На добру пам’ять Кожухову Валерію Дмитровичу

ВОРОБЙОВ Андрій, випускник 5-го факультету 2008 року

ХАІ. На добру пам’ять Кожухову Валерію Дмитровичу Валерий Кожухов (балада на його вірші)

Будучи студентом ХАИ, я дружил с ребятами с 6 факультета, и иногда когда мы сидели возле импульсного корпуса на лавках, иногда проходил Валерий Дмитриевич, и кто то из ребят мне говорил «это наш декан, легендарная личность».
Уже намного позднее, после окончания ХАИ, я готовил небольшую зарисовку-балладу по ректору Масленникову Н.А., на основе материалов собранных Нехорошевым Б.Г., Труновым Д.М. и Натальей Олейник. И после публикации и репоста Валерия Ильина, она получила значительное распространение и ряд комментариев, среди которых был и комментарий от Валерия Дмитриевича, со словами поддержки того, что было написано, + его с расширенные подробности о всех тех событиях. Тогда, наверное, и случилось наше первое заочное знакомство.
Спустя много лет, в 2023 году, я проходил через стадион ХАИ и в это же время проходил там же Валерий Дмитриевич, и я поздоровался с ним, а он поздоровался со мной, и после этого сказал, что он «откуда-то меня знает, и не работаю ли случайно я в ХАИ?». Так и завязалась наша беседа и знакомство.
После этого я еще много раз встречал Валерия Дмитриевича на его утренних пеших прогулках на стадионе, они часто совпадали с моей утренней пробежкой. При встрече мы также здоровались, и если позволяло время то и общались.
Человек он был очень интересный и харизматичный, во всех отношениях, и по профессиональному своему пути, и творческому подходу в делах, и широкому кругозору, и как выяснилось позднее в поэзии.
Он любил ХАИ и много рассказывал разных историй, которые знал, также любил делился историями и из своей жизни, как плавали на лодках и он был капитаном лодки, как делал разные инженерные поделки, начиная от «ходулей» в детстве и продолжая созданием своего самодельного легендарного автомобиля, и разных других изделий и проектов инженерного искусства.
Кроме этого, Валерий Дмитриевич, был прирожденный руководителем и талантливым организатором и новатором, все это и вылилось в то, что жизненная волна направила его на руководящие позиции, где часто все приходилось организовывать с нуля, и судя по результатам, у него все успешно получалось. А это и вычислительный центр ХАИ, один из самых передовых в то время в Харькове, это и руководство кафедрой, это и создание 6 факультета ХАИ и дальнейшее руководство им.
И даже уже будучи на пенсии, Валерий Дмитриевич, был со многими на связи, знал чем и как живёт ХАИ, и его друзья, ученики, коллеги.
Практически каждое утро он выходил на прогулку на стадион ХАИ, это было важно для его здоровья по рекомендации врачей. Однако и тут он проявил свой творческий подход. Казалось, что он идёт со скандинавскими палками, однако, это было не совсем так, палки были самодельные, и с утежелителями. На мой вопрос зачем вам утежелители, они же тяжёлые, он говорит, что работа ног это хорошо, но надо, чтобы нагружались и руки.
Также он рассказывал, что знает диету, как худеть без голодания, и что это может быть важно для «сердечников».
Всегда очень хорошо, по доброму говорил о своей жене и первой и второй, и о своей семье.
Рассказывал историю, как получилось так, что его самодельный автомобиль все же легализовали юридически.
Валерий Дмитриевич, мог говорить прямо, там где другие этого не могли или это было сложно. Не боялся столкнуться с последствиями своих слов и действий, веря в их правильность и необходимость.
В один из дней он сказал, что хотел бы мне подарить свою книгу, и прямо не отходя от стадиона, достал из багажника книгу, подписал ее для меня и подарил. Сказал, что он многим дарит, но не многие читают, и что возможно я буду одним из тех, кто прочтет.
И я действительно, прочитал. Книга написана лёгким интересным языком, да и сам жизненный путь Валерия Дмитриевича, очень интересный.
Особый интерес лично у меня, вызывали его инженерные стремления, но также и его стихи, которых в книги оказался целый раздел. Несколько стихотворений мне запомнились особенно, а именно личные юбилейные, как например стих Рвачеву, Серодже, маме, юбилейный стих.
Но больше всех, из книги мне запомнился и понравился стих, про «мужчин и женщин», а сам этот стих, имел предисторию и первопричину.
Мнение озвученное Валерием Дмитриевичем в стихотворении, имеет вес и само по себе, но также и потому, что сам Валерий Дмитриевич, большую часть своей жизни провел, руководя коллективами, в которых было много женщин, а потому как мне кажеться и по долгу службы и душевному состоянию острее чувствовал те невидимые нити, что притягивают или отталкивают.
Спасибо вам, уважаемый Валерий Дмитриевич за все, что сказано и сделано.
Светлая и добрая хаевская память вам!

 ЄРМОЛЕНКО Олександр, магістр ХАІ

Олександр народився у Глухові Сумської області 15 лютого1992року, був випускником Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного, ніс службу у Державній прикордонній службі, викладав артилерійську справу.
Як досвідчений військовий, що володів усіма сучасними знаннями та вміннями, планував майбутню кар’єру, тому вступив до магістратури ХАІ.
З перших днів навали був у бою. Спершу з побратимами із Житомирського прикордонного загону захищав підступи до Києва, був нагороджений орденом «За мужність».

Весною 2023-го протистояв окупантам на фронті в Луганській області. Олександр Єрмоленко був начальником мінометної прикордонної застави, командував групою реагування.
5 липня 2023 його група прийняла смертельний бій. Старший лейтенант Олександр Павлович Єрмоленко стояв до кінця…
Його називали “Водолій” — позивним, за яким був спокійний, уважний до інших, але рішучий командир. Він міг залишитись у тилу, але обрав передову.
Глухівчанин Олександр Єрмоленко загинув 5 липня 2023 року на Луганщині.
Йому було лише 31.
Удома захисника чекали друждина, троє дітей, серед них — донька, яку він бачив лише по відеозв’язку.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://hlukhiv.city/

 РЕШЕТНІКОВ Валерій, випускник 1-го факультету 1960 року, студент, який створив СКБ ХАІ.

12 квітня в Україні – День працівників ракетно-космічної галузі

https://www.objectiv.tv/uk/objectively

Інженерія в тренді, на економіці — спад: що обирають абітурієнти в Харкові

Частина 1

В. Решетніков. “Крылья Родины, 1962, № 10, стор. 16-17”

У низці вищих авіаційних навчальних закладів країни працюють громадські конструкторські бюро. Студенти — майбутні авіаційні конструктори та інженери — за допомогою викладачів проектують та будують спортивні літаки та планери. Я хочу розповісти про досвід створення легкого спортивного літака ХАІ-19 студентським конструкторським бюро Харківського авіаційного інституту.
Вже багато років студенті і викладачі нашого інституту займаються конструкторською роботою. Перший літальний апарат під маркою ХАІ-1 народився ще в тридцятих роках. Він був першим в Європі літаком з шасі, що забирається. На ньому встановлено кілька всесоюзних та європейських рекордів. Літак випускався серійно та експлуатувався майже на всіх пасажирських лініях Радянського Союзу. Після цього в інституті спроектували планер ХАІ-2, літаки ХАІ-3, ХАІ-4, ХАІ-5. Літак ХАІ-5 — швидкісний винищувач-розвідник, що випускався серійно під маркою Р-9. Він брав участь у боях з біло-фінами, а також німецько фашистськими загарбниками.
Після війни естафету із рук старших товаришів прийняли студенти-комсомольці.
1959 рік. Якось хтось із студентів запропонував власними силами спроектувати та побудувати невеликий спортивний літак. Ідея сподобалася. Створили гурток. Спочатку до нього увійшли Анатолій Кундеревич, Віталій Куянцев, Світлана Решетнікова, Олександр Побійпіч, Анатолій Крикунов, Віктор Коломієць і я.

Спогади ГАЙДАЧУКА Віталія, випускника 1-го факультету 1962 року.

Коли Валерій був на 5-му курсі у нього виникла ідея створити СКБ. Це було не відповідь на рішення згори, це була ініціатива самого Решетнікова Валерія.
У 1959 року СКБ був створений студентом ХАІ Решетніковим Валерієм.
Бажання будувати літаки та літати на них вже було і викликало потребу такої структури.
СКБ на той момент уже було у МАІ, але студенти були не того рівня, що хайовці. Недарма всі заводи від Далекого Сходу воліли брати хайовців.

ПИЛЬНИК, начальник СКБ авіаційного інституту

СПРОЕКТОВАНО СТУДЕНТАМИ
“Вечірній Харків”, 08.01.1971 р.

Одним із методів поліпшення якості підготовки спеціалістів у вузах є залучення студентів до науково-практичної роботи. В авіаційному інституті це питання вирішено так: окрім студентського наукового товариства, у нас створено і студентське конструкторське бюро.
Воно існує з 1959 року.
Спочатку як факультетське, воно було створене групою студентів-ентузіастів. Потім тематика СКБ розширилась, сюди залучаються студенти всіх факультетів.
В основному СКБ займається розробкою і створенням нових зразків літальних апаратів (літаки з штовхаючим гвинтом, апарати на повітряній подушці, екранольоти). Для багатьох це звучить не зовсім звично. Але варто зрозуміти, що в СКБ студент має право здійснити будь-яку ідею, йому надається можливість спробувати свої сили, втілити в життя свої, навіть найфантастичніші задуми. А інколи — і переконатися у їх нереальності.
Кожна робота виконується в комплексі: обробка інформації, проектування, наукові дослідження, виготовлення дослідного зразка, випробування його, доводка, інколи — запровадження, якщо проект можна втілити.
Хай у вас не складається враження, що наше СКБ займається не зовсім реальними справами, хоч буває й таке. Але в основному проекти студентів одержують путівки в життя.

 ВЕЛИКОДЕНЬ 2026

ВОЛКОВА Неоніла Дмитрівна, директорка Лицея ХАІ:

Дорогі друзі, усі, хто поруч серцем!
Щиро вітаю з світлим святом ВЕЛИКОДНЯ!!!
Це найбільше свято — символ перемоги життя над смертю, добра над злом, миру над війною, символ надії і віри.
ХРИСТОС ВОСКРЕС- ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!

 САМОЩЕНКО Сергій, випускник 3-го факультету 1992 року


Сергій народився 16 лютого 1967 року в радгоспі «Ярославський» Жаксинському районі Целиноградської області (Казахстан).
У трирічному віці разом з батьками переїхали до с. Шулешівка, що на Путивльщині.
У 1984 році закінчив Веселівську ЗОШ і вступив до Харківського авіаційного інституту на факультет Систем управління. Жив у гуртожитку ХАІ-11. Як і всі студенти того року, потрапив під військовий призов і два роки служив в армії (тоді в групах ХАІ залишалися лише дівчата та ті, хто вже відслужив строкову). Після служби повернувся до рідного ХАІ і випускався вже з іншим курсом — не у 1990-му, а в 1992-му, коли отримав диплом ХАІ за спеціальністю «Авіаційне приладобудування».
У складні 90-ті, коли скасували розподіл, а підприємства масово згортали виробництво, кожен виживав як міг.
Сергій Миколаович вільно володів німецькою мовою. Пішов працювати учителем у рідній школі, викладав німецьку мову та фізичну культуру. Він знав, як зацікавити школярів своїм предметом, вуів до кожного знайти підхід.
Захоплювався футболом і багато часу приділяв роботі з молоддю. Безліч місцевих хлопців пройшли через його футбольну команду. Завдяки тренерському таланту Сергія Миколайовича сільські школярі знали смак спортивних змагань і перемог. Його команда завжди була однією з кращих серед шкіл колишнього Путивльського району. Він був організатором футбольних турнірів у селі серед дітей і дорослих. Сергій Миколайович притягав до себе й викликав довіру. Загострене відчуття справедливості не дозволяло тренеру змовчати, якщо він бачив, що його команду несправедливо засуджують.
Працював інженером з техніки безпеки ТОВ «Агріпорт-Норд». Сергій Миколайович запам’ятався відвертою, щирою, відповідальною та принциповою людиною. Завжди відстоював свою точку зору, при цьому був скромним. Гарний сім’янин, люблячий чоловік і батько.
Після початку повномасштабного вторгнення агресора, коли перші колони російської техніки вдерлися на українські землі, він, не вагаючись, вступив добровольцем до Сумської територіальної громади. У березні 2022 року пішов до лав Збройних Сил України. Сергій Миколайович був командиром 3-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти військової частини А4427 (старший лейтенант) позивной “Самсон”. Воювати довелося на донецькому та луганському напрямках. Мав поранення нижньої кінцівки, двічі контужений.
Узимку 2023 року, коли після серйозного поранення воїна відпустили на кілька днів до родини, знайшов час, щоб зустрітися зі школярами. Як міг, підібрав слова, щоб розповісти дітям про те, як його побратими боронять нашу землю від ворога. Хлопчики дивилися на нього зі справжнім захватом, розуміючи, що слухають слова героя.
Після поранень йому пропонували працювати при штабі, але він не покинув своїх побратимів, сказавши: «Або я додому приїду сам з перемогою, або привезуть під прапором!»
Таким він був і таким залишиться в пам’яті багатьох, хто його знав.
Останні теплі дні квітня 2023 року стали великим випробуванням для сім’ї військового. Спочатку, коли Сергій Миколайович перестав виходити на зв’язок із рідними, вони були впевнені, що він знайдеться живим і сам зателефонує їм. І хотіли в це вірити.
Проте сталося непоправне: унаслідок штурмових дій і атаки противника південніше села Кузьмине в районі Серебрянського лісництва на Луганщині загинув 27 квітння 2023 року. Мужньо виконав військовий обов’язок.

Проводжати в останню путь Сергія Миколайовича прийшло дуже багато людей. Військові відмовилися покласти труну з загиблим воїном в машину й у весь шлях до кладовища несли її на руках. І це неспроста, тому що на війні Сергій Миколайович, будучи командиром взводу, завжди відстоював свою точку зору перед командуванням, навіть розуміючи, що це загрожує йому проблемами. Він захищав своїх бійців, бо відчував за них відповідальність так само, як колись за своїх школярів. Особливо щемно в той весняний сонячний день, серед квітучих садів його рідного села вітер ширив звуки пострілів почесної варти. У серцях односельців і тих, хто знав Сергія Самощенка, завжди залишатиметься пам’ять про героя та вдячність за його сміливість і оборону рідної держави.
Родина втратила найкращого чоловіка та батька, Україна втратила мужнього героя.
Сергій Миколайович Самощенко похований 06 травня 2023 року в с.Веселе Путивльської громади.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://putivlska-gromada.gov.ua/

https://rama.com.ua/

https://sumymemory.gov.ua/

 06.04.26

…Головний корпус ХАІ, весь фасад без вікон, і частково випали вікна у профілакторії.
Врятували Масленниковські ялинки, які взяли на себе шахед, а так було б пряме попадання в головний корпус…