Архив автора: Oleynik

 БІЛЬСКІЙ Олексій, випускник 6-го факультету 2008 року, 7-го факультету 2019 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Максим Євгенович, дуже приємно слухати, що Жидко Максим Євгенович, Долгополова Олена Вікторівна, Фаворова Катерина Миколаївна — це прізвища, які дають перепуску у світ психології.
Наша родина це знає з 2008 року. Дякувати не передякувати.
І нам довелось глянути в очі бійцю, що пройшов пекло цієї клятої війни. Ваша учениця впоралася — повернула до життя…
Щодо Більского Олексія — повага та низький уклін, оскільки він, на мій погляд з тих, хто по-справжньому справжній. Хай у Вас, Олексій, усе буде добре! Бережіть себе!

 ВІЗІРЯКО Андрій, випускник 3-го факультету 2008 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

17.11 2025 Сергій Золовкин, рідний дядько Андрія:

Из пятерых на фото остаются в живых двое. Нет моего братишки Павла и его соседа. Нет племянника с рекламой американского напитка на футболке. Разбито кладбище, на котором родные мне люди были упокоены. Не осталось домика и сада, на фоне которого нас сфотографировали в эпоху, когда не было еще смартфонов и видеокамера считалась роскошью.
За Родинское идут бои. Родинское уничтожается под корень.
Дети нашего Геркулеса Паши, легко гнувшего подковы — сам видел — воспитаны были атлетами. И мастерами боевых единоборств.
Но осколку от российского снаряда было на это наср…ть. Металл вонзился в дерево и острый сук от него перебил нашему МалОму шею…
Андрей был мирный житель. Милый парень, которого все звали МалОй.
Андрей спешил на мирную работу. Но те, кто русскоязычных в Харькове, якобы, «освобождал», те, кого на Руси избавили от такой «химеры», как Совесть, оборвали телефонный разговор на ходу. Отец беседовал со своим малышом.
Сынишка Миша с мамой Таней накрывали бы сейчас праздничный стол. Зажигали бы на торте сорок свечей.
Но … будет гореть только одна – поминальная.
Весь день думаем об этом солнечном человеке. Будьте прокляты, убийцы!

Андрій Візіряко, начальник Відділу технічних засобів навчання Національного аерокосмічного університету, народився 17 листопада 1985 року на Донеччині.
Закінчив Родинську школу №35.
У 2002 році — за прикладом старшого брата Сергія (випуск ХАІ 2006 року) — став студентом факультету Радіотехнічних систем ЛА, якій закінчив у 2008 році.
Ще за студентства активно займався самбо.

У 2006 році у складі збірної ХАІ став чемпіоном Спартакіади серед університетів Харкова ( на фото – Андрій другий справа).
Студентом почав працювати у Відділі технічних засобів навчання, забезпечуючи інформаційний простір ХАІ. Пройшов шлях від інженера до начальника Відділу.
У 2015 році Андрій одружився, у родині народилася дитинка…
24 лютого 2022 року життя щасливої родини розділилося на «до» та «після».
Андрій мешкав на Салтівці, яку ворог із першого дня безжально нищив обстрілами. Дружину з дитиною довелося евакуювати. Андрій залишився в ХАІ, до останнього дня забезпечуючи функціонування інтернет-ресурсів і зв’язку університету.
Крім того, Андрій з перших днів навали став волонтером. Під тривогами і ворожим вогнем розвозив по Харкову ліки для пенсіонерів.
Так було і 28 квітня 2022 року. Близько 18:00 Андрій Візіряко повертався до ХАІ та розмовляв із дружиною по телефону, коли на територію університету полетіли «Гради»…
Це сталося перед Головною прохідною ХАІ…

Елена Романенко:
Тобі сьогодні 40… але назавжди 36
Важко… знати де ти… але не мати змоги побачити та поговорити з тобою. Сумуємо та пам’ятамо!

Volodymyr Toriani:
Гореть им всем в Аду! Андрейка, один из самых добрых людей, которых я знал. Никогда не простим. Спи спокойно, друг!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.facebook.com/andrey.viziryako

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

 ХОР «ГОМІН»

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Хор «Гомін»…
Хор розпочав гастролі і в соцмережах почався ланцюжок емоцій з концертів…
І я була на концерті. І мене захлестнула хвиля емоцій.
Які мої емоції
• це як у Помаранчеву харків’яни на площі Свободи почали співати гімн із Сашко Пономарьовим…
• це як на майдані в Києві зустрічали Новий 2005 рік з Ющенком і по рядах передавали цукерки, шампанське, пиріжки…
• це як на ході Гідності у 2019 кожного захисника зустрічали оплесками…
• це як стоїш під стелою із синьо-жовтими стрічками із прапором на плечах на Говерлі…
Емоції, коли ти усвідомлюєш себе крупинкою української нації, коли гордість за українців переповнює тебе…
Дякую, хор “Гомін”, що ви з’явилися в таку непросту годину і понесли українську пісню містами та країнами!
Дякую, хор «Гомін», що допомагаєте ЗСУ!
А ще я була на концерті з правнучкою і дуже сподіваюся, як онуці заповнилась зустріч нового року на Майдане у 2005 році, так і цей хор житиме в пам’яті правнучки все життя.

https://www.facebook.com/homin.lviv.choir

Берлін зустрів нас надзвичайно — оплесками та неймовірною підтримкою людей, які прийшли почути «Гомін» далеко від дому.
Тут шумів «Зелений гай» Яремчука, піднімала з місць «Червона рута» Івасюка, щемили серце «далекі гори» Квітки Цісик
Артисти втомлені, але щасливі від теплої публіки. Кажуть, що саме глядач дає їм сили триматися у непростому турі, який триває вже кілька місяців.
В Європі — це девʼять країн, десятки міст і кілька концертів на день.
Дякуємо Zusammen TV, першому україномовному телебаченні в Європі за теплий сюжет із Берліна та за увагу до нашого європейського туру .

….Ми співали на сценах Львова, Києва, Житомира, Одеси, Дніпра, Парижа, Лондона, Мюнхена,Берліна, Гааги, Кракова, Амстердама та багатьох інших міст.
І всюди — наші люди.
Усюди — українці з прапорами і трепетом у серці. У кожному місті ми відчуваємо одне: Україна існує не лише на карті — вона там, де є її люди.
150 разів ми співали “Червону руту”, гомоніли “Зелений гай”, чули ваше “дякуємо” і “на біс”. Ми плакали й сміялися разом.
Та попри всі зміни, одна річ залишається незмінною: ми й далі разом допомагаємо Збройним Силам України.
Дякуємо, що ви поруч.

 КУЗНЕЦОВ Олег, головний електрик Студмістечка ХАІ.

Опубликовано автором
Добавить комментарий

Під час обстрілу Харкова 26 травня загинув 52-річний Олег Кузнєцов. Його тіло знайшли за сигналом мобільного телефону.
Олег працював головним електриком у гуртожитках авіаційного інституту, розповів його син Максим.
Батько шести синів та доньки в день обстрілу пішов у Лісопарк.
Коли після обстрілу Максим не зміг додзвонитися йому і він не відповідав у соцмережах, почав хвилюватися та розпочав розшук.
«Я знаю, що він після роботи міг піти в ліс гриби збирати. Грибник. Це була перша версія. Ми шукали батька по всіх пабликах у соцмережах, розповсюджували оголошення», — розповідає син загиблого.
Також родина Олега звернулася до поліції. «Ми написали заяву. Його sim-карта ще працювала, тому нам дали приблизне розташування телефону, намалювали на карті, де він міг бути. З цими координатами ми почали пошуки в лісі», — згадує Максим.

Батька Максим шукав разом із добровольцями.
Знайшли Олега неподалік стежки, поруч землі – місця, де видно невеликі вирви, схожі на ті, що могли утворитися від розриву боєприпасів. Дерева на місці, де загинув Олег, пошкоджено.

«Знайшли батька вже ввечері наступного дня . Там були вибухи, влучення. Мабуть, саме в цей час він потрапив під обстріл.
Судмедексперти сказали, що це не була розтяжка», — каже Максим Кузнєцов.
У той день син Максим напише:
«Батько був мужнім. Таку велику сім’ю утримувати… Він дуже любив природу, збирав гриби. Ми завжди виїжджали на природу. 8 серпня у батька мав бути день народження…»


Колеги з ХАІ:
«Він був чудовим другом. Добрий, чуйний, майстер на всі руки, багатодітний батько і просто хороша людина…»

Олег Кузнєцов. 26 травня 2022 року. Головний електрик Студмістечка ХАІ.
52 роки…

На прощання з Олегом до Харківського крематорію прийшли два десятки людей — колеги та родичі.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://kh.vgorode.ua/

 АНТОНЕНКО Антон, випускник 3-го факультету 2007 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

На Великдень, 24 квітня, від російського обстрілу загинув працівник ТЕЦ Антон Антоненко.
Він став першим цивільним, яким втратив Кременчук на російсько-українській війні.
Випускник Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» 2001 року працював на Кременчуцькій теплоелектроцентралі.
- Колектив Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» висловлює глибоке співчуття рідним та близьким з приводу трагічної загибелі Антона Антоненка, випускника ліцею 2001 року. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу… Антон загинув, виконуючи службові обов’язки, — йдеться в повідомленні.
А ще Антон Антоненко — випускник 301-ї кафедри факультету систем управління літальними апаратами ХАІ 2007 року.
Пізніше в російських новинах напишуть, що вони “знищили склад зброї НАТО”. Насправді ж — вони просто вбили та поранили мирних працівників звичайного заводу, який постачає місту гарячу воду й опалення.
Про безневинну жертву ракетного удару російських загарбників також розповіла в ФБ мешканка Кремечука Аліна Феденко.
Дівчина підкреслила, що в День православного Велокодня майже всі ворожі ракети були спрямовані на завод, де працюють її батьки.
“Ці дев’ять російських ракет забрали життя Антона Антоненка — колеги моїх батьків, сина маминої подруги.
Я майже не знала його особисто. Але я знаю, що він був лише трохи старший за мене. Що він любив свого собаку Бадді. Що в нього були плани… було життя, майбутнє…
Я хочу залишити його фото тут, у Facebook, аби більше людей дізналися про нього. Щоб вони знали про трагедію й біль, які росіяни приносять на нашу землю щодня — навіть на Великдень.
Я хочу, щоб щоденні зведення новин — “5 загиблих, 15 поранених” — не перетворювалися просто на статистику. Бо за кожною цифрою стоїть людина, чиє життя не мало обірватися.
Війна — огидна, кривава, безжальна. І всі, хто приніс її сюди, на нашу землю, будуть покарані.
Царство Небесне Антону…»

КЛЯТА ВІЙНА...
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

 ТРУНЯКОВ Юрій, випускник 6-го факультету 2002 року

Опубликовано автором
Добавить комментарий

У 2025 році у Збройних силах України вперше створено спеціальний медичний підрозділ – Перший окремий медичний батальйон. Новий підрозділ Сухопутних військ України сформований на базі медичної служби 1-го Інтернаціонального легіону.
Батальйон об’єднує декілька напрямків діяльності: евакуацію поранених, застосування безпілотних авіаційних комплексів, надання невідкладної медичної допомоги та навчання військових у зоні бойових дій.
Одним із важливих інноваційних рішень стало створеня окремої роти безпілотних систем – це підрозділ, який здійснює безпілотну евакуацію поранених за допомогою наземних роботизованих платформ .

У листопаді 2025 року була проведена успішна українська військова операція з евакуації пораненого бійця з окупованої території за допомогою наземних роботизованих комплексів (НРК) — операція «ГВЕР»

• Мета операції: Евакуація пораненого українського військового з окупованої території.
• Виконавці: Перший окремий медичний батальйон спільно з суміжними підрозділами.
• Результат: Успішне повернення бійця, який наразі отримує лікування.
• Деталі:
◦ Боєць протримався 33 дні з моменту поранення до евакуації.
◦ Було зроблено 7 спроб евакуації, 6 з яких були невдалими і призвели до втрати 6 НРК.
◦ Маршрут евакуації склав 64 км, з яких 37 км були подолані з пошкодженим колесом. Середня швидкість НРК під час операції: 13 км/год.
Незважаючи на підрив на міні та атаку дроном, броньована капсула захистила бійця.

За проведення цієї операції Президент відзначив медаллю «За військову службу Україні» лейтенанта Олександра Дзюбу,
молодшого сержанта Данила Кутняка,
молодшого сержанта Микиту Нестерчука,
капітана Геннадія Новікова,
молодшого сержанта Ярослава Плєхова,
солдата Кирила Сєрикова,
МОЛОДШОГО СЕРЖАНТА ЮРІЯ ТРУНЯКОВА.

Медаллю «Захиснику Вітчизни» відзначено
майора медичної служби Асана Чарухова.

Медаллю «За врятоване життя»
солдата Вадима Каплуна,
старшого солдата Олексія Наумова,
молодшого сержанта Антіна Рощіна ,
старшого солдата Сергія Юлдашева.

Молодший сержант Юрій Труняков — хайовець.

Після завершення навчання в ХАІ Юрій працював на Київському авіаційному заводі, а з 2017 року — на харківському підприємстві ФЕД.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій, не маючи медичної освіти, вирішив рятувати життя людей — звернувся до лікарні швидкої невідкладної медичної допомоги з пропозицією працювати на швидкій, допомагати пораненим.
Протягом 2022 року Юрій щоденно виїжджав на виклики, вивозив поранених і водночас здобував освіту парамедика. А вже наприкінці року, маючи бронь на підприємстві, добровільно вирушив на Донеччину — до найгарячіших точок фронту, щоб рятувати життя українських військових.

ПИШАЄМОСЯ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ, ЮРІЙ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://suspilne.media/

https://ukranews.com/ua/news/

https://unn.ua/

https://fakty.com.ua/