Сергій народився 16 лютого 1967 року в радгоспі «Ярославський» Жаксинському районі Целиноградської області (Казахстан).
У трирічному віці разом з батьками переїхали до с. Шулешівка, що на Путивльщині.
У 1984 році закінчив Веселівську ЗОШ і вступив до Харківського авіаційного інституту на факультет Систем управління. Жив у гуртожитку ХАІ-11. Як і всі студенти того року, потрапив під військовий призов і два роки служив в армії (тоді в групах ХАІ залишалися лише дівчата та ті, хто вже відслужив строкову). Після служби повернувся до рідного ХАІ і випускався вже з іншим курсом — не у 1990-му, а в 1992-му, коли отримав диплом ХАІ за спеціальністю «Авіаційне приладобудування».
У складні 90-ті, коли скасували розподіл, а підприємства масово згортали виробництво, кожен виживав як міг.
Сергій Миколаович вільно володів німецькою мовою. Пішов працювати учителем у рідній школі, викладав німецьку мову та фізичну культуру. Він знав, як зацікавити школярів своїм предметом, вуів до кожного знайти підхід.
Захоплювався футболом і багато часу приділяв роботі з молоддю. Безліч місцевих хлопців пройшли через його футбольну команду. Завдяки тренерському таланту Сергія Миколайовича сільські школярі знали смак спортивних змагань і перемог. Його команда завжди була однією з кращих серед шкіл колишнього Путивльського району. Він був організатором футбольних турнірів у селі серед дітей і дорослих. Сергій Миколайович притягав до себе й викликав довіру. Загострене відчуття справедливості не дозволяло тренеру змовчати, якщо він бачив, що його команду несправедливо засуджують.
Працював інженером з техніки безпеки ТОВ «Агріпорт-Норд». Сергій Миколайович запам’ятався відвертою, щирою, відповідальною та принциповою людиною. Завжди відстоював свою точку зору, при цьому був скромним. Гарний сім’янин, люблячий чоловік і батько.
Після початку повномасштабного вторгнення агресора, коли перші колони російської техніки вдерлися на українські землі, він, не вагаючись, вступив добровольцем до Сумської територіальної громади. У березні 2022 року пішов до лав Збройних Сил України. Сергій Миколайович був командиром 3-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти військової частини А4427 (старший лейтенант) позивной “Самсон”. Воювати довелося на донецькому та луганському напрямках. Мав поранення нижньої кінцівки, двічі контужений.
Узимку 2023 року, коли після серйозного поранення воїна відпустили на кілька днів до родини, знайшов час, щоб зустрітися зі школярами. Як міг, підібрав слова, щоб розповісти дітям про те, як його побратими боронять нашу землю від ворога. Хлопчики дивилися на нього зі справжнім захватом, розуміючи, що слухають слова героя.
Після поранень йому пропонували працювати при штабі, але він не покинув своїх побратимів, сказавши: «Або я додому приїду сам з перемогою, або привезуть під прапором!»
Таким він був і таким залишиться в пам’яті багатьох, хто його знав.
Останні теплі дні квітня 2023 року стали великим випробуванням для сім’ї військового. Спочатку, коли Сергій Миколайович перестав виходити на зв’язок із рідними, вони були впевнені, що він знайдеться живим і сам зателефонує їм. І хотіли в це вірити.
Проте сталося непоправне: унаслідок штурмових дій і атаки противника південніше села Кузьмине в районі Серебрянського лісництва на Луганщині загинув 27 квітння 2023 року. Мужньо виконав військовий обов’язок.

Проводжати в останню путь Сергія Миколайовича прийшло дуже багато людей. Військові відмовилися покласти труну з загиблим воїном в машину й у весь шлях до кладовища несли її на руках. І це неспроста, тому що на війні Сергій Миколайович, будучи командиром взводу, завжди відстоював свою точку зору перед командуванням, навіть розуміючи, що це загрожує йому проблемами. Він захищав своїх бійців, бо відчував за них відповідальність так само, як колись за своїх школярів. Особливо щемно в той весняний сонячний день, серед квітучих садів його рідного села вітер ширив звуки пострілів почесної варти. У серцях односельців і тих, хто знав Сергія Самощенка, завжди залишатиметься пам’ять про героя та вдячність за його сміливість і оборону рідної держави.
Родина втратила найкращого чоловіка та батька, Україна втратила мужнього героя.
Сергій Миколайович Самощенко похований 06 травня 2023 року в с.Веселе Путивльської громади.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://putivlska-gromada.gov.ua/

https://rama.com.ua/

https://sumymemory.gov.ua/

Богдан народився 11 листопада 2003 року у смт. Шахтарьске (Свердловськ) на Луганщині.
У 2021 році поступив на факультет літакобудування ХАІ, обравши кафедру інформаційних технологій проєктування.
З березня 2022 року Богдан проживав у селі Кричка Солотвинської селищної громади на Івано-Франківщині. Продовжував навчання в ХАІ дистанційно, успішно закінчив перший курс.

У січні 2023 року другокурсник ХАІ Богдан Овчаренко добровольцем став на захист України. Солдат 207-ї механізованої бригади, що тримала ворога на Донецькому напрямку. Але доля відвела Богдану всього три місяці…

25 квітня 2023 року — ворог ударив ракетами по місту Слов’янськ… Цей обстріл забрав життя Богдана Овчаренка. Воїна, добровольця, патріота, людини з великим серцем.

У Солотвинській селищній громаді написали:
«Богдан на свій юний вік був справжнім патріотом та Воїном, який не побоявся стати на захист своєї держави. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, він загинув, мужньо виконуючи військовий обов’язок.
Пам’ять про Захисника України житиме вічно!
Низький уклін!
Вічна пам’ять! Вічна шана!
Наші діти, наші герої — вони були народжені для Життя і найбільше заслуговували на нього.»

Богдану назавжди 19…

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://galychyna.if.ua/

https://pik.net.ua/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!