БЕРЕЖНИЙ Вадим, студент 2-го курсу магістратури 1-го факультету
Хлопець з міста Сватове, що на Луганщині.
З дитинства настільки обожнював книги та спорт, що в міській бібліотеці Вадима називали «почесним гостем», а зал важкої атлетики був для нього другим домом. Бажав стати спортсменом, тому після школи навчання у Харківському вищому училищі фізичної культури та спорту.
Але не судилося – зашкодила травма коліна.
Тоді Вадим вибрав небо, став студентом факультету Літакобудування. Усміхнений, веселий – таким він залишився на фото, таким його знали в ХАІ, таким його знали друзі. А ще вони знали, що Вадим Бережний – це відвертість і активна життєва позиція.
Саме такі люди на світанку 24 лютого першими стали в черги до військкоматів.
Бережний Вадим Сергійович «Канада»
Кислівка на Харківщині стала місцем його останнього бою, але не кінцем його історії. Відвага «Канадця» живе в нашій памʼяті й у нашій непохитності. Загинув під час вогневого контакту з ворогом 11.10.2022
Було йому 22 …
obiymy_yangola
Вони боролись до останнього подиху. Вони викарбували своє імʼя на сторінках історії своїми вчинками. Герої живуть принципами та метою — захищати рідні землі, ми ніколи не забудемо їхнього Чину.
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://www.instagram.com/p/DPqE0tMCPZQ/
БОЙКО Олександр, студент 1-го факультету з 2015 року.
У ніч на 28.05.2006 року у моє рідне місто Феодосія прибуло судно «Advantage» з будівельними матеріалами і спецтехнікою Північноатлантичного альянсу, а також з військовими спеціалістами США.
Відповідно до планів міжнародного військового співробітництва між Україною та США на 17 червня 2006 року планувалося провести україно-американські миротворчі навчання «Sea Breeze», які, починаючи з 1997-го року щорічно проводилися на території України згідно з «Меморандумом про взаєморозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин» між Міноборони США і Міноборони України від 1993-го року.
Але… під керівництвом Натальї Вітренко та її Прогресивна соціалістична партія України натовп активісток, що понаїхали до Криму замість татар за доходами з курортників, почали блокування порту та розвантаження американського судна на радість керівництва сусідньої північно-східної держави.
Військови США не наважилися протистояти цьому натовпу і судно «Advantage» покинуло порт…
04.04.2014 року українські військові під командуванням полковника Юлія Мамчура вийшли назустріч озброєним російським окупантам, що блокували аеродром Бельбек та дорогу до військової частини А4515. Українські герої співали гімн, тримаючи в руках бойовий прапор своєї бригади та прапор України. Російські загарбники, намагаючись залякати українських захисників, відкрили вогонь у повітря, але воїни продовжили рух… Мамчур високий і впевнений, йшов попереду, наче капітан корабля в шторм, надихаючи підлеглих не здаватися.
Єдиним їх захистом на всіх був хрестик від матері Ю.Мамчура — сімейна реліквія.
Цей хрестик тоді врятував і майбутнього хайовця Олесандра Бойко, який не зрадив Україну і залишився вірним присязі.
Олександр народився 29 квітня 1995 року у Слов’янську.
Навчався у школах № 15 та № 5.
У 2011 році вступив до Слов’янського коледжу транспортної інфраструктури, у 2015 ㅡ до Національного авіаційного університету імені М. Є. Жуковського у місті Харків до факультету Літакобудування.
У грудні 2013 року 18-річний Олександр пішов на військову службу за контрактом, служив у Севастополі.
Після виходу військових з Криму Олександр продовжив захищати незалежність і територіальну цілісність України, служив старшим механіком інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї 204-ї бригади тактичної авіації.
За період військової служби отримав низку державних та відомчих нагород, включаючи відзнаки “За воїнську доблесть”, “10 років Повітряним силам ЗСУ” та “За зразкову службу”.
“9 вересня 2023 року 28-річний молодший сержант Олександр Бойко загинув під час виконання бойового завдання на аеродромі в місті Миколаїв внаслідок ракетного обстрілу російськими військами.
Військовослужбовця посмертно відзначено орденом “За мужність ІІІ ступеня”, Комбатанським хрестом” та “Хрестом доблесті”
Поховано героя на Північному кладовищі у рідному Слов’янську.
“Рідні та близькі пригадують Олександра як надзвичайно світлу та доброзичливу людину, справжнього патріота, для якого його побратими були справжньою родиною. У Слов’янську у Героя залишились батьки та старший брат. Без батька буде зростати його 5-річна донька — написав мер Слов’янська.
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://uk.wikipedia.org/
https://www.google.com/
https://www.volynnews.com/
https://rusaggression.gov.ua/
https://davniyhalych.com.ua/
https://freeradio.com.ua/
https://www.kramatorskpost.com/
БОЯРЧЕНКОВ Павло, випускник 7-го факультету 2012 року
Valeriya Zhuk Bordunale
29 май 2025 г.·
Паша… хлопець, який завжди соромʼязливо посміхався та запрошував мене на морозиво з моєї паралелі…
Вже стільки часу немає тебе… А я й не знала… (((
Вічна пам’ять Герою…
Людмила Скуратовская
Такий він був вічливий, добрий. Хороший хлопець, вдячний учень. Важко повірити…
Valeriya Zhuk Bordunale
Гірка втрата… Я теж памʼятаю тільки доброту з його сторони. Дуже хороший хлопець був.
Світла пам’ять Герою!
Все це про БОЯРЧЕНКОВА Павло — хайовца, випускника 7 факультету 2012 року,
добровольца з перших днів повномасштабного вторгнення.
На війні він був солдатом, стрільцем зенітником ракетного взводу стрілецького батальону.
Загинув у вересні 2022 року біля н.п. Спірне Бахмутського району Донецької області.
Загибель бійця підтвердили лише зараз — травень 2025 року.
Його тіло довго не вдавалося повернути додому через інтенсивність боїв.
Світлана Жданова Самар сьогодні
29 травня 2025 р.·
У бою за Україну, за нашу свободу і незалежність загинув наш земляк, захисник, люблячий син і брат — Боярченков Павло Михайлович.
Павло віддав своє життя за мир і свободу рідної землі у вересні 2022 року на Луганському напрямку. Тіло нещодавно повернули на рідну землю.
Він став прикладом мужності, честі та самопожертви.
31 травня 2025 року (субота), о 11:00, відбудеться прощання з Героєм біля Скверу Героїв (вул. Українська, 4).
Просимо всіх, хто знав і шанував Павла, приєднатися до вшанування його памʼяті.
Вічна памʼять і слава Герою!
А ще…
Аватарка хайовця Боярченкова Павла на його сторінці у ФБ під крилом літака хайовця Петра Балабуєва…
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://www.facebook.com/gorodokD
https://dp.informator.ua/
https://www.facebook.com/profile.php?id=100009376219916
КУЛІШ Михайло, захистив бакалаврську роботу по 1-му факультету у 2022 році
Навчався на легендарній кафедрі проєктування літаків і вертольотів — в тих аудиторіях, де працював сам Олег Антонов.
Його бакалаврська робота — «Військово-транспортний літак вантажопідйомністю 80 тонн».
Михайло почав працювати над проєктом ще до вторгнення, а захищав диплом у червні — вже з передової… оскільки з першого дня вторгнення пішов добровольцем.
Успішний захист, вітання, оплески кафедри. І подальші навчальні плани — «на після війни». Заповітна мрія — повернутися у рідний Літакобудівний корпус, обійняти дівчат з групи і знову посміхнутися: «Головне, дівчата, щоб у вас усе було добре».
Мабуть, саме про це він мріяв того дня після захисту, згортаючи з екрану свій крилатий транспортник на 80 тон… і не знаючи, що за тиждень віддасть своє життя за Україну…
26 червня 2022 року — він прийняв свій останній бій.
І було йому 21 рік…
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
РОЖКОВ Павел, студент 4-го факультету, 2007 — 2010 роки
Народився у Харкові 16 листопада 1990 року.
Навчався у харківській школі № 98.
Потім — з 2007 року — четвертий факультет ХАІ, спеціальність «Нетрадиційні джерела енергії».
З початком великої війни на своїй сторінці він напише лише одне речення: «Коли всі говорили, що ти розгильдяй, але ти не утік».
Як справжній харків’янин, він з першого дня бився за своє рідне місто. Бився за Україну.
І він врятував Харків… ціною власного життя.
13 червня 2022 року під селищем Пітомник Павло Рожков прийняв свій останній бій.
За місяць до цього там поліг у бою ще один хайовець — Євген Шрубек.
Маленьке селище Пітомник, на півночі Харкова…
205 жителів перед великою війною…
І десятки імен героїв, які стояли на смерть за свою, Богом дану землю…
Про одногрупника напише керівник оркестру ХАІ Артем Слободянюк: «Паша Рожков… Завжди товариський та веселий, справжня душа компанії. Хоч сам і був харківʼянином, все одно не пропускав жодних посиденьок у гуртожитку з друзями.
Хайовська “вісімка” стала настільки рідною, що Паша навіть відгуляв катання на тазиках за всіма традиціями зі своєю групою, хоч і отримував диплом про вищу освіту вже в іншому місці.
Видатний спортсмен — про це свідчать численні нагороди та звання майстра спорту з тхеквондо, яким він займався з дитинства у відомій секції на “Тракторах”…»
У Харківській області передали нагороди сім’ям 23 загиблих під час російської війни. Нагороди загиблих героїв передав начальник ХОТЦК полковник Володимир Арап: “Всім нам важко переносити ці непоправні втрати найкращих патріотів України…”
Нагороду (посмертно отримав) і Павло Рожков — солдат , стрілець 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти.
Орден “За мужність” III ступеню.
Настоятель храму Іоанна Богослова Віктор Маринчак подякував родинам загиблих, які своєю смертю зупинили пітьму та просив їх намагатися жити далі заради життя та пам’яті…
… У другому залі бара у Київі BarmanDictat, в «палярне», у напівтемряві висять портрети воїнів, які загинули у російське українській війні. До цього кожен із них працював барменом чи сомельє у різних куточках України. Під портретами колекція іграшкових солдатиків, яка, за словами співвласника бару Кирила Кислякова розрослася сама собою.
Крім того в барі є окремий столик з табличкою “резерв назавжди” — ще один спосіб віддати шану воїнам за їх боротьбу проти країни-терориста. На стінах — плакати на військову тематику, портрет колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з шевронами та наклейками, подарованими військовими. Кожен елемент ніби каже — ми пам’ятаємо та вдячні.
“BarmanDictat — це спеціфічний бар, але він, як і кожна організація чи підприємство, має свою місію. В нас ця місія — представницька. Ми той бар, де святкується День бармена, грає на гітарі держсекретар США, де знімають рекламу світові алкогольні бренди чи фільми міжнародні компанії, пише інтерв’ю Стівен Фрайб. Ми розуміємо цю представницьку функцію. Ми живемо не у вакуумі, а тут і зараз, і в нашій країні йде війна. Якоїсь миті ці хлопці зрозуміли, що їхнє місце там, на фронті, вирішили нас обороняти і підтримувати. Якби ці хлопці не загинули, тут би сиділи москалі… Це важливо усвідомити, як і те, що забувати про їхній подвиг ми не маємо права”, — каже Кирило Кисляков.
У цьому барі висить і портрет хайовця Рожкова Павла.
Аліна Ловчиновська: “Життя робить дуже боляче… Дурні соцмережі шлють нагадування — тебе привітати з днем народження… Вітаю, Друже Паша…Навіки в строю”.
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://2day.kh.ua/
https://nv.ua/food/eat/
ШРУБЕК Євген, випускник 7-го факультету 2010 року
Женя народився 23 лютого 1989 року у Харкові.
Ліцеїст аерокосмічного ліцея ХАІ.
Директорка Ліцею Волкова Н.Д.: Женя Шрубек навчався в 10 і 11 класи Ліцею ХАІ.
Він гарно вчився — хорошист: 8,9,10,11. Любимый предмет — історія.
Талановитий, креативний.
З усіх питань мав свою думку. Був авторитетом у класі. Його цінували за ідеї, швидку реакцію, гумор.
Потім – студент спеціальності «Психологія». Випускник Національного аерокосмічного університету 2010 року. Після ХАІ працював…
Шрубек про Шрубека: “Ушел в ойти случайно, во время универа работал в конторе сначала эникеем, потом админом. Через некоторое время начало бесить то, что я не понимаю буквально о чем говорят наши девелоперы в курилке. Это зацепило, начал разбираться и пошло-поехало, попал в итоге на стажировку в крупную контору, где в итоге и стал работать девом.”
“Ті кого ніколи не забудемо”
https://dev.ua/news/aiti-1677216528
Дмитро Триходько, Lead.NET Developer вGR8 Tech :
Євген Шрубек― Senior.NET Developer в GR8 Tech вже ніколи не вийде на роботу. «Женя був дуже цікавим та харизматичним, зі специфічним почуттям гумору, за яке його всі любили. Був хорошою людиною, з якою було приємно працювати й спілкуватися всій команді, багатьом допомагав по робочим питанням, до нього завжди можна було звернутись за допомогою. Женя — це професіонал, який обожнював складні задачі, нові технології, ніколи не відкидав виклики, які поставали перед ним. Останні місяці перед повномасштабним вторгненням він проживав у Грузії, але 24 лютого почав шукати всі можливості піти на фронт та захищати свій рідний Харків».
Вчорашній айтішник добровольцем став до лав ЗСУ.
Страшна весна 2022 року. Ворог рвався до Харкова. Євген був серед тих, хто ціною власного життя не дав ворогу прорватися до міста з півночі.
Вранці 15 травня 2022 року біля селища Пітомник солдат ЗСУ Євген Шрубек прийняв свій останній бій…
Про це стало відомо лише з часом. Деякий час Євген Шрубек вважався зниклим безвісти. Його шукав батько, молилися і чекали рідні та друзі – як у його улюбленому фільмі «Долгая помолвка» 2004, про який він писав другу: “Там, правда, скорее WW1 это фон для сюжета, но невероятно атмосферный”.
«Батько шукає сина. Шрубека Євгена Олеговича, зниклого у бою біля селища Пітомник Харківської області 15 травня, десь біля 10.00 години.
Останнє повідомлення від нього було 10 травня.
Євгену 33 роки. Зріст 180 см. Особливі прикмети: на тілі багато татуювань фентезійного змісту…»
Солдат Шрубек Євген нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)…
Схиляємо голови:
…”Він жив це життя яскраво та по-справжньому, і віддав його захищаючи всіх нас та свою Батьківщину”.
…”Женька, я не хочу в це вірити… Ти був і назавжди залишишся незабутньою людиною і другом…”
…”Світла, вічна пам’ять нашому Герою, дорогому Жені”.
…”Так, Шрубек был другим . Він був цікавою особистістю, Суспільству такі люди потрібні. Шкода, що його більше немає…”
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://dtf.ru/id164600/comments
https://dev.ua/news/aiti-1677216528
БОБРІВНИК Вадим, випускник 2012 року
Полонщина втратила свого захисника – у російсько-українській війні загинув наш земляк Вадим Бобрівник… Він до останнього подиху стояв на захисті Батьківщини, не даючи ворогу змоги загарбати хоча б клаптик рідної землі. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе сім’ї, разом із всією громадою схиляємо голови у глибокій скорботі… – написав міський голова Франц Скримський у своєму фейсбук-акаунті.
Вадим Бобрівник — випускник ХАІ 2012 року.
Народився 25 червня 1989 року у місті Полонне Хмельницької області.
Ще у школі дуже любив майструвати власноруч і захоплювався технікою. У старших класах сам змайстрував зварювальний апарат. Як згадують рідні: «Ніколи не стояв на місці, завжди знаходив якусь роботу по дому».
Після закінчення школи став студентом ХАІ, який закінчив у 2012-му.
У 2020 році Вадим уклав контракт на проходження військової служби в лавах 11-го зенітного ракетного полку Повітряних сил ЗСУ.
На бойовому посту зустрів страшний ранок 24 лютого 2022 року…
Вадим Бобрівник був серед тих героїв, хто тримав оборону Харкова навесні 2022-го.
Вадим Володимирович Бобрівник — загинув 9 травня 2022 р. в районі населених пунктів Північна Салтівка і Цупівка Харківська обл.
Нагорода — медаль “Захиснику Вітчизни”(посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Про нього напишуть:
«Вадим був дуже позитивною людиною, завжди посміхався, як би тяжко не було. Був добропорядним та щирим з усім оточенням, поважав батьків та любив Україну…»
Похований в м. Полонне, Хмельницької області.
У Полонській гімназії №6, де він навчався, встановлено меморіальну дошку, а на фасаді будинку його батьків — пам’ятний мурал…
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://khmel-pivnich.info/
https://uk.wikipedia.org/
https://x.com/MemoryBookUA/
ВІЗІРЯКО Андрій, випускник 3-го факультету 2008 року
17.11 2025 Сергій Золовкин, рідний дядько Андрія:
Из пятерых на фото остаются в живых двое. Нет моего братишки Павла и его соседа. Нет племянника с рекламой американского напитка на футболке. Разбито кладбище, на котором родные мне люди были упокоены. Не осталось домика и сада, на фоне которого нас сфотографировали в эпоху, когда не было еще смартфонов и видеокамера считалась роскошью.
За Родинское идут бои. Родинское уничтожается под корень.
Дети нашего Геркулеса Паши, легко гнувшего подковы — сам видел — воспитаны были атлетами. И мастерами боевых единоборств.
Но осколку от российского снаряда было на это наср…ть. Металл вонзился в дерево и острый сук от него перебил нашему МалОму шею…
Андрей был мирный житель. Милый парень, которого все звали МалОй.
Андрей спешил на мирную работу. Но те, кто русскоязычных в Харькове, якобы, «освобождал», те, кого на Руси избавили от такой «химеры», как Совесть, оборвали телефонный разговор на ходу. Отец беседовал со своим малышом.
Сынишка Миша с мамой Таней накрывали бы сейчас праздничный стол. Зажигали бы на торте сорок свечей.
Но … будет гореть только одна – поминальная.
Весь день думаем об этом солнечном человеке. Будьте прокляты, убийцы!
Андрій Візіряко, начальник Відділу технічних засобів навчання Національного аерокосмічного університету, народився 17 листопада 1985 року на Донеччині.
Закінчив Родинську школу №35.
У 2002 році — за прикладом старшого брата Сергія (випуск ХАІ 2006 року) — став студентом факультету Радіотехнічних систем ЛА, якій закінчив у 2008 році.
Ще за студентства активно займався самбо.
У 2006 році у складі збірної ХАІ став чемпіоном Спартакіади серед університетів Харкова ( на фото – Андрій другий справа).
Студентом почав працювати у Відділі технічних засобів навчання, забезпечуючи інформаційний простір ХАІ. Пройшов шлях від інженера до начальника Відділу.
У 2015 році Андрій одружився, у родині народилася дитинка…
24 лютого 2022 року життя щасливої родини розділилося на «до» та «після».
Андрій мешкав на Салтівці, яку ворог із першого дня безжально нищив обстрілами. Дружину з дитиною довелося евакуювати. Андрій залишився в ХАІ, до останнього дня забезпечуючи функціонування інтернет-ресурсів і зв’язку університету.
Крім того, Андрій з перших днів навали став волонтером. Під тривогами і ворожим вогнем розвозив по Харкову ліки для пенсіонерів.
Так було і 28 квітня 2022 року. Близько 18:00 Андрій Візіряко повертався до ХАІ та розмовляв із дружиною по телефону, коли на територію університету полетіли «Гради»…
Це сталося перед Головною прохідною ХАІ…
Елена Романенко:
Тобі сьогодні 40… але назавжди 36
Важко… знати де ти… але не мати змоги побачити та поговорити з тобою. Сумуємо та пам’ятамо!
Volodymyr Toriani:
Гореть им всем в Аду! Андрейка, один из самых добрых людей, которых я знал. Никогда не простим. Спи спокойно, друг!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://www.facebook.com/andrey.viziryako
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!
КУЗНЕЦОВ Олег, головний електрик Студмістечка ХАІ.
Під час обстрілу Харкова 26 травня загинув 52-річний Олег Кузнєцов. Його тіло знайшли за сигналом мобільного телефону.
Олег працював головним електриком у гуртожитках авіаційного інституту, розповів його син Максим.
Батько шести синів та доньки в день обстрілу пішов у Лісопарк.
Коли після обстрілу Максим не зміг додзвонитися йому і він не відповідав у соцмережах, почав хвилюватися та розпочав розшук.
«Я знаю, що він після роботи міг піти в ліс гриби збирати. Грибник. Це була перша версія. Ми шукали батька по всіх пабликах у соцмережах, розповсюджували оголошення», — розповідає син загиблого.
Також родина Олега звернулася до поліції. «Ми написали заяву. Його sim-карта ще працювала, тому нам дали приблизне розташування телефону, намалювали на карті, де він міг бути. З цими координатами ми почали пошуки в лісі», — згадує Максим.
Батька Максим шукав разом із добровольцями.
Знайшли Олега неподалік стежки, поруч землі – місця, де видно невеликі вирви, схожі на ті, що могли утворитися від розриву боєприпасів. Дерева на місці, де загинув Олег, пошкоджено.
«Знайшли батька вже ввечері наступного дня . Там були вибухи, влучення. Мабуть, саме в цей час він потрапив під обстріл.
Судмедексперти сказали, що це не була розтяжка», — каже Максим Кузнєцов.
У той день син Максим напише:
«Батько був мужнім. Таку велику сім’ю утримувати… Він дуже любив природу, збирав гриби. Ми завжди виїжджали на природу. 8 серпня у батька мав бути день народження…»
Колеги з ХАІ:
«Він був чудовим другом. Добрий, чуйний, майстер на всі руки, багатодітний батько і просто хороша людина…»
Олег Кузнєцов. 26 травня 2022 року. Головний електрик Студмістечка ХАІ.
52 роки…
На прощання з Олегом до Харківського крематорію прийшли два десятки людей — колеги та родичі.
КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!
Джерело:
https://khai.edu/ua/news/
https://kh.vgorode.ua/
АНТОНЕНКО Антон, випускник 3-го факультету 2007 року
На Великдень, 24 квітня, від російського обстрілу загинув працівник ТЕЦ Антон Антоненко.
Він став першим цивільним, яким втратив Кременчук на російсько-українській війні.
Випускник Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» 2001 року працював на Кременчуцькій теплоелектроцентралі.
- Колектив Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» висловлює глибоке співчуття рідним та близьким з приводу трагічної загибелі Антона Антоненка, випускника ліцею 2001 року. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу… Антон загинув, виконуючи службові обов’язки, — йдеться в повідомленні.
А ще Антон Антоненко — випускник 301-ї кафедри факультету систем управління літальними апаратами ХАІ 2007 року.
Пізніше в російських новинах напишуть, що вони “знищили склад зброї НАТО”. Насправді ж — вони просто вбили та поранили мирних працівників звичайного заводу, який постачає місту гарячу воду й опалення.
Про безневинну жертву ракетного удару російських загарбників також розповіла в ФБ мешканка Кремечука Аліна Феденко.
Дівчина підкреслила, що в День православного Велокодня майже всі ворожі ракети були спрямовані на завод, де працюють її батьки.
“Ці дев’ять російських ракет забрали життя Антона Антоненка — колеги моїх батьків, сина маминої подруги.
Я майже не знала його особисто. Але я знаю, що він був лише трохи старший за мене. Що він любив свого собаку Бадді. Що в нього були плани… було життя, майбутнє…
Я хочу залишити його фото тут, у Facebook, аби більше людей дізналися про нього. Щоб вони знали про трагедію й біль, які росіяни приносять на нашу землю щодня — навіть на Великдень.
Я хочу, щоб щоденні зведення новин — “5 загиблих, 15 поранених” — не перетворювалися просто на статистику. Бо за кожною цифрою стоїть людина, чиє життя не мало обірватися.
Війна — огидна, кривава, безжальна. І всі, хто приніс її сюди, на нашу землю, будуть покарані.
Царство Небесне Антону…»
КЛЯТА ВІЙНА...
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!