Максим Баришев народився у Києві. Батько сім’ї був військовим. Можливо, саме приклад батька згодом мотивує сина вступити до лав української армії та захищати Батьківщину.

Здобув середню освіту в місті Хмельницький.
Пізніше навчався у Харківському авіаційному інституті. Вступив до ХАІ в 1992 році. Рідний 5-й факультет, рідний гуртожиток ХАІ-12.
У 1999 році отримав диплом випускника радіотехнічного факультету – спеціальність «Конструювання та виробництво радіоапаратури».
У 2014 році добровольцем став на захист країни.
На довгі 9 років він забув про мирне життя, довгі 9 років він бився за Україну. За період військової кар’єри неодноразово брав участь у бойових операціях. Зокрема, у складі 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців в Антитерористичній операції на сході України.
З початку повномасштабного вторгнення продовжував захищати українську землю у складі своєї бригади. Став учасником оборони Києва, пізніше воював на Донецькому напрямку.

15 лютого 2023 року випускник ХАІ, доброволець із 2014 року, старший сержант 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Максим Баришев прийняв свій останній бій під Вугледаром…

03 січня в Максима був день народження… йому виповнилось 48…

Героя Ворзеля Максима Баришева нагороджено посмертно державною відзнакою. На урочистостях з нагоди Дня селища Бучанський міський голова Анатолій Федорук вручив Орден «За мужність» III ступеня мамі воїна – Наталії Олексіївні Баришевій.

У Бучі, яка тепер навіки стала символом неймовірного горя й страждань, Максиму Баришеву встановлено стелу.

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.buchanews.com.ua/

https://ualosses.org/uk/soldier/Джерело:

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Григорій народився в селі Попельники Івано-Франківській області.
Ще в дитинстві разом із родиною переїхав до села Велика Мотовилівка, що під Фастовом на Київщині. Там закінчив місцеву школу.
Вищу освіту здобув у Харківському авіаційному університеті.
Працював на державному підприємстві «Антонов» та в охороні. Професійно займався боксом, їздив на змагання й виборював перші місця.
Він був створений для інженерії, бо захоплювався ковальською справою і виробами з металу. У кузні обожнював експериментувати, шукати щось нове. Власноруч кував ножі й катани, за що друзі прозвали його «Кузнець». Саме цей позивний він вибрав, коли 24 лютого 2022 року в лавах добровольців став на захист Київщини.

Навесні 2022 року Григорій МАНДРИК бився за Мощун та Ірпінь, звільняв Київщину.
Обіймав посаду командира відділення — командира бойової машини.
Потім був Херсон. Далі Запорізький напрямок, місяці наступів і оборони…
Потім Бахмут. Оскаженілий ворог рвався вперед. Третя штурмова (колишній полк ССО «Азов») пішла в бій, закриваючи собою Україну.
20 січня 2023 року в Кліщіївці, що на Бахмутському напрямку, Григорій МАНДРИК із позивним КУЗНЕЦЬ прийняв свій останній бій.

Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня», «За сприяння оборони Києва», «Сталевий хрест».

Йому назавжди 27…

Дома на нього чекали батьки й наречена, з якою він так і не встиг одружитися…

«Молодий, мужній, великий патріот України… Він мав великі плани на майбутнє після Перемоги – мати сім’ю, народити діток, на вихідних приїхати до мами й тата, бачити і вчити життю молодшого братика і просто жити у вільній країні…» – зазначили у Фастівській міській раді.
«Як боляче… Клята війна забирає найкращих… Царство Небесне, вічний спокій, хай земля буде пухом! Ми будемо всі пам’ятати тебе, Гришка. Низький уклін тобі… Герої не вмирають, вони будуть завжди в наших серцях. Слава Герою України!!! Рідним і близьким щирі співчуття, витримки, щоб пережити це страшне горе…» – написала знайома Наталія Пророченко.
Поховали захисника в селі Велика Мотовилівка Київської області.
На його честь перейменували вулицю Шкільну.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

https://fastiv-rada.gov.ua/

Сергій народився 22 січня 1990 в селі Левадному Олександрійського району. Тут зробив перші кроки, навчався в Софіївській восьмирічній школі, потім перейшов до Олександрійської школи , а в 2007 закінчив Дружківську школу № 2.
Вчився хлопець старанно та гарно , завжди мріяв здобути вищу освіту .
Закінчив Національний аерокосмічний університет “ХАІ” ім. М.Є. Жуковського за спеціальністю «Ракетні та космічні комплекси».
Протягом останніх років працював на фірмі «Вікопак «, де його всі цінували та любили.

6 грудня 2022 року був мобілізований до лав НГУ, військовослужбовець військової частини 3017 міста Харків.

Зима 2022-23. Під Бахмутом точилися страшні бої. Гранатометник СЕРГІЙ КЛИМЕНКО разом зі своїм підрозділом відбивав шалені атаки ворога в одній із самих запеклих та жорстоких битв цієї війни.
Новини боїв за Бахмут тієї зими сухі та лаконічні:
- 26 грудня 2022 — місто зруйноване більш ніж на 60 відсотків.
- 14 січня 2023 — в Бахмуті знищено 4158 житлових будинків.

14 січня 2023 року під час несення служби на вогневій позиції на околиці м. Бахмут отримав вибухову травму несумісну з життям. Тіло Сергія впізнати було неможливо, мати отримала трагічну звістку – її син зник безвісти…

Лише 04 вересня 2024 року судово-медичною експертизою було встановлено особу солдата Клименка Сергія Сергійовича, помічника гранатометника 2-го відділення гранатометного взводу 4-го батальйону оперативного призначення, військової частини 3017.
Поховали Героя 6 вересня 2024 року в м. Харків, який він безмежно любив і прожив там 15 років.

Йому назавжди буде лише 32…

У Сергія залишились старенька бабуся, матуся та безліч друзів , яких він сильно любив і завжди готовий був прийти на допомогу.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://oleksandrivka-gromada.gov.ua/

Дмитро народився в селищі Нижньогірський в українському Криму.
Навчався там у навчально-виховному комплексі «Школа-гімназія» №3.
Потім закінчив Національний аерокосмічний університет імені Миколи Жуковського «Харківський авіаційний інститут».
Волонтерив у Ukrainian Bat Rehabilitation Center. Боровся проти незаконних вирубок у Харкові, підтримував організації, що опікуються охороною тварин.
Працював у сфері ІТ.
З 2022 року жив із родиною на Львівщині.

Коли почалася повномасштабна війна, Дмитро вирішив стати на захист України.
Приєднався до складу 4-ї окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського ЗСУ.
Як радіотелефоніст виконував важливі завдання, пов’язані з координацією бойових підрозділів.
Указом Міністра оборони України за особисту мужність, виявлену під час виконання бойових завдань, був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу».

Військовослужбовець Дмитро Пролесковський загинув 11 січня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Воїну був 31 рік.

Поховали Дмитра у Львові на Личаківському цвинтарі.
У нього залишилися дружина, брат та батьки.

Сергій Мокренюк:
Ми маємо згадувати імена кримців, що віддали своє життя за Нашу Свободу, за Нашу можливість жити, за можливість бути нашій Державі.
Ми маємо постійно згадувати їх імена, що б пам’яти їх, пам’ятати ціну, яку наразі платить наш народ, щоб жити вільно.
Ми маємо вшановувати їх подвиг, вчити наших дітей прикладами честі, гідності та хоробрості з життя наших полеглих побратимів та посестер.
Слава Героям!
Слава Україні!
Полеглим Честь!
Ось імена тих кримців, що полягли у цій війні:
… Білогірський район: … Дмитро Пролесковський,

«Нещодавно ми втратили друга, вірного прихильника кажанів і природи в цілому. Дмитро Пролесковський пішов добровольцем до лав ЗСУ та загинув на війні, захищаючи нас від російських окупантів. Він був дуже сміливою людиною з чіткою громадянською позицією. Разом з дружиною Дашею боровся проти незаконних вирубок у Харкові, підтримував організації, що опікуються охороною тварин, сортував сміття. Дмитро та Даша були одними з перших волонтерів нашого Центру, з того часу багато допомагали в реабілітації рукокрилих взимку та випускали врятованих тварин з нами навесні. Так боляче, що війна забирає найкращих своїх громадян, котрі могли б ще багато корисного зробити для суспільства», – написали в організації Ukrainian Bat Rehabilitation Center.

Yurii Gerton
Працював з ним, аж не віриться … Героям Слава!

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/donate

crimean.in.ua

https://www.linkedin.com/

Сергій народився у Харкові 23 січня 1975 року.
З самого дитинства Харківський авіаційний був частиною його життя…
У 1994 році поступив до ХАІ, який закінчив у 1998 році за спеціальністю «Економіка й управління в машинобудуванні» за кваліфікацією інженер-менеджер.

Доброволець. Офіцер. Старший лейтенант, командир стрілецької роти в/ч А4454.
Військовослужбовці цієї частини брали участь у бойових діях на Донецькому напрямку, включаючи такі населені пункти, як Вугледар та Петропавлівка.

1 листопада 2022 року біля села Павлівка Волноваського району Донецької області Сергій Воляк повів своїх бійців у бій.
У свій останній бій…

На жаль, дуже мало інформації…

Вклонимося батькам — хайовцям:
мама — Олена Олександрівна Воляк — викладач ХАІ, заступник декана,
батько — — Микола Ілліч Воляк — випускник другого факультету ХАІ 1973 року, викладач і завідувач лабораторії кафедри теорії авіаційних двигунів.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.google.com/

Сергій родом з Донецької області, жив у Слов’янську.
Закінчив місцеву школу №18 та Слов’янський авіаційний коледж, пішов на службу у ДСНС.
Згодом вступив до Національного аерокосмічного університету ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут».
Сергій служив за контрактом у Збройних силах України з 2015 року. Брав участь в АТО. Під час повномасштабної війни Сергій командував інженерно-саперним взводом 106-го окремого батальйону територіальної оборони ЗСУ. Позивний “Шахід”.
Загинув від ракетного обстрілу 8 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання під Сватовим на Луганщині.

Поховали офіцера у селищі Билбасівка на Донеччині.

«Неймовірна людина, яка загинула на Луганщині за Майбутнє наших дітей! Остання зустріч із тобою Брате… все було так швидко. Ти побачив нашу Валькірію і зупинився, щоб привітатись із нами. Ми були завжди раді нашим зустрічам, але, на жаль, вони були коротенькі по 5 хвилин… та за них багато встигали розказати один одному. Та про все! Тепер розумію, що не буде тих 5 хвилин… Пам‘ятаю, як ми познайомились: ти прийшов до нашого Бійцівського Клубу і почав тренуватись, було дуже важко, але ти не здавався. Це вразило. Таких, як ти, немає. Ти один такий добрий, щирий та сміливий, завжди в гарному настрою. Тебе не вистачає, Серьога… Як почалась Війна, ти був один з перших, хто пішов зупиняти ворога. Дуже вдячний Долі за дружбу із тобою.
ЗАВЖДИ ЖИВИЙ, ЗАВЖДИ ПОРУЧ!» – написав волонтер Олексій Юков.

«Дуже привітна і сильна була людина, командир саперів, на таких тримаються ЗСУ, вічна Слава Героям України!» – написав Володимир Бударін.

У Сергія залишилися батьки.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

Андрій родом з міста Петровське Луганської області.

Закінчив Національний аерокосмічний університет імені Миколи Жуковського «Харківський авіаційний інститут».

Жив у Дніпрі.
Працював начальником сектора в «Конструкторському бюро «Південне» імені Михайла Янгеля».
У перші тижні повномасштабного російського вторгнення Андрій приєднався до лав Національної гвардії України, де командував взводом.
Позивний “Південний”
Брав участь у боях за Рубіжне і Комишуваха на Луганщині, Слов’янськ на Донеччині, Ізюм на Харківщині та багато інших.
Лейтенант Андрій Свистула загинув 4 листопада 2022 року поблизу Майорська на Донеччині внаслідок ворожого мінометного обстрілу. 20 днів він не дожив до свого 47-річчя.

У Дніпрі на перші роковини зібрались майже 20 хайовців з його потоку і ще більше 20 побратимів.

«Чудовий друг, талановита людина з гарним почуттям гумору, патріот свого міста та країни. Справжній, чесний і справедливий чоловік, батько двох дітей. Він неймовірно любив своїх доньок і дружину!» – розповіли побратими Андрія.
«Він був не військовим, але був воїном, не гучним політиком, але свідомим громадянином, не відчайдушним оптимістом, а діючим реалістом. Ми завжди пам’ятатимемо Андрія, який боровся за нашу незалежну Україну, який віддав в цій боротьбі своє життя. Ми втрачаємо найкращих заради рук без кайданів», – написала донька воїна Анастасія.
Поховали офіцера на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі.
В Андрія залишилися дружина і доньки.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/

https://memorial.ua/

https://fakty.ua/

https://x.com/MemoryBookUA/

Олександр Мойса випускник 6-го факультету за фахом «Менеджмент» 2009 року.
Доброволець.
На фронті з липня 2022 року.
20 жовтня 2022 року не витримало серце.
У бабусі залишилося тільки одне фото – на військовому квитку.

Дуже мало інформації.
Друзі, однокурсники відгукніться. Роскажить про добровольця ЗСУ Олександра Мойсу, який залишився на війні.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ШАНА ТА СПОКІЙ ДУШІ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ…
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

Хлопець з міста Сватове, що на Луганщині.
З дитинства настільки обожнював книги та спорт, що в міській бібліотеці Вадима називали «почесним гостем», а зал важкої атлетики був для нього другим домом. Бажав стати спортсменом, тому після школи навчання у Харківському вищому училищі фізичної культури та спорту.
Але не судилося – зашкодила травма коліна.
Тоді Вадим вибрав небо, став студентом факультету Літакобудування. Усміхнений, веселий – таким він залишився на фото, таким його знали в ХАІ, таким його знали друзі. А ще вони знали, що Вадим Бережний – це відвертість і активна життєва позиція.
Саме такі люди на світанку 24 лютого першими стали в черги до військкоматів.

Бережний Вадим Сергійович «Канада»
Кислівка на Харківщині стала місцем його останнього бою, але не кінцем його історії. Відвага «Канадця» живе в нашій памʼяті й у нашій непохитності. Загинув під час вогневого контакту з ворогом 11.10.2022
Було йому 22 …

obiymy_yangola
Вони боролись до останнього подиху. Вони викарбували своє імʼя на сторінках історії своїми вчинками. Герої живуть принципами та метою — захищати рідні землі, ми ніколи не забудемо їхнього Чину.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.instagram.com/p/DPqE0tMCPZQ/

У ніч на 28.05.2006 року у моє рідне місто Феодосія прибуло судно «Advantage» з будівельними матеріалами і спецтехнікою Північноатлантичного альянсу, а також з військовими спеціалістами США.
Відповідно до планів міжнародного військового співробітництва між Україною та США на 17 червня 2006 року планувалося провести україно-американські миротворчі навчання «Sea Breeze», які, починаючи з 1997-го року щорічно проводилися на території України згідно з «Меморандумом про взаєморозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин» між Міноборони США і Міноборони України від 1993-го року.
Але… під керівництвом Натальї Вітренко та її Прогресивна соціалістична партія України натовп активісток, що понаїхали до Криму замість татар за доходами з курортників, почали блокування порту та розвантаження американського судна на радість керівництва сусідньої північно-східної держави.
Військови США не наважилися протистояти цьому натовпу і судно «Advantage» покинуло порт…

04.04.2014 року українські військові під командуванням полковника Юлія Мамчура вийшли назустріч озброєним російським окупантам, що блокували аеродром Бельбек та дорогу до військової частини А4515. Українські герої співали гімн, тримаючи в руках бойовий прапор своєї бригади та прапор України. Російські загарбники, намагаючись залякати українських захисників, відкрили вогонь у повітря, але воїни продовжили рух… Мамчур високий і впевнений, йшов попереду, наче капітан корабля в шторм, надихаючи підлеглих не здаватися.
Єдиним їх захистом на всіх був хрестик від матері Ю.Мамчура — сімейна реліквія.

Цей хрестик тоді врятував і майбутнього хайовця Олесандра Бойко, який не зрадив Україну і залишився вірним присязі.

Олександр народився 29 квітня 1995 року у Слов’янську.
Навчався у школах № 15 та № 5.
У 2011 році вступив до Слов’янського коледжу транспортної інфраструктури, у 2015 ㅡ до Національного авіаційного університету імені М. Є. Жуковського у місті Харків до факультету Літакобудування.
У грудні 2013 року 18-річний Олександр пішов на військову службу за контрактом, служив у Севастополі.
Після виходу військових з Криму Олександр продовжив захищати незалежність і територіальну цілісність України, служив старшим механіком інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї 204-ї бригади тактичної авіації.

За період військової служби отримав низку державних та відомчих нагород, включаючи відзнаки “За воїнську доблесть”, “10 років Повітряним силам ЗСУ” та “За зразкову службу”.

“9 вересня 2023 року 28-річний молодший сержант Олександр Бойко загинув під час виконання бойового завдання на аеродромі в місті Миколаїв внаслідок ракетного обстрілу російськими військами.
Військовослужбовця посмертно відзначено орденом “За мужність ІІІ ступеня”, Комбатанським хрестом” та “Хрестом доблесті”
Поховано героя на Північному кладовищі у рідному Слов’янську.

“Рідні та близькі пригадують Олександра як надзвичайно світлу та доброзичливу людину, справжнього патріота, для якого його побратими були справжньою родиною. У Слов’янську у Героя залишились батьки та старший брат. Без батька буде зростати його 5-річна донька — написав мер Слов’янська.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://uk.wikipedia.org/

https://www.google.com/

https://www.volynnews.com/

https://rusaggression.gov.ua/

https://davniyhalych.com.ua/

https://freeradio.com.ua/

https://www.kramatorskpost.com/