ПЛАХОВ Юрій, випускник 2-го факультету 1970 року

В ХАИ авиамодельный спорт всегда был на высоте. Когда я учился, авиамодельная лаборатория занимала скромную комнату под аудиторией 410 со скошенным потолком и рядом с аудиторией 307 и буфетом. Руководил лабораторией Липинский, который подготовил 150 мастеров спорта СССР и 12 мастеров спорта международного класса. Были среди них и чемпионы мира. Сам Липинский стал «Заслуженным Тренером Украины», а потом и «Заслуженным тренером СССР»

Википедия:

ЛИПИНСКИЙ Леонид Елисеевич (29.05.23 — 06.04.85)с 1951 года возглавлял авиамодельную лабораторию Харьковского авиационного института. За 34 года работы в лаборатории более двух тысяч студентов освоили азы научно-технического творчества. Среди его воспитанников — 150 мастеров спорта СССР, 12 мастеров спорта международного класса и 10 заслуженных тренеров УССР.
Липинский первым в СССР получил звание мастера спорта по авиамоделизму, становился чемпионом СССР и установил множество рекордов. За свои достижения он был удостоен почетных званий «Заслуженный тренер УССР» и «Заслуженный тренер СССР»

ПРОДОВЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ ХАІ

https://khai.edu/ua/news/

ХАІ у складі перших чемпіонів світу!

Нещодавно у місті Салонта (Румунія) відбувся Чемпіонат світу FAI з вільнолітаючих моделей F1ABCQ. Цьогоріч уперше в історії змагання проводилися у класі F1Q, і саме у ньому команда офіційної збірної України здобула золото!

У складі національної команди виступили:
Марія Пшенична
Олександр Максимов — випускник 2-го факультету ХАІ (1987 р.), працівник ХДАВП
Юрій Авдєєв — випускник 4-го факультету ХАІ (1981 р.)
Віталій Чмовж — випускник 1-го факультету ХАІ (1992 р.), професор кафедри аерогідродинаміки ХАІ
Менеджер команди — Олександр Старов

Серед 15 команд світу збірна України стала першими в історії чемпіонами світу у класі F1Q!

Фотограф — Максим Зав’ялов, також випускника 1-го факультету ХАІ.

Але переможний дух не зупинився на цьому — у рамках чемпіонату Європи команда юніорів також вразила всіх. У складі юніорської збірної виступив Олексій Косило, студент факультету Літакобудування ХАІ.
Наші юніори здобули Challenge Trophy серед усіх класів та посіли 1 місце!

ХАІ вітає своїх випускників і студентів з цими історичними досягненнями!

 ДОЦЕНКО Анатолій, випускник 4-го факультету 2004 року

24 березня 2015 року у місті Кривий Ріг був День трауру, Україна прощалася з незламним сином своїм — Доценко Анатолієм.

Народився Анатолій 11 січня 1982 року в місті Арциз Одеської області.
У 1984 році разом з батьками переїхав в місто Кривий Ріг Дніпропетровської області.
У 1999 році закінчив загальноосвітню школу №118 міста Кривий Ріг.
У 2004 році Анатолій — випускник 4-го факультету Національного аерокосмічного університету імені М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут» за спеціальністю «Газодинамічне та імпульсне обладнання». Під час навчання в університеті закінчив кафедру військової підготовки офіцерів запасу, з присвоєнням первинного офіцерського звання — молодший лейтенант.
Жив у 8 гуртожитку, друзі називали його Кент, звідти й позивний.
З вересня 2004 року по червень 2007 року працював майстром виробничої дільниці, з червня 2007 року — начальником планово-економічного бюро Філії Державного підприємства «Антонов» «Серійний завод «Антонов» міста Київ.
Взимку 2013-2014 років перебував на Майдані Незалежності у місті Києві, де був активним учасником Революції гідності.
Юлія, дружина: «Был активным участником Революции Достоинства. Принимал участие в самые горячие дни. Говорил, что хочет другой, новой жизни для своей семьи и дочери. Не мог больше терпеть несправедливость. После начала войны Анатолий просился на фронт, но его все не призывали. Тогда он взял на работе отпуск и пошел в учебку, как доброволец…»
Влітку 2014 року Анатолий добровільно вступив до батальйону УНСО (Українська Націоналістична Самооборона), де пройшов курс військової підготовки. Коли прийшов час їхати в зону проведення антитерористичної операції, виявилося що необхідні документи для його мобілізації ще не були готові. 27 листопада 2014 року звільнений з роботи у добровільно-примусовому порядку.
З кінця листопада 2014 року Анатолій проходив військову службу за контрактом в 81-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України:
звання — солдат,
посада — розвідник.
Брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник боїв за Міжнародний аеропорт «Донецьк».
20 січня 2015 року солдат Доценко загинув під час виконання бойового завдання в районі Міжнародного аеропорту «Донецьк», коли група бійців, до складу якої він входив, потрапила у засідку та прийняла бій з російсько — терористичними угрупуваннями. З того дня Анатолій числився в списках зниклих безвісти. Лише через деякий час був впізнаний за результатами експертизи ДНК.

Нагороди:
Указом Президента України № 270/2015 від 15.05.2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальноїцілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

20.01.16 нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Нагороджений відзнакою м. Кривій Ріг «За заслуги перед містом» 3 ст. (посмертно).

28.07.16 нагороджений відзнакою «За участь у бойових діях УНСО» 1 ступеня .

Нагороджений почесною відзнакою Всеукраїнського братства ОУН-УПА «Захиснику України від московської агресії» .

Похований на Алеї Слави Центрального кладовища міста Кривий Ріг.
Портрет на меморіалі «Стена пам’яті полеглих за Україну» у Києві: секция 5, ряд 2, місце 35.

Анатолію ДОЦЕНКО присвячується

Прочитай, товаришу, ці скорбні рядки,
Хай течуть сльози в вологі платки.
І в дні багатства, і в роки нужди
Ми будемо пам’ятати тебе назавжди.

Нехай припиняться співи і все замовкне навкруг,
Ми сумуємо, що пішов з життя наш друг.
За покликом серця пішов боронити країну,
Ти загинув, як герой, захищаючи Батьківщину.

Тож Царство Небесне тобі і нехай земля буде пухом,
Спасибі велике, що не впав духом.
Боягузів в Рай не пускають,
Прощай наш друже: ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Олександр Росколій

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

http://memorybook.org.ua/5/docenko.htm,

https://ukraine-memorial.org/…/docenko-anatoliy-igorovich ,

https://1kr.ua/news-20077.html,

https://mahala.com.ua/novyny/pam-iati-tykh-koho-vbyla-rosiia-dotsenko-anatoliy/,

 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА о НЕЧИПОРУКЕ Н.В.


5 серпня передчасно пішов з життя колишній ректор Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут», заслужений працівник освіти України, доктор наук, професор Микола Васильович Нечипорук.
Микола Васильович народився 10 листопада 1952 року в селі Малево Рівненської області. У 1973 році вступив до Харківського авіаційного інституту на радіотехнічний факультет за спеціальністю «Конструювання і виробництво радіоапаратури».
Після закінчення навчання з 1979 року працював у ХАІ інженером. Цього ж року став директором студмістечка ХАІ — найбільшого студентського містечка не лише Харкова, а й України.
Із 1998 року Микола Васильович обіймав посаду проректора з адміністративно-фінансової діяльності ХАІ. Це був непростий період життя університету. Микола Васильович вирішував складні питання з фінансового й матеріального забезпечення вишу. В цей час він присвятив себе не тільки ХАІ, але й суспільній роботі. З 1998 по 2010 роки Микола Васильович — депутат Київської районної ради м. Харкова, а 2010 по 2015 роки – депутат Харківської міської ради.
З 2004 по 2018 роки — проректор з науково-педагогічної роботи ХАІ.
У 2018 році Миколу Васильовича було обрано ректором Національного аерокосмічного університету. У роки його керівництва ХАІ пройшов низку надскладних випробувань — від пандемії до повномасштабного вторгнення. З початком повномасштабної агресії Микола Васильович залишався в ХАІ. Попри близькість до фронту, університет відновлював інфраструктуру, допомагав постраждалим, надавав прихисток тим, хто втратив дім.
Микола Васильович Нечипорук — автор і співавтор понад 100 наукових праць, серед яких монографії, навчальні посібники, наукові публікації. За багаторічну й плідну працю, внесок у розвиток вищої освіти та підготовку фахівців він був відзначений державними нагородами: Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, Грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом», орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та іншими.
Від імені колективу Національного аерокосмічного університету, якому Микола Васильович Нечипорук присвятив понад півстоліття життя, висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким.
Пам’ять про Миколу Васильовича назавжди залишиться серед тих, хто працював поруч із ним, вчився у нього, знав його особисто.

 КРИВЧЕНКО Лариса, випускниця 5-го факультету 1972 року

Наташа, добрий день!

Ти писала мені з осені 2021 року, чи приймемо ми ваших дітей у себе в час війни. Мабуть вже відчувала її, а я ні.

23 лютого 2022 у сина день народження і ми ходили в кафе, а вранці… Почалось.

Зібрали чоловічі светри, куртки, інший одяг. Віднесли у міськраду.

Старший син зварював у комунгоспі їжаки, чоловік пішов щось охороняти. Але коли його відправили на охорону церкви МП, він відмовився.

Я шукала і собі якусь справу, і син запропонував волонтерський центр. Отак і почалось.

Працювали в спортзалі школи. Збирали тканини, сітки різні, чого тільки не робили.

Дівчата нашили сімейних трусів, а ми цілий день гумки вставляли.

Привезли риболовний трал. Ми його різали і зшивали рівну сітку.

За три роки все змінилося. Зараз у нас три напрямки: сітки, маскхалати і нашоломники, збір харчів і потрібних речей. В нашому чаті більше 150 людей.

Стало і легше і важче. Немає грошей, відповідно і матеріалів. Сітку купляємо в Турці, спандбот український.

Люди різного віку, десь половина — переселенці звідусіль.

В перший рік я працювала 6-8 годин, зараз до 4-х.

Частіше працюємо вдома з чоловіком — ріжемо смужки на маскхалати. Сплела 95 нашоломників, один своєму сину.

Ми працюємо у школі і вчителі класами приводили школярів плести сітки. Зараз збирають кошти, роблять ярмарки. В день відправи пахне випічкою, чого тільки не печуть. З якось села привезли більше 100 банок саморобної тушкованки, різні каші.

Самий для мене дивний запит був на різний металевий брухт. Виявляється на фронті роблять самі шрапнель. Віднесла декілька відер різних цвяхів, які не використали при будівництві.

А випадок, який мене підкорив. Ми їздили на екскурсію в село Мар’янівка. Там хата — музей видатного співака Івана Козловського. В одній кімнаті експозиція, а в сусідній -сільські жіночки плетуть сітки на основу для вирощування огірків. Відразу почався обмін досвідом.

Ми вдячні всім, хто допомагає нам. Нова Пошта безкоштовно перевозить волонтерські вантажі.

Сподіваємось, що наша праця рятує наших хлопців і дівчат.

А здоров’я … Роки йдуть. Заробили діабет, погано спимо, хвилюємося. У нас свати у Сумах. Там є старенька бабуся. Вони працюють. Інші свати на тій стороні біля Скадовська.

Так і живемо.

ДОПОВНЕННЯ від Олійник Н.:
А ще Лариса — гарна вишивальниця!

 ПАМ’ЯТІ СЕРГІЯ ГАРБУЗА

СЕРГІЙ ГАРБУЗ — випускник 1973 року 5-го факультету, людина-оркестр, найголовніший музикант команди КВК ХАІ 70-х

 

 

 

С. Гарбузу. Март 2020 г.

Сегодня мы под карантином,
Непросто время убивать!
Но, как отвественный мужчина,
Нам Дыня стал стихи писать.

Всем оды написал Сережа,
Душевный друг, сомненья нет!
И, чтоб тебя прославить тоже,
Я написал тебе куплет.

Служил Серега музыкантом,
Хоть инженером стать хотел,
Немалым обладал талантом,
Но к физике не тяготел:

Когда весь день за пианино,
То некогда конспект писать,
Науки пролетают мимо:
Чего б еще для вас сыграть?

И эта безальтернатива
Ушла бы из хаевских стен,
Но все закончилось красиво:
Пришел на помощь КВН!

В нем позже Дыня стал известен,
Как член команды, юморист,
Ну, а тогда для наших песен
Был просто нужен пианист!

Теперь не вспомнишь выступленья
Без нот, что Дыня нам сыграл,
Он приносил нам вдохновенье,
Не с ним — другим бы был финал!

Команда молодости нашей!
Воспоминанья — ценный груз,
Который музыкой украшен!
Спасибо, друг — Сергей Гарбуз!

Автор: Артеменко Анатолій, випускник 1971 року 2-го факультету

 ХАІ. КАРПАТИ 2025

ХАІ на найвищий точці України!
Говерла — найвища вершина Українських Карпат і найвища точка України, її висота становить 2 061 м над рівнем моря.
Профспілка студентів та Студентський клуб «ХАІ» за підтримки адміністрації університету організували туристичну поїздку для студентів університету та ІТ коледжу.
Також до групи приєдналися наші музичні легенди — Оркестр ХАІ.
Літо це пора відпочинку і відновлення сил до прийдешнього навчального року. То ж наші студенти не втрачають часу дарма, а наповнюють літо яскравими емоціями.
Екскурсії, знайомства і живе спілкування, а ще сходження на найвищу гору України — Говерлу.
Ці канікули наші студенти запам’ятають надовго.
ХАІ — це найкращий університет, де ти не лише отримуєш круту професію, а ще й стаєш частиною просунутого молодіжного руху, де вирує насичене студентське дозвілля.
Дякуємо організаторам і чекаємо наших студентів з новими силами до нових вершин знань.

Джерело: https://khai.edu/ua/news/