Руслан Редькін народився 23 квітня 1977 року в угорській столиці місті Будапешт у родині військового льотчика. Батько родом з Докучаєвська Донецької області.
В 1994 року Руслан закінчив загальноосвітню школу № 2 ім Ю. Гагаріна у місті Охтирка Сумскої області.
З дитинства мріяв стати льотчиком, як батько. Здобув вищу освіту в Харківькому інституті льотчиків Військово-Повітряних Сил Україні та Національному аерокосмічному університеті ім. Жуковського “Харківський авіаційний інститут”, який закінчив в 2002 року.
У 1998 році почав службу льотчиком-штурманом у військовій вертолітній частині в місті Бердичів на Житомирщині.
З 2004 року був командиром вертолітної ланки (Мі-9) в смт Калінів Львівської області.
У 2005 року стає льотчиком Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України. Загін базувався в м. Ніжин Чернігівської області, колишня військова частина Д0170. Брав участь у гасінні пожеж в Грузії та у Новобогдановці.
2007-го отримав відзнаку Міністерства надзвичайних ситуацій України «За відвагу в надзвичайній ситуації».
У 2010 році стає начальником штабу вертолітної ескадрильї спеціального призначення Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту. З червня 2011 — начальник штабу авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.
З листопада 2013 року призначений командиром авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України. Присвоєно звання підполковника служби цивільного захисту.
Руслан Редькін 2—8 травня 2014 року перевозив останки загиблих вертолітників з Луганська.
Загинув 21 червня 2014 року під Харковом в районі села Лизогубівка після падіння гелікоптера Мі-8Т, що слідував за маршрутом Ніжин — Чугуїв, для забезпечення перевезення особового складу й гуманітарної допомоги в зоні проведення АТО. Близько 10:00 вийшов останній раз на зв’язок і зник з радарів.
О 06:45 22 червня 2014 рока пошуково-рятувальні сили ДСНС України виявили місце катастрофи у лісосмузі на території Зміївського району Харківщини, через негоду його шукали майже добу; гелікоптер розбився та згорів, екіпаж загинув.
23 червня тіла загиблих льотчиків доставили на аеродром Ніжина, на злітній смузі відбулось прощання.
24 червня Руслана поховали в Бердичіві.
Вдома залишилися дружина Ірина Михайлівна та двоє дітей: син Єгор (2012 р.н.) та дочка Вікторія (2004 р.н.). Сім’я повернулась у Бердичів, звідки родом Ірина.
В Охтирці — батьки, Віктор Серафимович і Віра Михайлівна. Молодший брат Олексій — також льотчик, миротворець, учасник АТО.
15 липня 2014 року Указом Президента України 593/2014 від 15.07.2014 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений— нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
У жовтні 2015 року, враховуючи особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, рішенням Охтирської міської ради присвоєне звання «Почесний громадян м. Охтирка» (посмертно).
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело: Вікіпедія.