освіти, вирішив рятувати життя людей — звернувся до лікарні швидкої невідкладної медичної допомоги з пропозицією працювати на швидкій, допомагати пораненим.
Протягом 2022 року Юрій щоденно виїжджав на виклики, вивозив поранених і водночас здобував освіту парамедика. А вже наприкінці року, маючи бронь на підприємстві, добровільно вирушив на Донеччину — до найгарячіших точок фронту, щоб рятувати життя українських військових.

ПИШАЄМОСЯ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ, ЮРІЙ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://suspilne.media/

https://ukranews.com/ua/news/

https://unn.ua/

https://fakty.com.ua/

 БАРАННІКОВ Анатолій, випускник 1- го факультету 1971 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Частина 3. Мотопланер ХАІ-29 “Коршун”

КАК — клуб авіаційного конструювання під керівництвом Анатолія Бараннікова виник у ХАІ у 1972 році із однодумців які прагнули літати на своїх планерах .
Сергій Пархоменко, випускник 1-го факультету 1989 року, створив дуже корисний та цікавий Тelegram — канал “СКБ ХАИ (история, техника)“. А ще Сергій зберіг буклет, присвячений 10 рокам Клубу авіаконструювання, і завдяки цьому ми маємо можливість почути самого Анатолія Бараннікова про літальні апарати КАК.

З буклету:
“…Ще у 1972 році група ентузіастів розпочала роботу над створенням простого і надійного літального апарату для масового застосування в самодіяльних технічних колективах. І не було тоді досвіду, часом не вистачало знань. Але запал, натхнення і спрага літати виявилися найбільш благодатним ґрунтом для вміння. Йшли роки, в групу приходили все нові й нові ентузіасти: студенти, молоді співробітники інституту та навіть слухачі підготовчого відділення. Поступово група перетворилася на своєрідний творчий клуб авіаційного
конструювання. Це наш КАК — любовно називали його студенти…”

Після того, як у 1975 році піднявся у повітря перший планер БРО — ДПК, Баранніков поставив перед КАКовцями мету: створити просту і надійну машину, придатну для масового навчання пілотажу.
У клубі сформували кілька бригад, між іншим й бригаду по двигунам, засіли за розрахунки та креслення…
Через 2 роки новий апарат КАК ХАІ- 29 “Коршун” піднявся в повітря.
Авторський колектив: Сілюков В., Александров С., Лаврова Н., Черкес С., Бондарь В., Незнанова Т.
Керівник колективу — Баранніков А.
Мотопланер “Коршун” спроектований в 1976 році. Побудований в 1976 році. Першій політ здійснено 19 липня 1977 року. Льотчик -випробувач — Баранніков А.О.

Мотопланер оснащений одноциліндровим двигуном “Колібрі-350“ потужністю 11 квт (15 к.с.) з охолодженням, спеціально побудованим для мотопланера “Коршун”. Двигун дозволяє здійснювати самостійний зліт, набір висоти і значною мірою компенсує недолік аеродинамічної якості планера при ширянні в слабких висхідних потоках. За відсутності висхідних потоків мотопланер набирає висоту 500 метрів із запасом палива всього 2 літри і нормально виконує польоти з пілотами вагою від 50 до 90 кг.
Мотопланер стійкий у польоті, тенденцій до звалювання на крило немає. У техніці пілотування простий та надійний.
Конструкція планера цільнодерев’яна, що у поєднанні з моноблочною конструкцією центральній пілотної частини фюзеляжу забезпечує його високу ремонтоспроможність у польових умовах.
Пілотська кабіна обладнана приладами.
Був побудований варіант мотопланера “Коршун” з двигуном водяного охолодження на базі мотора човна “Москва-30”. Скоропідйомність цього варіанта зросла, проте знизилися його експлуатаційні характеристики у польових умовах.
Збудовано 2 екземпляри, які застосовувалися у мотопланерній секції Харківського авіаційного інституту в період 1977 — 80 роках.
На першому екземплярі мотопланера “Коршун” пройшли програму початкової льотної підготовки 13 осіб, загальний наліт при цьому становив 47 годин.

ОСНОВНІ ТЕХНІЧНІ ДАНІ МОТОПЛАНЕРА “КОРШУН” з двигуном “Кoлібрі-350”

Розмах крила, м 8,0
Довжина, м 5,4
Висота (у лінії польоту), м 2,0
Площа крила, кв. м 10,9
Подовження крила 5,8
Профіль крила Р-П-14%
Маса порожнього мотопланера, кг 120
Маса злітна (пілот 70 кг), кг 190
Навантаження на крило, кг/кв.м до 19,2
Швидкість відриву, км/год 50
Посадкова швидкість, км/год 50
Максимальна швидкість горизонтального польоту, км/год 75
Максимально допустима швидкість польоту, км/год 130
Мінімальна швидкість зниження , м/сек 1,7
Скоропідйомність, м/сек 0,8
Аеродінамічна якість 9
Довжина розбігу, м 85 -100
Довжина пробігу, м 60
Потужність двигуна, квт (к.с.) 11 (15)
при оборотах гвинта, об/хв 4200
Діаметр гвинта/крок гвинта, м/м 0,98/0,52
Запас палива, л 2
Час моторного польоту, хв 15

Джерело:
Тelegram — канал “СКБ ХАИ (история, техника) Сергія Пархоменко
Журнал “Техника молодежи”, № 4, 1985 г.
Фото — С. Глущенко

 Пам’ять про КВК 70-х

Опубликовано автором
Добавить комментарий

https://khai.edu/ua/news/

НАША РУБРИКА — «КРІЗЬ РОКИ ДО СПОГАДІВ»
Це про нас і про події, з яких складався сучасний ХАІ.
Нам є що згадати — і є про що розповісти.
8 листопада виповнилося 64 роки з дня першої гри, яка на довгий час стала найпопулярнішою телегрою країни і справжньою кузнею творчих талантів — Клуб веселих та кмітливих (КВК).
Але сьогодні не про те, у що сьогодні перетворилася колись культова гра. Окрема болісна тема і не для цього посту.
Сьогодні про цікаву сторінку історії ХАІ — 1967 рік.
КВК виповнилося лише шість років, коли на телебачення прийшла дивна телеграма від нікому невідомої команди Харківського авіаційного інституту, майже віршами:
«Центральне телебачення. Команді-переможцю.
Салют переможцю. Виклик лови.
Надсилай секундантів. Команда ХАІ.»
Телеграму відправив викладач ХАІ Євгеній Бут — творець і натхненник першої команди ХАІ (1967–1971).
Далі спогади учасника команди, тоді студента 5 факультету, а згодом доцента ХАІ Олега Бондаря:
«Вперше команда КВК ХАІ з’явилася на екрані Центрального телебачення у 1970 році.
Але цьому передувала своя історія.
До 1969 року в Харкові не залишилось жодної команди, яка б не програла КВК-команді ХАІ, створеній Євгенієм Бутом.
У рідному місті стало тісно. І вже 4 квітня 1970 року команда ХАІ грала свою першу телевізійну гру — з командою Білоруського політехнічного інституту.
Розминку ми відіграли блискуче.
Питання: “Який злочин скоюється зараз в одному з московських провулків?”
Відповідь: “Саме зараз у Третьяковській галереї Іван Грозний убиває свого сина.”»
Перший склад команди знав увесь ХАІ: Євгеній Бут, Льоша Олійник, Влад Мосьпан, Толік Артеменко, Олег Бондар, Юра Скибін, Женя Гецович, Ян Рубінштейн, Міша Іоселевич, Вітя Забейворота, Боря Дикун, Валера Трифонов, Слава Балаценко, художник Володя Єрмолаєв, музиканти під керівництвом Сергія Гарбузa (“Диня”).
І, на відміну від команди 90-х, у нас були й дівчата: Інна Штительман, Наташа Ковш, Марина Пасова.
Група підтримки — Ірина Пантелєєва, Алік Маркон, Наталія Русак (Олійник).
Вони могли дістати будь-що — від дитячих нічних горщиків для “фашистських касок” до живого водолаза, якого ми буквально виловили з ополонки і у повному спорядженні вивели на сцену. Правда, цей кадр ТВ потім вирізало…
Після тієї гри ректор ХАІ Масленников нагородив усю команду двотижневою відпусткою.
Сьогодні в «історіях ХАІ» — фото 55-річної давнини.
Фрагменти телеефіру: на сцені — команда КВК ХАІ зразка 1970 року, в залі — вболівальники Харківського авіаційного інституту.
Окремо про історією з водолазом (ці унікальні фото є на сторінці) – це був конкурс імпровізації «Що можна спіймати на зимовій рибалці?». Завдання команди отримали за день до гри. Суперники очікувано винесли на сцену купу всякого мотлоху, ХАІ вивели на сцену справжнього водолаза (якого за добу десь знайшли і «гарно простимулювали»). Від сміху зал впав в істерику. Конкурс ХАІ виграло, але з ефіру його прибрали. Легендарний водолаз залишився тільки на фото.
Дякуємо за світлини фотостудії ХАІ і особисто Сергію Глущенку та Наталії Олійник.
До 50-річчя першої гри — у квітні 2020 року — студією ХАІ було знято фільм-зустріч із командою 1970 року:

https://youtu.be/ZVwlp7JaSHs?si=x_VxhuGSSpWpB4D5