30.03.2014 року у Харкові був черговий майдан. Збиралися на площі Конституції. Я була дуже рада, що поруч зі мною була моя онука, що приїхала по документи у Харків з другого міста, де вчилася у магістратурі.
Коли хлопці — футбольні фанати почали займати стрій у колоні, щоб рухатися, ми вже стояли навпроти магазину Ведмедик і були в захваті від їх організованості. Запам’ятався хлопець у світло-сірому спортивному костюмі з мегафоном, що керував.
Фанати розтягнули банер з написом “Единая страна”, виконали гімн і… ми вперше почули їх хіт “Путін х**ло, ла-ла-ла”. Зрозуміло, що це була перша демонстрація незламності і рішучості українців! Кінцевим пунктом ультрас був стадіон, харківський “Металіст 1925” проводив матч за путівку до Прем’єр-ліги з командою Колос (Ковалівка).

Потім прийшла інфа, що на хвіст колони напали антимайданівці, але дуже швидко на захист прибігли хлопці з перших рядів.
Серед фанатів був і хайовець Дмитро Лінський…
Хлопець з Краснограда (тепер Берестин), що на Харківщині. Дмитро Лінський народився 08 січня 1995 року. Любов до футболу привела юного вболівальника на фанатську трибуну «Металіста», а згодом і до колективу WTF, який на початку своєї історії був зосередженням молоді більш відомого Kharkiv City Patriots.
У 2012 року вступив до ХАІ.
Але прагнучи волі для української нації, він з 2015 року долучився до Азовського руху. Спочатку це був Нацкорпус, а в 2016 році вже підрозділ АЗОВ.
Дружина Дмитра — Лариса Різван згадує, що до 19 лютого 2022-го вона була в Краснограді. Дмитро із її старшим сином Давідом залишились в їх домі в Маріуполі. Перед самим початком бойових дій вона повернулась в припортове місто, бо чоловік сказав їй, що ось-ось розпочнеться війна і вона хотіла бути поруч з ним.

«Я зібрала речі і повернулась до своїх рідних і до 22 лютого Дмитро був зі мною вдома. Вони тоді мали змогу не жити на базі, а приходити кожен вечір додому після роботи.
В ніч 22 лютого вже був наказ, щоб бійці залишались на місці.
Полк Азов, останні пів року, потужно готувались до захисту країни від ворога. Вони знали, що буде війна, все діло часу.
Весь цей час бійці дуже серйозно говорили з рідними з приводу вторгнення. Тому, майже, всі рідні полку “Азов” почали виїжджати з Маріуполя вже 22 лютого. Керівництво надало спецавтівки, щоб родини мали змогу виїхати з міста. Я відмовлялась. Відтягувала час. Не вірила, що війна може затягнутися, що може бути масштабною. Як і кожна любляча дружина намагалась залишитись і підтримати чоловіка. З чоловіком та дітьми 6 років жили в Маріуполі, бо він військовий та і база їх була там, майже 2 кілометри від дому.
24 лютого о 4-й ранку я зрозуміла, почалась війна. Я дзвонилась до чоловіка, він сказав зібрати все необхідне і виїжджати з міста. Пам’ятаю, що зателефонувала BlaBlaCar домовилась з автобусом, але вони виїхали без мене з сином. Тоді Дмитро почав шукати автівку. Він не знав, як розірватись між сім’єю та країною, бо всі хлопці вже стояли на захисті. В той момент їм було не до своєї рідні та сімей. Один з побратимів Дмитра, який був звільнений від служби, допоміг нам виїхати з міста. Вже через дві години на блокпості почались обстріли мирного населення, людей розстрілювали».
Дмитро ніколи не боявся викликів долі та був готовий віддати життя за Батьківщину. Серед побратимів «Сектант» був завжди другом та шанував кожного, а головне — вмів цінити дружбу. Останніми роками допомагав своєму командиру Станіславу Парталі, так вони і стали приятелями. Дуже прискіпливо ставився до своєї роботи, а побратими завжди могли покластися на Дмитра.

«Сектант» мав багато хобі та полюбляв активний відпочинок. Окрім тренувань на полігоні, змагань з боксу та футболу, займався водолазними курсами, стрибками з гелікоптера з парашутом, хотів поїхати на змагання зі снайперської стрільби. Читав багато книжок зі снайперської тактики, а улюбленим фільмом був «Американський снайпер». Дуже на Дмитра вплинула смерть побратима «Баррета» в березні 2018. Можна казати, що ця втрата його сильно змінила. Близькі Азовця згадують, що він дуже чутливо відносився до кожної втрати. В ці миті у його очах була жага помсти за кожного з друзів. Разом з тим, Дмитро був добрим та щирим, дбайливим сином, чоловіком та батьком. Наприкінці кожного дня дзвоним мамі та бабусі, що було для нього дуже важливим.
Жив у громадянському шлюбі зі своєю коханою та мав багато планів на майбутнє. Одружитися офіційно навесні 2022 року, купити будинок у Маріуполі, зробити з нерідного сина, якого виховував з шести років, чемпіона світу з боксу.

Та, на жаль, цим планам не судилося звершитися. Дмитро Лінський поліг у бою 28 лютого 2022 року.
Зі слів дружини: “Останній дзвінок був 28 лютого вранці. За всі ці дні нічого не їв крім снікерсів і коли. Навіть в останньому відеозв’язку я бачила, що він дуже втомлений. Все говорив, що то не важливо, енергія є, а значить буде перемога. О 14.00 попередив, що має перерву і піде поспить хоча б з дві години. Телефон вимкне, тож зв’язку не буде. О 14.30 прийшло останнє повідомлення: “Я дуже втомлений”
Між 17:00 та 18:00 Дмитра не стало.
Загинув 28 лютого 2022 року у селі Лебединське Маріупольського району Донецької області, виконуючи наказ свого командира. Він навіть у той момент, коли мав можливість покинути позицію, продовжував розвідувальні дії, і його автівка потрапила під обстріл.
Останніми його словами коханій були: «Все буде добре, я завжди з тобою!».
Останній його бій відбувався за Маріуполем на блокпосту. Хлопці, які вижили, спочатку намагались забрати тіло, але йшли жорстокі бої. На кожних 4-х наших бійців було 54 росіяни. Агресор вів потужні обстріли. Хлопці просто не змогли його витягнути. Ліпший Друг Дмитра командир, який віддавав накази, коли дізнався про його загибель, десь через годину намагався прорватись на поле бою та витягнути тіло. Вогонь не вщухав. Все ближче і ближче наближався ворог. Треба було відступати…
«Мій чоловік був дуже доброю та порядною людиною. Чоловік-сонце, чоловік-позитив! Сім років нашого спільного життя він носив мене на руках, дарував неймовірне піклування та радість. Тільки на роботі він був іншим – серйозним та суворим, з жагою помсти за кожного побратима, за кожен метр землі… Пишаємося, що мали можливість бути сімʼєю з нашим Героєм. Любимо та памʼятаємо його назавжди!» – розповіла дружина загиблого воїна Лара Різван.
Прощання відбулося 3 червня 2024 року в крематорії на Байковому кладовищі в Києві.
11 червня 2024 року з Дмитром попрощалися в рідному Краснограді де й поховали його на «Алеї Слави».
На честь вшанування памʼяті у м. Берестин названо вулицю “Дмитра Лінського”.

Нагороджений відзнакою “За участь в АТО”. (2016р.)
Нагороджений орденом (2022р.) «За мужність» III ступеню (посмертно).
Нагороду загиблого героя передали його рідному братові Денису.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://uk.wikipedia.org/wiki/

https://krasnograd.info/articles/308431/abo-zi-schitom-abo-na-schiti-azovec-dmitro-linskij

https://krasnograd-rada.gov.ua/linskyi-dmytro-serhiiovych/

https://www.standsofheroes.com/tribuna-geroev/dmitro-sektant-linskiy

https://www.instagram.com/p/C4X7_a6sVUn/