АРТЕМ НАРОДИВСЯ В МАРІУПОЛІ 12.12.1979 року.

ЗАКІНЧИВ ХАІ В 2002 році

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ / THE ARMED FORCES OF UKRAINЕ
10 червня 2023 р. – теперішній час

16.10.23
Artem Oleynik
Дякую всім! Ви неймовірні! Необхідна сума зібрана. Антідрони замовлені.
Водіям гранатометного взводу 65 бригади де я служу потрібен антидроновий захист в машину. Бо логістика в Роботіно вкрай важка. Дуже багато ворожих фпв дронів. А кожного дня необхідно вивозити та завозити бійців на позиції, вивозити поранених. Без захисту машини вразливі, а це не одне життя…

13.12.23
Artem Oleynik
Сьогодні у мене День Народження. Дякую всім за привітання!
Якщо є можливість зробіть мені подарунок — адонатьте на Реби.
Завдяки Вам один Реб вже замовлено! Дуже скоро буде відеозвіт. Але потрібні ще два. Залишилось зібрати 47000 грн
Дякую за репост!

10 ЛЮТОГО 2024 ОФІЦЕР 65-ї БРИГАДИ АРТЕМ ОЛІЙНИК ПРИЙМЕ СВІЙ ОСТАНІЙ БІЙ ПІД РОБОТИНО НА ЗАПОРІЗЬКОМУ НАПРЯМКУ…

11.02. 24
Илья Олейник
Олійник Артем Валерійович. Любий мій братик.
13.12.1979 – 09.02.2024
Артема поховали в с. Щасливе в суботу 17 лютого з військовими почестями.
Бережіть себе і своїх близьких.

11.02.24
Anna Mishkovets
Це всеж було Різдво.
/Не думала що так можна почати некролога пост/
Й я його точно не забуду, надто нетипічне та інше…
Спроба повернути свята в життя провалилась, але зараз вона набула іншого сенсу, тому я хочу лишити це в стрічці, я геть не пощу фотографій й всього за простим браком часу навіть на сон, але тут чомусь зʼявилось це бажання … як нагадування про саму суть життя й все що в ньому трапляється частина картини без якої воно стає існуванням.

***
Я покищо не вірю, але факт…
В мене завжди буде враження про несправедливість світу виходячи прикладом саме з цього дня.
Картина мого сприйняття втрат переповнилась й напевне розуміння героїчності та безглуздості зараз перемішались в кашу сірого кольору.
Спочивай друже, ти зробив останні місяці досить незабутніми та бентежними, страх перетворювавсь на сили йти, розпач на варіанти вирішення проблем. Й знов я часто була психологом та аналітиком з людиною напевно розумнішою мене (так, я так й досі вважаю)
Але смерть є смерть!!!попробуйте мені тут написати що герої не вмирають!!! Дуже рожевоокулярна тема, вмирають!! Просто після їх смерті шрами страшніші а прогалини в життях не однієї людини.

31 08.24 
Вадим Ворожко
В кожного є рідні, друзі, знайомі які віддали найвищу ціну в цій війні. Нашою метою є не забувати за їхні вчинки. В память друга та захисника Олійник Артема
#БіжуЗаГероя_2024 #забіг2024

Ворожко Вадим. Забіг за героя

13.12.24
Илья Олейник
Дорогий мій братику,
Сьогодні твій перший день народження, коли я не можу тебе привітати.
Ці місяці я згадував тебе майже щодня. Здається, усе навколо нагадує про тебе.
Я пишаюся тобою. Можливо, це не зовсім те слово, але я гордий, що ти не сховався, не злякався, не знайшов сотні причин, як це зробив я. Ти пішов на фронт, зробив те, що вважав правильним.
Що побажати тобі, коли вже нічого з тобою не може трапитися?
Бажаю, щоб ти залишався в нашій пам’яті. Таким добрим і справжнім, яким ти був.
Post Scriptum
Старший лейтенант ЗСУ Олійник Артем Валерійович
13.12.1979 – 10.02.2024
Народився в Маріуполі. Загинув на Запоріжжі. Колекціонував монети і старожитності. Любив собацюр і байдарки. Мріяв подорожувати автомобілем по Європі після війни. Дуже хотів своїх дітей. Любив відчайдушно. Постійно сварився зі старшим братом, який намагався «вчити життю»

13.12.24
Катрин Олейник
Сегодня бы тебе исполнилось 45…

14.12.24
Anton Kuharenko
Дякую що був у житті, дякую за довіру та допомогу. Памʼятаю.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.facebook.com/artem.oleynik.98

Коли гинуть американські пілоти, їхні побратими спалюють фортепіано на злітній смузі: на інструменті написані позивні асів, а також бортові номери літаків. Побратими пілота «Джуса» прощалися з ним під «Адажіо Альбіноні» Ремо Джадзотто.

3 лютого 1993 року в Харкові народився військовий льотчик Андрій Пільщиков, позивний «Джус» — майор (посмертно) Повітряних сил Збройних сил України (ПС ЗСУ), учасник російсько-української війни, Герой України (2024, посмертно).

Про те, що «Джус» буде літати, він знав ще з 5 років. Це була не просто дитяча мрія, а усвідомлений вибір.
Вже підлітком він став спотером – ходив по аеродромах Харкова і фотографував літаки. Андрій так захопився цією справою, що став одним із засновників спотерського руху у рідному місті.
Саме після знайомства з хлопцем, вражені його любов’ю до неба і бажанням стати частиною авіації, харківські пілоти вирішили створити навчальний кадетський центр для підлітків. У першому наборі був і майбутній ас.
«Пам’ятаю той перший політ Андрія. Злітав він на літаку Х-32-912 «Бекас». Як будь-яка дитина в цьому віці, він був приголомшений. І професійні вже питання в нього були одразу», – згадує його наставник з харківського «Цивільного повітряного патруля» пілот «Сталкер».

Лілія Олександрівна Авер’янова, мати Джуса:
Андрій відразу вступив до ХАІ на спеціальність «Обслуговування повітряних суден».
Він не пробував вступити у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, бо треба було зробити корекцію зору, яку роблять з 18 років. Фактично йому треба було дочекатися цієї можливості, і тому він пішов в ХАІ, щоб вже почати вчитися за профілем. Це я думала, що в ХАІ і все. Потім виявилось, що у нього інший план. І вже після 1 курсу влітку галопом зробили корекцію зору, вдало. Тоді він пройшов всі випробування в ХУПСі, і ми забрали документи з ХАІ і переклали їх в ХУПС. Нас відпустили з ХАІ без проблем, з пошаною, бо хлопець не зрадив авіації, а пішов на ще більш серйозний рівень.
Андрій ходив на заняття до ХАІ у військовій формі, чим спантеличував багатьох, особливо реагував викладач з фізики та конфлікт дійшов до декана В.М. Кобрина.
А фізику, ще зі школи, Андрій знав дуже добре і заробляв шматочки наполеона, вирішуючі хлопцям завдання з розділу механіки.
Андрій був єдиним студентом ХАІ, який мав офіційний дозвіл на фотографування літаків на аеродромах.

В 2011 році, будучи студентом ХАІ, він зробив велику фотосесію з навчань «Безпечне небо-2011″ у Миргороді , тоді у нас були F-16 і були тренування патрулювання неба до ЄВРО-2012. На ціх навчаннях він вперше сфотографував F-16.

Андрій з 5 років збирав модельки літачків, тому на момент вступу до ХАІ він аж надто багато знав про їх конструкцію. На додачу — авіаційне фотографування. Око було дуже натреноване, він міг розрізняти сотні літаків.
Цей літак з вул. Клочківська.

Розповідає Донбас Реалії експертка центру ZMINA Марія Курінна:
Ти марив ними, мав стратегію, йшов до цього ще з курсантських років. Ти ненавидів тупих і некомпетентних. Вибухав, коли щось забороняли просто, тому що ти незручний. Ти був фаховий в усьому, від винищувачів до «евенджерів», від дронів до турнікетів.
Він ще в 2016-17 році казав керівництву, що потрібно закупити якісь хороші, конкретно спеціальні шоломи для льотчиків, які обладнані дуже добре електронікою із Франції. І він розказав, чому це важливо, як це посприяє захисту повітря. І тоді зробили його фотографію, де він у шоломі, яка потім стала такою відомою.

Ще до повномасштабного вторгнення Андрій мав досвід польотів на іноземних винищувачах, щоправда, F-15.
У 2018 році він брав участь у міжнародних навчаннях «Чисте небо 2018», які проходили в Україні.
У 2019 році «Джус» проходив стажування на базі в Каліфорнії, літав на F-15. Навчання з американськими колегами вкотре показало прогалини в українській авіації, навіть ставленні до пілотів у суспільстві, що дуже його вразило, згадує «Сталкер».

«В перерві між польотами вийшли до піцерії у льотних комбінезонах, зробили замовлення, і коли його принесли, офіціант сказав: «За вас вже розрахувалися». Андрій питає: «Як, хто?». І побачив за сусіднім столиком дядька, ветерана. Той сказав: «Боже, благослови Америку! Дякую вам, що ви захищаєте нашу країну з повітря». Таке ставлення людей зовсім незвичним було цитує  «Сталкера» Суспільне.Харків.
За словами «Сталкера», Андрій намагався зробити все, щоб таке точно ставлення було до пілотів в Україні.
Під час поїздки до Каліфорнії у вересні 2019 року Андрій отримав свій позивний «Джус», бо не замовляв ніколи алкогольні напої, а тільки сік – англійською Juice. Андрій на той момент був єдиним в Україні льотчиком, який пройшов церемонію «неймінгу», тобто присвоєння офіційного позивного за американськими традиціями.

Через свою нелюбов до радянської військової системи й спроби змінити її «Джус» неодноразово стикався зі спротивом старших офіцерів, згадують друзі. У 2021 році Андрій залишив службу у Повітряних силах й написав записку, де пояснив причини свого рішення: застарілі стандарти, неефективна правова база, формалізм у підготовці, відсутність послідовної політики із впровадження стандартів НАТО.

У день російського вторгнення Андрій повернувся у свою військову частину, згодом повернувся до польотів.
Перші дні він виконував «непілотну» роботу, про що сам згадував в різних інтерв’ю – був у підрозділі оборони аеродрому. Тоді пілотів в Україні було вдосталь, а от «пташок» – обмежена кількість. Та й після перерви ніхто б його не пустив в небо одразу. Але трохи згодом на бойові завдання почав вилітати й «Джус».

«Ви навіть не уявляєте, це не бої – це баталії. Ми виходили, нас “двійка” або “четвірка”, а їх 12 або 20 літаків. І ми все одно намагалися здобувати перемогу», — із розмови з «Цивільним повітряним патрулем».
У червні 2022 року Андрій та його побратим Олексій “Moonfish” відвідали США у складі офіційної делегації, яка лобіювала надання Україні F-16.
«Я вважаю, що більше, ніж будь-хто інший, “Джус” несе відповідальність за те, що F-16 прийшли в Україну. Він давав незліченні, невтомні інтерв’ю західним ЗМІ, благаючи про сучасні літаки, а коли цього виявилося недостатньо, він поїхав за океан, щоб подивитися в очі американським сенаторам і сказати їм, що українські пілоти можуть літати на чому завгодно. І сенатори повірили. Тепер літаки прибувають, і коли перший F-16 перетне українське небо, Джус буде там», – американський письменник та військовий історик Адам Макос.
«Джус» задіяв усі свої зв’язки з американськими колегами, давав інтерв’ю The Washington Post, Financial Times, CNN, Fox News Channel, BBC News, зустрічався із сенаторами та конгресменами й переконував, що без сучасної техніки неможливо захистити демократію.

Чималий внесок Пільщиков зробив і в підтримку побратимів – українських пілотів бойових вертольотів. Саме в розмові з «Джусом» Адам Макос дізнався, що українські пілоти винищувачів уже почали отримувати покращене спорядження, а от їхні колеги літали в бій у старих шоломах і невогнетривких костюмах.
«Ми почали з благодійною організацією Wingmen for Ukraine закуповувати спорядження для пілотів вертольотів, для цього проводили різні акції. А днями я дізнався, що «Джус» спрямував свої заощадження – 13 тисяч доларів, – щоб купити шоломи для хлопців», – згадує Адам Макос.
Одним із методів збору грошей для спорядження стала маленька фігурка лего – «Привид Києва». Ідея такої фігурки також надійшла від «Джуса», каже Макос. Разом з американською компанією Brick Mania була розроблена лего-фігурка, яка повністю повторювала форму «Джуса» у березні 2022 року. За словами Макоса, від продажу лего-версії «Привида Києва» вдалося виручити близько $60 тис.

Якось випадково зустрівшись із вертолітником Миколою Любарцем, Джус раптом дізнався, що екіпажі вертольотів в основному всі завдання виконували у звичайній військовій формі, а не в спеціальній льотній, іноді й у цивільному одязі, без шоломів. Андрій здивувався: «Як – без шоломів?»
«А у нас їх просто не було. Або були «совкові», через які не чути екіпаж. Шоломів західних зразків у нас було вкрай мало. Вони використовувалися в основному на «валідольні» завдання.” Джус був шокований.
“Десь у серпні 2022-го мені надійшло сповіщення від Нової пошти про посилку від нього. У коробці був шолом”, – розповідає Микола.
Він донині літає в шоломі, який подарував Джус.

Миколоа Любарец

25 серпня 2023 року на Житомирщині зіткнулися навчально-бойові літаки Л-39: загинули троє українських пілотів – В’ячеслав Мінка, Сергій Проказін та Андрій Пільщиков.
Останній – відомий ас з позивним «Джус». Його називали голосом української авіації, бо був одним з тих, хто лобіював важливість надання Україні сучасного озброєння. Західним партнерам було важливо бачити, кому саме вони дають літаки. Харизматичні і професійні українські льотчики їх – переконали…

Лілія Олександрівна Авер’янова, мати Джуса:
26 серпня 2023 року було днем, коли сприйняття гіркої реальності приголомшило мозок. Але йому належало ще багато чого витримати і вирішити…
Мені ніхто з військових офіційно не вручав похоронку. Не запропонували транспорт, щоб дістатися Житомира. Це зробив Батько побратима, Валерій Смеречанський.
Ніч у дорозі. На ранок біля готелю мене зустріли троє незнайомців. Це були Melanie Podolyak , Masi Nayyem та Товарищ Бармалей. І ще трохи пізніше — Yulia Reshitko. Оце і була моя рятувальна команда. Ніякі не офіцери МПЗ та ЦВС, ні лікарі та психологи. Нікого більше поруч не було. Саме Масі виконав найтяжчу місію, він був поруч у судмедекспертизі. Він відслідкував оформлення всіх документів… А далі — сів за кермо і повіз нас до Києва… Дорогою Бармік лазив по машині і трохи розряджав ситуацію. Бармік — справжній пес-психолог. Пізніше він цілий місяць був поруч і рятував мою кукуху. Прийшлось адаптуватися до нових реалій. Київ. Нові обставини. Нові люди….
Потім було багато всього. І нарешті на початку серпня 2024 року КПС Микола Олещук підхопив мене на крила, і я опинилася поруч з українським F-16. Це був той позитив, який дав мені велику силу. Я побачила плоди відчайдушної боротьби Андрія. Тепер стало ясно, що все буде гаразд. До мене підійшли наші льотчики, серед яких я знала лише одного. Це був Льоша Месь. Ми були дуже раді бачити один одного тут. Ми взагалі дуже давно не бачилися… Але хто знав, що це був останній раз, коли я бачила Льошу…
Усміхнений, дуже рідний Льоша, який зробив величезну роботу за двох, за цей рік без Андрія. Він у жодному разі не міг сказати, що у нього нема сил, і кинути справу. Льоша зробив неймовірне. Україна мала побачити, що програма F-16 стала реальністю. І десь вже настав спокій, бо справа Андрія — ось вона, працює!
Але ранок 26 серпня 2024 року знову розірвав простір на шматки, бо, завершуючи бій, загинув Льоша. Цього не мало статися. Ніяк. Це було б занадто несправедливо. Ми втратили обох наших ключових борців за майбутнє української авіації. І досі багато хто не вірить, що це випадковість. День у день. І ніхто не скаже повної правди. Але війна не дає часу на розпач. Головне, що було зроблено — наших сучасних льотчиків тепер багато. І літаків теж чимало. Звісно, і проблем купа. Але ми впевнені, що кожен з льотчиків, які піднімають в небо наші нові крила, не дозволить нікому звернути зі шляху на оновлення Повітряних Сил. Це шлях Героїв, які жили майбутнім. Це майбутнє дуже скоро стало сьогоденням, без якого неможлива наша боротьба за Україну.

Цей вислів точно описує життєву філософію та щоденний подвиг українських льотчиків:
ЛЮБОВ ДО АВІАЦІЇ — ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ЗАХОПЛЕННЯ НЕБОМ
Це обов’язок!
Це клятва!
Це крок у великій боротьбі за свободу!

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

ЩИРО ДЯКУЮ МАТЕРІ АНДРІЯ/ДЖУСА за допомогу з підготовкою тексту.

Джерело:
Ukrainian People Magazine

https://2day.kh.ua/

https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2026/03/05/8023931/

https://www.currenttime.tv/a/

https://www.radiosvoboda.org/

З родиною проживав у селищі Південне під Харковом.
Володимир Прідачін — добровільно пішов захищати Україну в 58 років з перших днів війни.
Позивний — Південний.

Старший лейтенант, начальник групи сил підтримки штабу в/ч А7291— 125-й окремий батальйон територіальної оборони (входить до складу Сил ТрО ЗСУ).

Загинув виконуючі бойове завдання на півночі Харківщини в районі н.п. Гранів (прикордонне село північніше Козачої Лопані) 4 лютого 2024 року.

Відзнака:
«Козацький хрест» ІІІ ступеня,
«Козацький хрест» ІІ ступеня,
Статус та відзнака «Ветеран війни»,
Медаль «За оборону рідного краю».

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://tro.mil.gov.ua/

За словами керівника обласної військової адміністрації Олега Синєгубова, 23 січня була одна з найбільш масованих ворожих атак на місто, починаючи з 2022 року. Зафіксували запуск понад 15 ракет типу С-300, Х-22, Іскандер.

Постраждали понад 70 людей, 10 – загинули. Наразі в лікарнях міста 25 людей. Зокрема, дві жінки – у важкому стані, одна дитина – у середньому.”
…

Євгена КОСТЮКОВА, випускника 318 групи ХАІ, упізнали за експертизою ДНК після удару по приватному сектору в районі селища Жуковського.
ДНК-аналіз встановив особу — невпізнаного чоловіка, пише керівник слідчого управління Нацполіції на Харківщині Сергій Болвінов.
Загиблий працював водієм таксі, йому було 38 років.
«Ще зранку цей чоловік допомагав своїм сусідам забивати вікна, які винесло після першого прильоту, а близько 7:20 вийшов з дому на подвір’я та потрапив під обстріл», — каже Болвінов.

Скоріше за все чоловік встиг сісти в автомобіль і виїхати з гаража, коли стався вибух. Ракета поцілила в землю, біля машини, «а жертва опинилася в самому епіцентрі».
На місці знайшли 15 фрагментів тіла, каже поліцейський.
Коробку передач від його автівки знайшли на даху сусіднього гаража».

…

Катерина ХОРОЩАК, студентка 353 групи 3-го факультету, міс СУЛА 2020 року. Загинула близько 7.20 ранку 23 січня 2024 року під час ракетного удару по селищу Жуковського. Ракета Х-22 влучила прямо в квартиру Катерини.

Катерині був 21 рік.
Її хлопця та одногрупника Костянтина Кобзєва у критичному стані з опіками та важкими травмами кінцівок через декілька годин дістали з-під завалів (хлопцю ампутували ногу).

«Із Катею разом навчалися, готувались до конкурсів, жили в одному гуртожитку. Вона була чарівна…», – написала знайома дівчини, Катерина Беберіна.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерела:

https://khai.edu/

https://fakty.com.ua/

https://memorial.ua/

https://mediaport.ua/

https://www.bbc.com/

Іван народився 30.09.85 року
У 2022 року закінчив Аерокосмічний ліцей ХАІ

Демченко Олександр:
Він був у паралельному класі.
Прізвище було на слуху, оскільки він і вчився добре, і брав участь в активностях.
Був невисокого зросту.
Подобався дівчатам.

2008 року закінчив факультет СУЛА ХАІ

Іван віддав своє життя за Україну 15 грудня 2023 року під час бойових дій поблизу Мар’їнки на Донеччині.

Нагороджений: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно)

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

https://memorybook.org.ua/

Він розумів, що ціна може бути високою, але не міг вчинити інакше.
Його не лякали життєві перепони та виклики. Від першого до останнього дня служіння нації Честь та Гідність були йому дороговказами.
Дмитро Рукас,позивний Туман,загинув під час виконання бойового завдання, перебуваючи у лавах Міжнародного легіону 12 листопада 2023 року
Дмитру було 28 років…
Рідні, побратими та земляки на колінах зустріли воїна й з почестями провели до місця останнього спочинку.

Тепер Дмитро панує над зорями, оберігаючи свою родину з небес, а вірні бойові побратими нестимуть пам’ять про його геройські чини.
«Помстимось!»
У рідному місті Дмитра Рукаса, завдяки дружині Юлії, друзям, побратимам та небайдужим, хто береже та шанує пам’ять про загиблого Героя – було створено мурал…

Хайовець, доброволець з 2014 року, Стас Вечеря написав: «Дуже дякую Юлі Рукас і всім хто долучився до створення цього муралу в рідному містечку Дімона. Туман гідний для наслідування і пам’ять про нього повинна жити поки ми живемо самі!..»

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Дякую КЛОЧКО Григорій за фотографії з Нових Санжар.

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://gur.gov.ua/

https://zmist.pl.ua/

https://www.wikiwand.com/uk/

Про Максима дуже мало, що відомо, дуже…
Максим родився 01.09.1981 року.
Рідне місто — Новомосковськ.
Пішов на фронт добровольцем 24.02.2022 .
У жовтні 2023 року його серце зупинилося.
Залишилися сторінка у ФБ, яка заповнена інформацію про пошук зниклих воїнів ЗСУ…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ШАНА ТА СПОКІЙ ДУШІ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ…
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/

https://www.facebook.com/profile.php?id=100010753021112

Андрій Миколайович народився в місті Сміла Черкаської області.
Останні 20 років прожив у Києві.
Поступив до ХАІ наприкінці 90-х.
Встигав все – і добре вчитися, і займатися спортом, і бути головою профбюро Першого факультету. Активний, завзятий, веселий – своєю енергією він заряджав всіх навколо.
Колона Літакобудівного факультету, що відкривала свято, завжди була однією з самих хайовських. Їх веселі плакати, кричалки та девізи навіки увійшли в історію ХАІ. Як і один з їх авторів Андрій Поляков — студентський лідер, якого досі пам’ятають на рідному факультеті.
У 2004 році закінчив Національний аерокосмічний університет імені М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» за спеціальністю «Технологія літако- та вертольотобудування». Також отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.
Після випуску працював на ДП «Антонов», де Андрій працював і по АН-148, і по Ан-158, і по легендарним Руслану та Мрії. Народилось двоє чудових діточок. З’явилася нова, цікава робота.
Колеги казали «чудовий лідер і професіонал справи». А головне – Андрій завжди був людиною, яка всім серцем відторгала несправедливість, яка переживала за долю країни.
Потім став підприємцем. Займався спортом і саморозвитком.
Був активним учасником Революції Гідності, під час якої отримав поранення.

24 лютого 2022 року чоловік відправив рідних у безпечне місце, а сам пішов записуватися до лав добровольців. Наступного дня у складі 131-го батальйону 112-ої бригади ТРО боронив Київ.
Після звільнення столиці перевівся до інженерної роти 241-ої окремої бригади ТРО ЗСУ. Там обійняв посаду командира інженерно-технічного взводу.
Влітку вирушив на Харківщину.
У липні 2023-го перевівся на посаду командира інженерно-саперного взводу 206-го батальйону та поїхав боронити Донеччину.

«Андрій – справжній патріот України! Його кредо під час війни було: «Душу – Богу! Життя – Україні! Честь – для себе!».
В результаті так і сталося. Андрій не міг сидіти на місці, постійно рвався вперед. І добровільно, за власним бажанням, перейшов з тилової військової частини у ту, яка залучена до бойових дій.
В новому колективі зарекомендував себе тільки з найкращої сторони: як командир, як побратим, як друг! Він зміг згуртувати взвод, яким керував, та здружити різновікових військовослужбовців. Керівництво батальйону було, без перебільшення, в захваті від нього і говорили: «Нарешті знайшли того офіцера, якого так давно шукали!» – розповів рідний брат загиблого Дмитро.
«Андрій – це та людина, яка завжди всім допомагала, щирий, мегаактивний, справжній патріот!» – додала подруга дитинства Альона Нянченко.
26 ЖОВТНЯ 2023 РОКУ — в зоні відповідальності 206 окремого батальйону ТРО в районі міста Сіверськ при проведенні інженерної розвідки у зонах можливого дистанційного мінування ворога був виявлений невідомий вибуховий пристрій.
Старший лейтенант Андрій ПОЛЯКОВ, надавши команду підлеглим саперам відійти на безпечну відстань, почав проводити первинний огляд — чи є вибуховий пристрій одиночним або ж є частиною мінного поля. В цей момент відбулася детонація…

За спогадами командира батальйону майора Андрія Шуби: «Це тяжка втрата для нашого батальйону. Старший лейтенант Поляков був професіоналом своєї справи, порядною й відповідальною людиною, а також беззаперечним лідером у своєму підрозділі. Не пробачимо! Помстимося!»

За час спільної служби я запамʼятав «Бізона» як найкращого сапера за весь час існування 206 батальйону. Ініціативний, азартний, завжди йшов виконувати задачі сам, прагнув розвиватись у перспективних напрямках на кшталт боєприпасів для fpv, тощо. Він вивів свій підрозділ ІСВ на якісно новий рівень згуртованості й професійності. Думаю, що всі командири підрозділів погодяться з такою оцінкою Андрія «Бізона», – говорить командир механізованої роти Роман «Вікінг».

Андрій здобув справжній авторитет та повагу, бо жив за принципом: «Роби, як я!», тобто заохочував власним прикладом. Бійці-сапери з повагою відносились до свого командира, котрий за короткий період зміг зарекомендувати себе справжнім командиром-лідером та згуртувати колектив, – говорить один з офіцерів батальйону Віктор на псевдо «Вєня»-

Смерть Андрія Полякова – дійсно важка втрата для всього без виключень колективу нашого батальйону, бо кожен боєць, котрий мав з ним чи-то коротку бесіду або спільну справу, незмінно проникався повагою до «Бізона».

Поховали офіцера на Алеї Слави Берковецького кладовища в Києві.
Кавалер медалі «За оборону міста-героя ХАРКІВ», ордену «Богдана Хмельницького » III ступеня (посмертно).

В Андрія залишилися дружина Юлія, випукниця ХАІ, донька Валерія, син Арсен, а також любляча родина, багато друзів та побратими.

Одна з вулиць Сміли має ім’я Андрія Полякова.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

facebook.com/206.battalion

Читаємо їхні імена вголос на знак памʼяті й скорботи:

Олександр Темніков, 31 рік
Дмитро Герасічкін, 30 років
Артем Акопов, 21 рік
Олександр Біжанов, 22 роки
Владислав Панков, 28 років
Олексій Єрмола, 23 роки

В новинах потім скажуть – в них не було шансів, бо вибух пролунав через кілька секунд після сигналу тривоги. Добігти до укриття було не реально.
Вибух тієї ракети відчули у Харкові (це щоб уявити силу удару). Новини з палаючим терміналом «Нової пошти» у селищі Коротич розійшлися по всім новинам країни. 6 загиблих, 18 поранених.
Страшна та суха статистка війни.

22-річний Олександр Біжанов — студент Харківського авіаційного інституту, вивчав інформаційно-вимірювальні технології.
«Єдиний син у матері, величезне горе», — каже Марія Володимирівна, староста села Губарівка Боходухівської громади, звідки родом хлопець.
Батьки Олександра розлучені, син жив разом з мамою.
«І для мами він був єдиною зірочкою, заради якої вона жила», — каже тітка хлопця Валентина Василівна.
«Він теж підтримував її у всьому. Якщо виникали труднощі, казав: “Не переживай, ми все здолаємо, ми переживемо”-, це завжди допомагало їм вистояти».
Вступивши на навчання, Олександр переїхав до Харкова та знайшов підробіток на «Новій пошті».
Коли почалася повномасштабна війна, розповідає тітка, хлопець через обстріли та постійну небезпеку звільнився з роботи і був удома.
Але на пошті в нього залишалося багато друзів, ровесників, вони гукали його назад, і коли він вступив на магістратуру до Харкова, то повернувся на роботу в термінал «Нової пошти».
Тітка згадує, що за чотири дні до удару Олександр приїжджав додому в рідну Губарівку.
«Прибіг сюди до мене, трошки поспілкувався з сестрою (двоюрідною), уже вечоріло і він якось так, як і зазвичай, сказав – ну ладно, я пішов», — каже Валентина Василівна.
«А у суботу ввечері ми прочитали оголошення про удар по пошті – і хоча там ще не було вказано, яке відділення – нам відразу йокнулося. Ми давай дзвонити, а там дзвінок іде, а трубку не піднімають, ми не спали до ранку…»
Олександра поховали у вівторок, на похорони прийшло все село. Були і представники «Нової пошти», каже жінка, компанія взяла всі витрати на себе.
Мати хлопця, за її словами, майже щодня приходить на могилу до сина.
«Це велика рана, яка ніколи не забудеться і не загоїться, це такий жах для нашої родини», — каже тітка.
«Мені все здається, що це наче фільм, і от все закінчиться, він прибіжить і буде дурачитися з братом і сестрою. Мені не вкладається в голові, що його більше не буде».
В університеті, як і в сільській раді, тепло відгукуються про Олександра Біжанова.
«Він був чудовою людиною, готовою завжди прийти на допомогу кожному, хто цього потребував», — згадують про хлопця в університеті.
«Навчався на державному, вчився добре, хороші хлопці були», — каже завідувач кафедри Віталій Сіроклин.
«Втрачаємо наш потенціал, майбутній розвиток України, готували діток, фахівців…», — з сумом каже викладач.

…Вкотре до університету завітала мама студента ХАІ Олександра Біжанова, який загинув під час ракетного обстрілу терміналу «Нової пошти» в Коротичі восени 2023 року.
- Їду провідати синочка, — сказала тоді Лариса Біжанова.
Вона запалила свічку біля меморіалу з фотографією сина та поставила невеличкий букет синьо-жовтих квітів, які виготовила власноруч. А ще — привезла до ХАІ квіти зі свого двору і сказала: Може це стане новою традицією — коли рідні та близькі загиблих хайовців висаджуватимуть квіти на території ХАІ.
Пройшло кілька днів — і ця історія отримала продовження.
Співробітниці зеленого цеху, яких до глибини душі зворушила ця розповідь, не просто висадили принесені квіти, а створили клумбу, яку назвали «Серце матері».
Вони за кілька днів знайшли всі необхідні матеріали.

І ось — СЕРЦЕ МАТЕРІ, яка втратила єдиного сина…

У центрі клумби — розколоте серце. Тріщина ділить його навпіл.
З одного боку — квіти, привезені Ларисою Біжановою. Як символ мирного, щасливого життя.
З іншого — порожнеча. Лише одинокі серця…
Серця матерів, які отримали страшну звістку.
У розриві на серці встановили ліхтарі.
Тепер щовечора «Серце матері» світитиметься на головній алеї ХАІ — як символ усіх материнських сердець, які втратили своїх синів і дочок.
Тепер це історія ХАІ. Пронизлива. Щемка. Правдива. Історія воєнного часу.
Відтепер назавжди поруч із серцем «Я люблю ХАІ» буде СЕРЦЕ МАТЕРІ…
Благословенні руки тих, хто створив цей маленький, але дуже сильний пам’ятник.
Благословенні руки всіх матерів.
Благословенні їх серця…

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ НЕВИННИМ ЖЕРТВАМ!
НЕМА ПРОЩЕННЯ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.facebook.com/nova.poshta.official

https://www.bbc.com/ukrainian/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://studgorodok.khai.edu/