Архив автора: Oleynik

 БАРАННІКОВ Анатолій, випускник 1- го факультету 1971 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Частина 3. Мотопланер ХАІ-29 “Коршун”

КАК — клуб авіаційного конструювання під керівництвом Анатолія Бараннікова виник у ХАІ у 1972 році із однодумців які прагнули літати на своїх планерах .
Сергій Пархоменко, випускник 1-го факультету 1989 року, створив дуже корисний та цікавий Тelegram — канал “СКБ ХАИ (история, техника)“. А ще Сергій зберіг буклет, присвячений 10 рокам Клубу авіаконструювання, і завдяки цьому ми маємо можливість почути самого Анатолія Бараннікова про літальні апарати КАК.

З буклету:
“…Ще у 1972 році група ентузіастів розпочала роботу над створенням простого і надійного літального апарату для масового застосування в самодіяльних технічних колективах. І не було тоді досвіду, часом не вистачало знань. Але запал, натхнення і спрага літати виявилися найбільш благодатним ґрунтом для вміння. Йшли роки, в групу приходили все нові й нові ентузіасти: студенти, молоді співробітники інституту та навіть слухачі підготовчого відділення. Поступово група перетворилася на своєрідний творчий клуб авіаційного
конструювання. Це наш КАК — любовно називали його студенти…”

Після того, як у 1975 році піднявся у повітря перший планер БРО — ДПК, Баранніков поставив перед КАКовцями мету: створити просту і надійну машину, придатну для масового навчання пілотажу.
У клубі сформували кілька бригад, між іншим й бригаду по двигунам, засіли за розрахунки та креслення…
Через 2 роки новий апарат КАК ХАІ- 29 “Коршун” піднявся в повітря.
Авторський колектив: Сілюков В., Александров С., Лаврова Н., Черкес С., Бондарь В., Незнанова Т.
Керівник колективу — Баранніков А.
Мотопланер “Коршун” спроектований в 1976 році. Побудований в 1976 році. Першій політ здійснено 19 липня 1977 року. Льотчик -випробувач — Баранніков А.О.

Мотопланер оснащений одноциліндровим двигуном “Колібрі-350“ потужністю 11 квт (15 к.с.) з охолодженням, спеціально побудованим для мотопланера “Коршун”. Двигун дозволяє здійснювати самостійний зліт, набір висоти і значною мірою компенсує недолік аеродинамічної якості планера при ширянні в слабких висхідних потоках. За відсутності висхідних потоків мотопланер набирає висоту 500 метрів із запасом палива всього 2 літри і нормально виконує польоти з пілотами вагою від 50 до 90 кг.
Мотопланер стійкий у польоті, тенденцій до звалювання на крило немає. У техніці пілотування простий та надійний.
Конструкція планера цільнодерев’яна, що у поєднанні з моноблочною конструкцією центральній пілотної частини фюзеляжу забезпечує його високу ремонтоспроможність у польових умовах.
Пілотська кабіна обладнана приладами.
Був побудований варіант мотопланера “Коршун” з двигуном водяного охолодження на базі мотора човна “Москва-30”. Скоропідйомність цього варіанта зросла, проте знизилися його експлуатаційні характеристики у польових умовах.
Збудовано 2 екземпляри, які застосовувалися у мотопланерній секції Харківського авіаційного інституту в період 1977 — 80 роках.
На першому екземплярі мотопланера “Коршун” пройшли програму початкової льотної підготовки 13 осіб, загальний наліт при цьому становив 47 годин.

ОСНОВНІ ТЕХНІЧНІ ДАНІ МОТОПЛАНЕРА “КОРШУН” з двигуном “Кoлібрі-350”

Розмах крила, м 8,0
Довжина, м 5,4
Висота (у лінії польоту), м 2,0
Площа крила, кв. м 10,9
Подовження крила 5,8
Профіль крила Р-П-14%
Маса порожнього мотопланера, кг 120
Маса злітна (пілот 70 кг), кг 190
Навантаження на крило, кг/кв.м до 19,2
Швидкість відриву, км/год 50
Посадкова швидкість, км/год 50
Максимальна швидкість горизонтального польоту, км/год 75
Максимально допустима швидкість польоту, км/год 130
Мінімальна швидкість зниження , м/сек 1,7
Скоропідйомність, м/сек 0,8
Аеродінамічна якість 9
Довжина розбігу, м 85 -100
Довжина пробігу, м 60
Потужність двигуна, квт (к.с.) 11 (15)
при оборотах гвинта, об/хв 4200
Діаметр гвинта/крок гвинта, м/м 0,98/0,52
Запас палива, л 2
Час моторного польоту, хв 15

Джерело:
Тelegram — канал “СКБ ХАИ (история, техника) Сергія Пархоменко
Журнал “Техника молодежи”, № 4, 1985 г.
Фото — С. Глущенко

 Пам’ять про КВК 70-х

Опубликовано автором
Добавить комментарий

https://khai.edu/ua/news/

НАША РУБРИКА — «КРІЗЬ РОКИ ДО СПОГАДІВ»
Це про нас і про події, з яких складався сучасний ХАІ.
Нам є що згадати — і є про що розповісти.
8 листопада виповнилося 64 роки з дня першої гри, яка на довгий час стала найпопулярнішою телегрою країни і справжньою кузнею творчих талантів — Клуб веселих та кмітливих (КВК).
Але сьогодні не про те, у що сьогодні перетворилася колись культова гра. Окрема болісна тема і не для цього посту.
Сьогодні про цікаву сторінку історії ХАІ — 1967 рік.
КВК виповнилося лише шість років, коли на телебачення прийшла дивна телеграма від нікому невідомої команди Харківського авіаційного інституту, майже віршами:
«Центральне телебачення. Команді-переможцю.
Салют переможцю. Виклик лови.
Надсилай секундантів. Команда ХАІ.»
Телеграму відправив викладач ХАІ Євгеній Бут — творець і натхненник першої команди ХАІ (1967–1971).
Далі спогади учасника команди, тоді студента 5 факультету, а згодом доцента ХАІ Олега Бондаря:
«Вперше команда КВК ХАІ з’явилася на екрані Центрального телебачення у 1970 році.
Але цьому передувала своя історія.
До 1969 року в Харкові не залишилось жодної команди, яка б не програла КВК-команді ХАІ, створеній Євгенієм Бутом.
У рідному місті стало тісно. І вже 4 квітня 1970 року команда ХАІ грала свою першу телевізійну гру — з командою Білоруського політехнічного інституту.
Розминку ми відіграли блискуче.
Питання: “Який злочин скоюється зараз в одному з московських провулків?”
Відповідь: “Саме зараз у Третьяковській галереї Іван Грозний убиває свого сина.”»
Перший склад команди знав увесь ХАІ: Євгеній Бут, Льоша Олійник, Влад Мосьпан, Толік Артеменко, Олег Бондар, Юра Скибін, Женя Гецович, Ян Рубінштейн, Міша Іоселевич, Вітя Забейворота, Боря Дикун, Валера Трифонов, Слава Балаценко, художник Володя Єрмолаєв, музиканти під керівництвом Сергія Гарбузa (“Диня”).
І, на відміну від команди 90-х, у нас були й дівчата: Інна Штительман, Наташа Ковш, Марина Пасова.
Група підтримки — Ірина Пантелєєва, Алік Маркон, Наталія Русак (Олійник).
Вони могли дістати будь-що — від дитячих нічних горщиків для “фашистських касок” до живого водолаза, якого ми буквально виловили з ополонки і у повному спорядженні вивели на сцену. Правда, цей кадр ТВ потім вирізало…
Після тієї гри ректор ХАІ Масленников нагородив усю команду двотижневою відпусткою.
Сьогодні в «історіях ХАІ» — фото 55-річної давнини.
Фрагменти телеефіру: на сцені — команда КВК ХАІ зразка 1970 року, в залі — вболівальники Харківського авіаційного інституту.
Окремо про історією з водолазом (ці унікальні фото є на сторінці) – це був конкурс імпровізації «Що можна спіймати на зимовій рибалці?». Завдання команди отримали за день до гри. Суперники очікувано винесли на сцену купу всякого мотлоху, ХАІ вивели на сцену справжнього водолаза (якого за добу десь знайшли і «гарно простимулювали»). Від сміху зал впав в істерику. Конкурс ХАІ виграло, але з ефіру його прибрали. Легендарний водолаз залишився тільки на фото.
Дякуємо за світлини фотостудії ХАІ і особисто Сергію Глущенку та Наталії Олійник.
До 50-річчя першої гри — у квітні 2020 року — студією ХАІ було знято фільм-зустріч із командою 1970 року:

https://youtu.be/ZVwlp7JaSHs?si=x_VxhuGSSpWpB4D5

 ДРЕМАСОВ Гліб, студент 6 — го факультету 4 – го курсу

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Гліб народився 21 серпня 1995 року у родині хайовців, був продовжувачем династії студентства ХАІ.
Його мати — Тетяна Чоботар, випускниця ХАІ — зараз на фронті. Вітчим — Вадим Чоботар, випускник ХАІ – на фронті.
У 2018 році Гліб вступив до ХАІ за спеціальністю «Менеджмент» (заочна форма навчання). Того ж року став бійцем легендарної 25-ї окремої повітряно-десантної бригади (ОВДБр).
14 квітня 2022 року студент четвертого курсу ХАІ, старший оператор другого відділення другого взводу вогневої підготовки 25-ї Січеславської бригади, старший солдат Гліб Дремасов (позивний «Пітон») прийняв свій останній бій під Авдіївкою. Йому було 26…
На жаль, у цій історії був довгий і сумний фінал.
Про загибель Гліба стало відомо лише з часом. Більше року батьки шукали свого сина.
Навіть зараз у базі зниклих безвісти можна знайти запис: «В/ч: А1126; старший солдат; пропав: Донецька область, Покровський район, м. Авдіївка; поранення: невідомо/можливо поранений. При собі мав «смертник», жетон 25-ї бригади; татуювання: тризуб; на правій руці — срібна печатка «25 ВДВ»; каска з написом «ПІТОН».
Лише у вересні 2023 року тіло Гліба було опізнано за результатами ДНК-експертизи…

Гліб Дремасов. Студент ХАІ. Старший солдат 25-ї бригади. 26 років.
Орден “За мужність” III ступеня (посмертно).

Джерело: https://khai.edu/ua/news/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКІЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

 НОВА ПОШТА

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Це Нова пошта, яку створили хайовці Володимир Поперешнюк та Вячеслав Климов!

А ще «Нова пошта» надає послуги для військових, які дозволяють їм надсилати та отримувати посилки до 30 кг за символічну ціну 1 гривню. Для цього військовослужбовцям потрібно згенерувати штрихкод у застосунку «Армія+», розділі «Плюси».

 2022 рік. Харків. «Добрі новини»

Опубликовано автором
Добавить комментарий

З першого дня повномасштабного вторгнення РФ в Україну харків’янка Ліліана Семенюта розвішувала біля метро «добрі новини». Короткі записи на папері в клітинку: «Харків живий» або «Незабаром весна». Вона продовжує це робити і зараз, а ще збирає листи від харків’ян в евакуації, переселенців та іноземців.

Перше повідомлення на кав’ярні біля станції метро «Пушкінська» Ліліана повісила 24 лютого.
«24-го я повісила «Харків живий, до весни залишилось 5 днів». Гарна новина ніяка більше в голову не приходила», — згадує Семенюта.
Я відчувала, що це так недоречно, так соромно, це так якось незвично»
«Усюди всі носяться: діти, валізи, сіль, сірники, цукор. А тут я з гарними новинами. І перший час я їх розвішувала так, щоб ніхто не бачив», — говорить харків’янка.
Люди, які бачили оголошення, дивувалися, згадує Ліліана: «Проходить жінка, подивилася. Каже: так, зламані духом програли. А коли хтось не зламаний, то він переможець. Думаю, дійсно!»
«Добрі новини» Ліліана робила 100 днів, допоки хтось не повісив на вікні з її оголошеннями лист підтримки: «Напиши і залиш тут лист підтримки любому Харкову».

«І ніхто не писав. Думаю, невже нікому не треба? А потім приходжу — клас. Харків не здається», — говорить Семенюта
Після того, як Ліліана написала, що збирає листи у соцмережах, люди почали писати. Так з’явився лист від японця, який приїхав у місто як волонтер. Пишуть переселенці.
Ось один з листів: «Місто народження, безтурботності, мого дитинства, юності та зрілості. Моїх найтепліших мрій та спогадів. У цей непростий для тебе час ти не на самоті. Я з тобою своїми думками, молитвами і серцем».
Ліліана каже: робить це перш за все для себе, щоб відволіктися. Друга причина: дати харків’янам позитив.
«Для мене важливо, щоб були гарні новини. Щоб людина розуміла, що є надія. Щоб людина розуміла, що вона не одна»

«Люди заборонили собі радіти. Не забороняйте! Коли ви забороняєте собі радіти, перемагають рашисти», — каже жінка.
Ліліана продовжує збирати листи для Харкова і зараз. Хоче, щоб їх було багато. І шукає закрите приміщення для розміщення листівок, щоб вони не вигорали на сонці, не намокали під дощем і усі охочі могли залишити свого листа.
Є лист для Харкова і від моєї правнучки Алексії з Берліна. Вона накрила Харків веселкою, яка не пропускає жодних снарядів.


А я маю думку, що прийде час і ці “добрі новини” буде видано окремим альбомом. І буде цей альбом безцінним спогадом. Готова допомогти Ліліан у цій добрій справі.

Джерело:

https://suspilne.media/

 ЛЮБИМОВ Артем, випускник 1-го факультету 2017 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Любимов Артем після закінчення ХАІ мав роботу на підприємстві TWEKO, мав родину з трьома любими діточкам. Артем бажав тільки щасливого майбутнього своїм діточкам…


А путлер забажав Київ за три дні…
І почалася клята війна…

У Вікіпедії сухі стрічки: Відчутні втрати не завадили противнику опівдні дістатися передмість Києва – смт Гостомель і Ворзель, м. Буча, за які зав’язалися жорстокі бої.

У перший день війни Артем вивіз свою родину — дружину та трьох діточок — з Києва, а сам, не зволікаючи, повернувся назад. Не маючи ані бойового досвіду, ані спеціальної підготовки, Артем разом із побратимами у перші дні березня організував партизанський супротив.
У селі Стоянка, що в Бучанському районі, була домівка його батьків. Там Артем із товаришами різали лінії електропостачання до командного пункту окупантів, палили ворожу техніку, не давали загарбникам спокійно дихати на рідній землі.
5 березня добровольці отримали можливість пройти прискорене навчання в одному із загонів ТрО. Кілька днів для здобуття навичок користування різними видами озброєння… Лише кілька днів, бо оскаженілий ворог рвався до Києва.
Після короткого навчання Артем уже брав участь у боях на Київщині.
15 березня 2022 року герой прийняв свій останній бій.
Загинув під артилерійським обстрілом, боронячи підступи до столиці, захищаючи країну і усіх діточок.

Артем Любимов (25.06.1991 – 15.03.2022).

Друзі напишуть:

«Артем був люблячим батьком, гарно виховував своїх дітей. Він був прикладом справжнього друга, доброю та дуже сміливою людиною…»

“Только на первом из этих фото, я впервые в жизни увидел Артёма без улыбки на лице. Он в моих воспоминаниях — ВСЕГДА суперпозитивный Человек. Всегда буду помнить…”

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://uk.wikipedia.org/

Сторінка ФБ Артем Любимов