ЛЮШНІН Віктор, керівник літакової групи студентського конструкторського бюро Харківського авіаційного
інституту, провідний співробітник та ветеран СКБ ХАІ, провідний розробник літака ХАІ-20, фахівець з АПП, старший науковий співробітник ХАІ.

Крылья Родины №10, 1970

ХАІ — 20
Частина 1

Cтудентське конструкторське бюро (СКБ) нашого інституту в післявоєнні роки створило низку оригінальних легких літаків, апаратів на повітряній подушці (АВП) та автожирів. Їх проєктування та побудова дозволили майбутнім авіаційним інженерам перевірити своє вміння використовувати знання, отримані на лекціях і заняттях, для вирішення практичних питань, з якими вони можуть зустрітися, коли розпочнуть самостійну діяльність в авіапромисловості.
Однією з останніх робіт літакової групи нашого студентського конструкторського колективу є спортивний одномісний моноплан першої вагової категорії ХАІ-20.
Розробляючи проєкт нового літака, ми поставили перед собою два завдання. По-перше, досягти того, щоб наше дітище було здатне взяти участь у боротьбі за рекорди в класі легких літаків із поршневими двигунами. Це одразу обмежило його польотну вагу. Вона не повинна була перевищувати 500 кг. По-друге, створити таку машину, на якій можна було б провести деякі дослідження питань так званої ламінаризації обтікання крила шляхом відсмоктування повітря через щілини або отвори в крилі. Вирішення цих питань має велике практичне значення, особливо для важких машин, оскільки система керування ламінарним обтіканням дозволяє значно зменшити опір літака.
До початку роботи над ХАІ-20 наша літакова група СКБ мала вже певний досвід самостійного конструювання та побудови легких машин. Були створені та успішно літали одномісні літаки ХАІ-17 і ХАІ-19. Група дипломників інституту під керівництвом Валерія Решетникова детально розробила проєкт двомісного літака ХАІ-18. На жаль, усі ці літаки розраховувалися під малопотужні мотоциклетні мотори. Природно, очікувати високих льотно-технічних якостей було важко. Тому, коли в розпорядженні конструкторського бюро опинився справжній авіаційний двигун М-332, вирішили перепроєктувати ХАІ-18 на рекордний одномісний літак.
Робота чекала велика, важка, але й цікава. Наші лави почали поповнюватися новими ентузіастами. У літаковій групі стали працювати тоді студенти, а нині вже інженери Віталій Сбойчаков, Віктор Челомбитько, Георгій Чуб, Олександр Пильник, Сергій Єлістратов, Сурен Готєнов та інші.
Студенти-конструктори приступили до визначення льотних характеристик, а потім засіли за креслення свого дітища. Визначенням навантажень і розрахунком на міцність вузлів та агрегатів зайнялася група під керівництвом Віталія Гайдачука. Точну модель майбутнього літака взялися виготовити Анатолій Гонтар і Саша Козаченко. Студенти Микола Рязанцев, Анатолій Олефір, Віктор Кулешов, Микола Токар, Женя Руденський та інші працювали, забуваючи часом про відпочинок і сон. Коли бракувало знань, йшли до бібліотеки або «облягали» наших учених. До слова сказати, викладачі кафедр і деканат ніколи не відмовляли студентам-конструкторам у допомозі. Розрахунково-проєктні роботи щодо літака вдалося виконати досить швидко.
Ще більше наполегливості, волі у подоланні труднощів вимагав другий етап — втілення проєкту в деталі, вузли та агрегати. Дехто тоді сумнівався, чи зможемо ми в умовах СКБ побудувати такий складний літак. Але успіх наших товаришів, які під керівництвом Віталія Гайдачука вже закінчували збирання крила, та поповнення виробничої бази інституту новими верстатами розвіяли сумніви. Керівництво інституту виділило СКБ приміщення для цеху пластиків. Студенти стали до токарних і фрезерних верстатів, почали опановувати перспективний матеріал — склопластик.
Особливо багато труднощів ми зустріли при виготовленні повітряного гвинта та ліхтаря літака. Лопаті відлили з магнієвого сплаву, а доводити їх довелося вручну. Цілий місяць працювали Анатолій Гонтар, Володимир Брагін і Микола Мухін. Довго шукав задовільних результатів Анатолій Олефір, якому доручили спроєктувати таку систему зміни кута установлення лопаті гвинта, щоб вона забезпечувала й реверс тяги при посадці. Це було необхідно для скорочення пробігу, оскільки колеса шасі не мали гальм. Багато способів і різного оснащення випробував Сергій Єлістратов для того, щоб ліхтар з оргскла вийшов високої якості.
Працьовитість, наполегливість і винахідливість членів конструкторського бюро допомогли подолати труднощі. Хорошим заохоченням слугувало, звісно, те, що кафедри зараховували проєктування вузлів і частин ХАІ-20 як курсові й навіть дипломні роботи. Неоціненну допомогу нам надали комсомольці Харківського авіаційного заводу та студенти, які проходили на ньому практику. З дозволу керівництва заводу вони разом із нами у вільні години виконували зварювальні та термічні роботи, виготовили найвідповідальніші та найскладніші деталі літака.
І ось залишилися позаду майже три роки напруженої праці.

Вірш Гайдачука В.Є. Камянер — Люшнін В.П.

Наш ХАІ-20 готовий до польоту.