Пам’ять про КВК 70-х

https://khai.edu/ua/news/

НАША РУБРИКА — «КРІЗЬ РОКИ ДО СПОГАДІВ»
Це про нас і про події, з яких складався сучасний ХАІ.
Нам є що згадати — і є про що розповісти.
8 листопада виповнилося 64 роки з дня першої гри, яка на довгий час стала найпопулярнішою телегрою країни і справжньою кузнею творчих талантів — Клуб веселих та кмітливих (КВК).
Але сьогодні не про те, у що сьогодні перетворилася колись культова гра. Окрема болісна тема і не для цього посту.
Сьогодні про цікаву сторінку історії ХАІ — 1967 рік.
КВК виповнилося лише шість років, коли на телебачення прийшла дивна телеграма від нікому невідомої команди Харківського авіаційного інституту, майже віршами:
«Центральне телебачення. Команді-переможцю.
Салют переможцю. Виклик лови.
Надсилай секундантів. Команда ХАІ.»
Телеграму відправив викладач ХАІ Євгеній Бут — творець і натхненник першої команди ХАІ (1967–1971).
Далі спогади учасника команди, тоді студента 5 факультету, а згодом доцента ХАІ Олега Бондаря:
«Вперше команда КВК ХАІ з’явилася на екрані Центрального телебачення у 1970 році.
Але цьому передувала своя історія.
До 1969 року в Харкові не залишилось жодної команди, яка б не програла КВК-команді ХАІ, створеній Євгенієм Бутом.
У рідному місті стало тісно. І вже 4 квітня 1970 року команда ХАІ грала свою першу телевізійну гру — з командою Білоруського політехнічного інституту.
Розминку ми відіграли блискуче.
Питання: “Який злочин скоюється зараз в одному з московських провулків?”
Відповідь: “Саме зараз у Третьяковській галереї Іван Грозний убиває свого сина.”»
Перший склад команди знав увесь ХАІ: Євгеній Бут, Льоша Олійник, Влад Мосьпан, Толік Артеменко, Олег Бондар, Юра Скибін, Женя Гецович, Ян Рубінштейн, Міша Іоселевич, Вітя Забейворота, Боря Дикун, Валера Трифонов, Слава Балаценко, художник Володя Єрмолаєв, музиканти під керівництвом Сергія Гарбузa (“Диня”).
І, на відміну від команди 90-х, у нас були й дівчата: Інна Штительман, Наташа Ковш, Марина Пасова.
Група підтримки — Ірина Пантелєєва, Алік Маркон, Наталія Русак (Олійник).
Вони могли дістати будь-що — від дитячих нічних горщиків для “фашистських касок” до живого водолаза, якого ми буквально виловили з ополонки і у повному спорядженні вивели на сцену. Правда, цей кадр ТВ потім вирізало…
Після тієї гри ректор ХАІ Масленников нагородив усю команду двотижневою відпусткою.
Сьогодні в «історіях ХАІ» — фото 55-річної давнини.
Фрагменти телеефіру: на сцені — команда КВК ХАІ зразка 1970 року, в залі — вболівальники Харківського авіаційного інституту.
Окремо про історією з водолазом (ці унікальні фото є на сторінці) – це був конкурс імпровізації «Що можна спіймати на зимовій рибалці?». Завдання команди отримали за день до гри. Суперники очікувано винесли на сцену купу всякого мотлоху, ХАІ вивели на сцену справжнього водолаза (якого за добу десь знайшли і «гарно простимулювали»). Від сміху зал впав в істерику. Конкурс ХАІ виграло, але з ефіру його прибрали. Легендарний водолаз залишився тільки на фото.
Дякуємо за світлини фотостудії ХАІ і особисто Сергію Глущенку та Наталії Олійник.
До 50-річчя першої гри — у квітні 2020 року — студією ХАІ було знято фільм-зустріч із командою 1970 року:

https://youtu.be/ZVwlp7JaSHs?si=x_VxhuGSSpWpB4D5

 ДРЕМАСОВ Гліб, студент 6 — го факультету 4 – го курсу

Гліб народився 21 серпня 1995 року у родині хайовців, був продовжувачем династії студентства ХАІ.
Його мати — Тетяна Чоботар, випускниця ХАІ — зараз на фронті. Вітчим — Вадим Чоботар, випускник ХАІ – на фронті.
У 2018 році Гліб вступив до ХАІ за спеціальністю «Менеджмент» (заочна форма навчання). Того ж року став бійцем легендарної 25-ї окремої повітряно-десантної бригади (ОВДБр).
14 квітня 2022 року студент четвертого курсу ХАІ, старший оператор другого відділення другого взводу вогневої підготовки 25-ї Січеславської бригади, старший солдат Гліб Дремасов (позивний «Пітон») прийняв свій останній бій під Авдіївкою. Йому було 26…
На жаль, у цій історії був довгий і сумний фінал.
Про загибель Гліба стало відомо лише з часом. Більше року батьки шукали свого сина.
Навіть зараз у базі зниклих безвісти можна знайти запис: «В/ч: А1126; старший солдат; пропав: Донецька область, Покровський район, м. Авдіївка; поранення: невідомо/можливо поранений. При собі мав «смертник», жетон 25-ї бригади; татуювання: тризуб; на правій руці — срібна печатка «25 ВДВ»; каска з написом «ПІТОН».
Лише у вересні 2023 року тіло Гліба було опізнано за результатами ДНК-експертизи…

Гліб Дремасов. Студент ХАІ. Старший солдат 25-ї бригади. 26 років.
Орден “За мужність” III ступеня (посмертно).

Джерело: https://khai.edu/ua/news/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКІЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

 НОВА ПОШТА

Це Нова пошта, яку створили хайовці Володимир Поперешнюк та Вячеслав Климов!

А ще «Нова пошта» надає послуги для військових, які дозволяють їм надсилати та отримувати посилки до 30 кг за символічну ціну 1 гривню. Для цього військовослужбовцям потрібно згенерувати штрихкод у застосунку «Армія+», розділі «Плюси».

 2022 рік. Харків. «Добрі новини»

З першого дня повномасштабного вторгнення РФ в Україну харків’янка Ліліана Семенюта розвішувала біля метро «добрі новини». Короткі записи на папері в клітинку: «Харків живий» або «Незабаром весна». Вона продовжує це робити і зараз, а ще збирає листи від харків’ян в евакуації, переселенців та іноземців.

Перше повідомлення на кав’ярні біля станції метро «Пушкінська» Ліліана повісила 24 лютого.
«24-го я повісила «Харків живий, до весни залишилось 5 днів». Гарна новина ніяка більше в голову не приходила», — згадує Семенюта.
Я відчувала, що це так недоречно, так соромно, це так якось незвично»
«Усюди всі носяться: діти, валізи, сіль, сірники, цукор. А тут я з гарними новинами. І перший час я їх розвішувала так, щоб ніхто не бачив», — говорить харків’янка.
Люди, які бачили оголошення, дивувалися, згадує Ліліана: «Проходить жінка, подивилася. Каже: так, зламані духом програли. А коли хтось не зламаний, то він переможець. Думаю, дійсно!»
«Добрі новини» Ліліана робила 100 днів, допоки хтось не повісив на вікні з її оголошеннями лист підтримки: «Напиши і залиш тут лист підтримки любому Харкову».

«І ніхто не писав. Думаю, невже нікому не треба? А потім приходжу — клас. Харків не здається», — говорить Семенюта
Після того, як Ліліана написала, що збирає листи у соцмережах, люди почали писати. Так з’явився лист від японця, який приїхав у місто як волонтер. Пишуть переселенці.
Ось один з листів: «Місто народження, безтурботності, мого дитинства, юності та зрілості. Моїх найтепліших мрій та спогадів. У цей непростий для тебе час ти не на самоті. Я з тобою своїми думками, молитвами і серцем».
Ліліана каже: робить це перш за все для себе, щоб відволіктися. Друга причина: дати харків’янам позитив.
«Для мене важливо, щоб були гарні новини. Щоб людина розуміла, що є надія. Щоб людина розуміла, що вона не одна»

«Люди заборонили собі радіти. Не забороняйте! Коли ви забороняєте собі радіти, перемагають рашисти», — каже жінка.
Ліліана продовжує збирати листи для Харкова і зараз. Хоче, щоб їх було багато. І шукає закрите приміщення для розміщення листівок, щоб вони не вигорали на сонці, не намокали під дощем і усі охочі могли залишити свого листа.
Є лист для Харкова і від моєї правнучки Алексії з Берліна. Вона накрила Харків веселкою, яка не пропускає жодних снарядів.


А я маю думку, що прийде час і ці “добрі новини” буде видано окремим альбомом. І буде цей альбом безцінним спогадом. Готова допомогти Ліліан у цій добрій справі.

Джерело:

https://suspilne.media/

  • Страница 2 из 2
  • <
  • 1
  • 2