КАЛИНИН Константин Алексеевич — основатель ХАИ

ХАИ группа в ФБХАИ

Один из основателей ХАИ Константин Алексеевич Калинин. Вместе с первым ректором ХАИ  Г.Е.Петровым (Горбенко) лично нашел место для ХАИ и (по легенде) сам разметил места под будущие Главный и Инженерный корпуса.

Знаменитый исследователь авиации (и тоже выпускник ХАИ) В.С.Савин, долгое время работавший в архивах КГБ, рассказывал, что донос на Калина в 1938 году написали два преподавателя ХАИ (и очень известных)… В деле Калинина сохранился оригинал этого доноса. Для Савина это был шок. Вынудили ли их или были какие-то причины? Теперь уже не скажет никто. Увы…

И это тоже страничка нашей истории…

https://www.novayagazeta.ru

22 октября 1938 года,  восемьдесят лет назад, в подвале внутренней тюрьмы воронежского НКВД выстрелом в затылок был убит Константин Алексеевич Калинин (1887 года рождения, родился в городе Варшава, образование высшее, работал главным конструктором КБ авиазавода № 18)

Человека убили, тело выбросили в яму, а самого его выбросили из истории. Сегодня о Калинине и его удивительных самолетах знают историки авиации, а все остальные не знают.

Тесным рядом гордо стоят знаменитые конструкторы тридцатых и сороковых — Поликарпов, Яковлев, Лавочкин, Туполев, Ильюшин, Петляков… Калинина среди них нет.

Но он был!

Был, существовал, думал, придумывал, действовал этот спокойный, скромный, упорный человек с короткой щеточкой усиков над верхней губой, носивший рабочие тужурки с аккуратным галстуком и ромбовидные кепки. Таким мы видим его на немногих сохранившихся фотографиях в ангарах и цехах, рядом со своими самолетами.

Калинин К.А.

Военный летчик Первой мировой войны Калинин был энтузиаст авиации. Он жил авиацией. Ему мало было летать на самолетах, он хотел их придумывать и строить. Жизнь его была нелегка и ухабиста, красных дорожек перед ним никто не стелил, его выгоняли из-за неправильного социального происхождения из Института инженеров Красного воздушного флота и гоняли с завода на завод, из Киева в Харьков, оттуда в Воронеж, а его провинциальному КБ не давали вечно дефицитных в то время моторов. Но ничто не могло остановить его ровной, сильной мысли, его инженерного расчета, его идей. И даже в камере НКВД Константин Алексеевич Калинин придумывал свой последний самолет — К-15. Но о нем мы не знаем почти ничего.

Под бодрый марш «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью», стрекоча слабенькими лицензионными моторами, выруливали на земляные аэродромы первые самолеты Калинина. Он умел строить обычные самолеты, рабочие лошадки, выносливые и простые.

 Таков был его К-1 — первый советский пассажирский самолет, принятый для серийного производства, но не запущенный в серию; и К-3 — первый советский санитарный самолет, в котором можно было перевозить лежачих больных. 

Калинин К.А.

К-4 Калинина был настолько хорош, что был отправлен на международную выставку в Берлине как высшее достижение молодого советского авиапрома.

К-6 был опять же первым — первым почтовым самолетом в СССР. И был еще К-5, построенный в количестве 260 экземпляров, основной самолет Аэрофлота вплоть до 1940 года, летавший еще и в середине сороковых и перевозивший в восьми мягких креслах восемь пассажиров, которые имели в полете такую роскошь, как туалет. Тогда это и правда была роскошь для самолета.

Уже не было Калинина, и само имя его исчезло из статей и книг об авиации, а надежный К-5 из дюралюминия и ткани, из стальных балок и проволочных растяжек все летал и летал в небе забывшей конструктора страны.

Но Калинин не был и не хотел быть конструктором обычных самолетов. В нем жила душа придумщика и фантаста. Будущее треугольных крыльев и комфортабельных лайнеров еще совсем не просматривалось с пыльных аэродромов тех лет, и вовсе не видны были из кроватных мастерских, переоборудованных под кустарные авиацеха, узкие самолеты, пробивающие звуковой барьер. Но Калинин уже забегал мыслью вперед, уже был там, за пределами дня и рутины.

Калинин К.А.

 Он создал маленький К-9, удивительную машинку с отстегивающимися крыльями, в которой некоторые видят прообраз самолета для авианосца.Но Калинин, создавая К-9, думал не об авианосцах, а о сараях! Отстегнул крылья и закатил самолет в сарай. Это был самолет для исполкомов и колхозов, для полетов из деревни в райцентр и с поля — на завод. Посадочная скорость 50 км в час была так мала, что посадить его мог любой председатель колхоза в кирзовых сапогах, а сесть он мог на любой пятачок и на любой проселок.

 А К-7 Калинина был гигантом. Вот такой был диапазон его мысли и инженерный горизонт — от маленькой машинки до циклопической. К-7 имел размах крыльев 53 метра, то есть больше некоторых современных Boeing. Но не только размахом крыльев удивляет эта машина. В эпоху бипланов Калинин додумался до летающего крыла. «Всё в крыле!» В толстом крыле, имевшем в центроплане высоту 2 метра 33 см, располагались каюты пассажиров. Семимоторный гигант должен был перевозить 128 пассажиров на 5 тысяч километров. Или на то же расстояние 64 пассажира в каютах класса люкс. На борту были кают-компания, буфет, кухня, радиорубка, работала телефонная связь. Механики в полете имели доступ к двигателям прямо из крыла.

Чтобы спасти летчика от запредельных нагрузок на штурвале весящего 40 тонн самолета, Калинин придумал электроусилители руля. То есть он придумал то, чего тогда не было. Время бустеров в тридцатые годы еще не пришло. Промышленность не смогла создать электроусилители руля для самолета Калинина, пришлось обходиться сервоусилителями. Это была основная проблема двух самых знаменитых самолетов Калинина: гиганта К-7 и бесхвостого бомбардировщика К-12 — они опережали время и требовали знаний и технологий, которые еще только предстояло создать.

К-7, самолет-гигант, как и многие самолеты того времени, страдал от флаттера, то есть от самопроизвольно возникавших колебаний, сотрясавших огромную машину. Теория борьбы с флаттером еще не была создана. Ее еще только предстояло создать молодому математику Келдышу. Поэтому летчик-испытатель Снегирев интуитивно боролся с флаттером, меняя режим работы семи двигателей. Но это не спасло самолет и 15 из 20 человек на его борту во время полета на максимальную скорость. Самолет разбился.

Посмотрите на К-7. Он и сейчас волнует и привлекает своими могучими формами и брутальной мощью. Перед этим грандиозным самолетом хочется снять шляпу.

Ильюшин, тогда еще не всемирно известный создатель штурмовика Ил-2, а только начальник ЦКБ, писал в отзыве на один из самолетов Калинина, что в нем так много новых компонентов, что неизвестно, как они поведут себя все вместе. Но не делать нового Калинин не мог. Это была его природа.

Бомбардировщик К-12 Калинина не имел хвоста. Первый в мире бесхвостый самолет был раскрашен под жар-птицу и летал в Москве на воздушном параде. Время менялось, теперь нужны были не самолетики для колхозников, а истребители для выпускников авиашкол, не роскошные гиганты с каютами класса люкс, а скоростные бомберы, способные пикировать почти до самой земли. Отсутствие хвостового оперения делало самолет быстрым, а воздушный стрелок на конце фюзеляжа получал идеальную позицию и полный обзор.

Калинин К.А.

Самолет был запущен в серию в те же дни, когда в НКВД выписывали ордер на арест Калинина.

Арестовывать пришли двое из НКВД. Младший, уходя, сказал жене: «Простите. Мы понимаем, кого уводим». Или это только красивая легенда?

 А мы сегодня понимаем, кого потеряли семьдесят лет назад, 22 октября 1938 года, когда палач в длинном фартуке и крагах поднял пистолет и выстрелил в голову спокойного, тихого, измученного следствием, признавшего себя врагом народа человека?

Калинин К.А.

Сикорский дважды звал Калинина в Америку. Он понимал, что такие люди редки и ценны. Они закладывают новые отрасли, создают новые направления. Но Калинин не поехал. Он был полон веры в будущее и желания делать отечественные самолеты. Время прошло, Сикорский и Калинин по-разному прожили и закончили свои жизни…

Ни одного самолета Калинина не сохранилось.

Его убили Сталин, Молотов и Жданов — эти трое, лично. Их подписи на первой странице расстрельного списка от 12 сентября 1938 года, в котором Калинин стоит восемнадцатым. Сверху, красным карандашом, по-хозяйски бросил свою подпись Сталин. Чуть ниже, мельче, черным карандашом расписались Молотов и Жданов. В их мелких закорючках чувствуется их приниженное положение, их раболепие перед усатым.

 Есть рассказ Брэдбери, в котором люди совершают экскурсию в прошлое. В прошлом нельзя ничего трогать, ничего менять, потому что это может необратимо изменить будущее. Но один из экскурсантов случайно наступает на бабочку и тем самым вызывает историческую катастрофу. Все теперь будет иначе, потому что бабочка погибла.

А тут убили человека. Трое преступников, трое косноязычных уголовников, убили человека, который думал и придумывал, строил и создавал. Трое убийц в кремлевском кабинете махнули карандашами, и все, что этот человек сделал и создал, все, что он мог еще сделать и создать, все его мысли и слова, все его расчеты и идеи, все его планы и чертежи — все отправилось в яму.

И мир стал другим…

***

https://fakty.ua/230309-v-kachestve-diplomnoj-raboty-student-kpi-konstantin-kalinin-predstavil-postroennyj-im-samolet-na-kotorom-sovershil-perelet-iz-kieva-v-harkov-a-zatem-v-moskvu?fbclid=IwAR1-QGhmOrURewYkkJ2cvGwnxD6CUGtuNoTSqbSRPSKHxZUn2loTsbQEuAw

05.02.1887 году родился создатель первого отечественного пассажирского лайнера, массово выпускавшегося в 30-е годы прошлого века. Имя авиаконструктора Калинина долгое время замалчивалось из-за того, что он стал жертвой сталинских репрессий.

Рассказывает заведующий отделом Государственного политехнического музея при Национальном техническом университете «КПИ» Виталий Татарчук.

— В 1918 году штабс-капитан Константин Калинин со своими соратниками организовал одну из первых в мире пассажирских авиалиний Киев — Львов — Вена. В начале 1920-х годов в возрасте 36 лет Калинин поступил в Киевский политехнический институт (сразу на четвертый курс), чтобы стать авиаконструктором. Через несколько лет этот талантливый человек создал первый серийный отечественный пассажирский самолет на 15 мест. Он стал основным лайнером «Аэрофлота» (основан в 1923 году) в довоенные годы. Авиалиниями тогда связали крупные города СССР, и граждане получили возможность за несколько часов добраться, например, из Киева в Одессу.

— В 2005 году в Национальную академию наук Украины обратилась дочь одного из крупнейших авиаконструкторов ХХ века Калинина Нелли Константиновна, к сожалению, уже ушедшая из жизни. Она жила в Москве, но документы и вещи отца, которые у нее сохранились, решила передать в Украину, ведь свои самолеты Калинин создавал в Киеве и Харькове. Однако была еще одна причина: уже тогда Нелли Константиновна видела, что в России возрождается тоталитарный режим, который уничтожил ее отца и на многие годы предал забвению его имя. Она сказала мне: «Путин от вас (в смысле от народа Украины) не отстанет — он страшный человек».

- В Одесском пехотном юнкерском училище, в котором накануне Первой мировой войны учился будущий авиаконструктор Константин Калинин, существовала традиция: имена юнкеров, получивших среднюю оценку выше 11 баллов (по 12-балльной системе), увековечивали на мраморных досках. Калинин окончил училище с 11,35 балла. Как один из самых успешных выпускников имел право выбрать место службы. Почти все его однокурсники стремились попасть в гарнизоны европейской части империи, но Константин выбрал Дальний Восток. Благодаря этому смог без препятствий… жениться. Дело в том, что в царской армии офицер имел право вступать в брак при условии, что у него имеется не менее пяти тысяч рублей на содержание семьи (заметим, килограмм свинины тогда стоил 30 копеек, говядины — 45 копеек. — Авт.). Это правило не распространялось на офицеров, служивших в отдаленных регионах, в том числе на Дальнем Востоке. Калинин встретил там молоденькую учительницу Софию Типякову, у которой брал уроки французского. Молодые люди полюбили друг друга и вскоре обвенчались. У них родилась дочь.

Получается, Константин был из небогатой семьи?

— Его мать (она из обедневшего рода немецких дворян) сама воспитывала четверых детей — троих сыновей и дочь. Костя — самый младший ребенок. Отца он практически не помнил — глава семьи скончался, когда мальчику было пять лет. Калинин-старший был офицером, служил в Варшаве (Польша тогда была поделена между тремя империями: Германской, Австро-Венгерской и Российской. — Авт.). Там встретил будущую жену Марианну фон Браун. После преждевременной кончины главы семейства вдове по ее ходатайству назначили пенсию. Мать позаботилась, чтобы дети получили хорошее образование. Так, младший сын Константин окончил реальное училище в Варшаве, затем поступил в учительскую семинарию. Ему было 18 лет, когда вспыхнула революция в России 1905—1907 годов. Молодой человек принял в ней участие: распространял листовки с призывами бороться за свободу Польши. За это его арестовали. Константину пришлось пять месяцев провести за решеткой. Один неравнодушный поляк, узнав, что парень боролся за свободу его родины, внес за него залог — три тысячи царских рублей, и Константина освободили.
Старший брат Владимир учился в Одесском юнкерском пехотном училище, и Константин решил пойти по его стопам. Для начала пошел в армию рядовым. Владимир написал ходатайство, а один хороший друг семьи письменно поручился за Костю: мол, революционный ветер из головы парня выветрился, он хочет быть офицером, как его отец и старший брат. И младшего Калинина приняли в училище. Он получил специальность артиллериста.

Как же Калинин стал авиаконструктором?

— Многие офицеры тех времен стремились переквалифицироваться в военные летчики. Это в наши дни самолеты никого не удивляют, а в начале прошлого века они воспринимались почти как чудо, показательные полеты собирали тысячи зрителей. По всей империи тогда гремели имена первых летчиков — спортсмена-одессита Сергея Уточкина (прозвище Рыжий Лис), Михаила Ефимова, Александра Васильева. Они гастролировали по городам с показательными полетами, собирая множество зрителей. За короткое время пионеры авиации стали обеспеченными людьми. Во время учебы Калинина в Одессе там проходили авиашоу с участием Уточкина и Ефимова. Вероятно, Константин с друзьями ходил на них. Поэтому в том, что он захотел стать летчиком, авиаконструктором, нет ничего удивительного.
Когда летом 1914 года разразилась Первая мировая война, Сибирскую артиллерийскую бригаду, в которой служил Калинин, перебросили на Западный фронт. Жену с ребенком молодой офицер отправил к теще в Санкт-Петербург. Воевал Калинин мастерски и отважно, за что был награжден орденами. В начале 1916 года он подал прошение о зачислении в Гатчинскую авиационную школу. Там действовали ограничения по возрасту курсантов — не старше 27 лет. Константину было уже 29, поэтому пришлось пойти на невинный обман — он указал, что на два года моложе. По окончании курса обучения попал на Румынский фронт в 26-й корпусной авиаотряд. В характеристике Калинина командование указывало: «Любит летать и умеет летать отлично. Отличается высокими умственными данными. Способен к боевой работе в очень тяжелых условиях, вдохновляет людей». Его назначили командиром авиаотряда. Калинин один из первых стал устанавливать на самолетах радиостанции, чтобы в режиме реального времени корректировать с воздуха огонь артиллерии и передавать разведданные. За выполнение важного задания — уничтожение бомбами моста через речку Быстрица — его наградили орденом Святой Анны.

Как Калинину пришла идея организовать одну из первых в мире пассажирских авиалиний?

— Когда после большевистского переворота в Петрограде рухнул фронт, штабс-капитан Калинин отвел свой авиаотряд в тыл. Затем приехал в Киев, в политехническом институте познакомился с энтузиастами авиации. У них родилась идея открыть воздушный мост между Киевом, Львовом и Веной (тут уместно напомнить, что заступничество немецкой и австро-венгерской армий заставили большевистскую Россию признать независимость Украины и вывести свои войска с ее территории). Техническая база для открытия авиалинии была. Руководство Украинской державы во главе с гетманом Скоропадским (он пришел к власти в апреле 1918 года) поддержало энтузиастов, и воздушный мост заработал.
После успешного восстания Директории (правительства социалистов) против гетмана Скоропадского в ноябре 1918 года Калинина назначили командиром Первого волынского дивизиона армии УНР. Но через некоторое время он стал служить у «красных». В 1922 году поступил в Москве в Академию воздушного флота имени Жуковского. Однако большевики считали Константина неблагонадежным и создали такую обстановку, что он был вынужден покинуть академию. Поехал в Киев к своим друзьям из КПИ. Бывший офицер хотел создавать самолеты. В 36 лет поступил на четвертый курс политеха. Параллельно работал с товарищами на заводе «Ремводпуть» (находился в районе нынешней улицы Гарматной). Директор завода выделил энтузиастам сарай для работы над самолетом. Калинин возглавил самодеятельное конструкторское бюро. Трудились на голом энтузиазме, использовали подручные материалы. Тем не менее самолет получился удачный. Назвали его К-1. Руководитель конструкторского бюро подчеркивал, что «К» означает «Коллективный». Кстати, уже в этой машине крылья имеют характерный эллиптический изгиб, который стал своего рода визитной карточкой всех самолетов Калинина.
Коллектив Калинина жил по принципу «вижу цель — не вижу препятствий». Авиаторы решили добиться внедрения своего детища в производство. Но как убедить высокое начальство? Конечно же, делом: Калинин с товарищами совершили на К-1 перелет в Харьков, а оттуда — в Москву. Тут следует сказать, что тогда СССР покупал самолеты в Германии (точнее, комплектующие и лицензию на производство, а сборку выполняли советские рабочие и инженеры). Немецкие крылатые машины стоили дорого, платить за них приходилось золотом. А тут киевляне предложили классный самолет, цена которого будет в разы дешевле. Вот в Москве и схватились за К-1. Ведомство, занимавшееся вопросами авиации, рекомендовало запустить самолет в серийное производство. Калинин представил крылатую машину в КПИ в качестве своей дипломной работы
.
А что семья Константина Алексеевича. Жена с ребенком переехали с ним в Киев?

— Нет. Его супруга София Сергеевна умерла в мае 1920 года от менингита. Во время учебы в КПИ Константин женился на родственнице своих ближайших соратников — братьев Касьяненко — Татьяне. Молодая жена родила ему сына и дочь Нелли.

Наладить выпуск К-1 поручили Калинину?

— Да, его назначили главным конструктором и директором авиазавода в Харькове. К тому времени под его руководством была создана более совершенная машина — К-2. Вот ее и начали выпускать. Свой следующий самолет Калинин разработал для перевозки раненых, там даже была оборудована операционная. В 1928 году его К-4, предназначенный для проведения аэрофотосъемки, отправили от СССР на международную выставку в Берлине. В Харьков он вернулся с золотой медалью.
Самым массовым самолетом Калинина стал пассажирский К-5, вмещавший 15 человек (выпущено почти 300 экземпляров). У Ильфа и Петрова в «Золотом теленке» есть сцена, когда, оказавшись в Средней Азии, Остап Бендер и Корейко попытались купить билет на авиарейс. Летчик им отказал, и Остап выпалил: «Покупаю самолет!» Это наверняка был К-5. Он летал со скоростью 180 километров в час, без дозаправки покрывал 960 километров.
Калинин К.А.
В 1932 году Калинин удивил весь мир: под его руководством был сконструирован и изготовлен самый большой самолет на планете, рассчитанный на перевозку 120 пассажиров — неслыханная по тем временам вместимость. Новинку назвали К-7.
Калинин К.А.Калинин К.А.
Необычайными в ней были не только размеры, но и то, что пассажирские места размещались в… гигантских крыльях, двери — в шасси. Предполагалось создать комфорт, который в наши времена можно увидеть разве что в самолетах миллионеров: дорогие мягкие диваны, кресла. Начались испытания. Параллельно приступили к сборке второго опытного экземпляра. Однако во время испытательного полета самолет-гигант разбился, погиб 21 человек. На фотографиях, сделанных до этой катастрофы, Калинин (фото) выглядит полным сил, моложавым, после нее — осунувшимся, постаревшим лет на двадцать.
Калинин К.А. Его сняли с занимаемых должностей и отправили работать в Воронеж. Авиаконструктор после нескольких лет депрессии нашел в себе силы вновь плодотворно трудиться: создал новаторский бесхвостый истребитель. Летом 1937 года на воздушном параде в Москве зрители увидели в небе этот самолет, раскрашенный в красные тона в виде чудесной жар-птицы.
В апреле 1938-го в квартиру Калининых ворвались чекисты. Дочери Константина Алексеевича Нелли тогда было 13 лет. Она рассказывала, что большего ужаса, чем во время ареста отца, никогда в жизни не испытывала. Домой Калинин уже не вернулся…
Когда после развала СССР исследователи получили доступ к закрытым архивным фондам, стало известно, что знаменитый советский авиаконструктор Андрей Туполев писал рапорты (по сути, доносы) на своих коллег. Особенно чернил работы Калинина, поскольку тот был его прямым конкурентом — создал самолет-гигант в то время, когда Туполев разработал огромный АНТ-20 «Максим Горький» (который, кстати, разбился). Туполевские «экспертные оценки» наверняка стали одной из причин расправы над Калининым. В 1956 году, после смерти «вождя народов», Константина Алексеевича реабилитировали, но в советские годы его имя замалчивалось.
В 2014 году по инициативе члена попечительского совета Национального технического университета Украины «КПИ» Богдана Андрейцева за средства меценатов создали памятник Калинину. Его установили на территории университета напротив памятника другому выдающемуся авиаконструктору — киевлянину Игорю Сикорскому, который после большевистского переворота эмигрировал в США, создал там одну из крупнейших в мире авиакомпаний, известную прежде всего своими вертолетами. Калинин и Сикорский — ровесники, даже внешне похожи друг на друга. Но их судьбы сложились по-разному.

Калинин К.А.

Этот единственный в мире памятник Константину Калинину с макетом так и не созданного К-15 установлен на территории КПИ

Мемориальная доска ректору Н.А. Масленникову установлена!!!: Один комментарий

  1. Большое спасибо всем, кто принял участие в этом деле восстановления справедливости и исторической памяти -.Николай Арменьевич дейстительно был таким, как написано на мемориальной доске ! Нам, тем, кому довелось с ним в разные моменты контактировать, в той.или иной мере работать.под его руководством, это особо памятно и важно для настоящего и будущего нашего реально вечно юного, но и профессионально великого и дерзкого высшего учебного заведения. И отдельно — признательность Николаю Нечипоруку- это мудрое и ответственное решение. Всем хаевцам всех времен и народов — удачи и успехов !

 ГАВРИЛЕНКО Сергей, 2-й факультет, 2002 г. выпуска (Ахтырка, Украина)

Гавриленко Сергей ХАИВСІМ СВОЇМ ДОСЯГНЕННЯМ В ЖИТТІ ЗАВДЯЧУЮ НАВЧАННЮ В ХАІ

Відвідуючи рідний ВУЗ зараз, відзначаю, як він змінився, став більш комфортним, сучасним. Прийшли нові покоління студентів, які, як завжди, ставлять за мету досягти більше, ніж старші товариші. Під час таких відвідин то поринаєш у спогади, то раптом ловиш якусь ідею, яку хочеться реалізувати в найближчому майбутньому. Коли нам на початку першого курсу куратори сказали, що студентські роки будуть найкращими в житті, якось не повірилось. Адже відбулось багато змін: закінчення школи, переїзд до великого міста, зміна кола спілкування. Та, мабуть, саме це і почало загартовувати, примусило відразу ставити перед собою високу планку. І ця цілеспрямованість, налаштованість на роботу і результат, здобуті в ХАІ, залишились назавжди. Саме в цьому я бачу першоджерело своїх досягнень в житті.

Які досягнення?

Безумовно, кожен звертає увагу на щось своє, те, що йому ближче. В професійному плані я знаходив застосування своїм знанням і вмінням в приватних підприємствах міст Харкова, Запоріжжя, Києва. Кар’єру робив уже трохи в іншій сфері ─ на державній службі. Починав від начальника відділу, далі ─ працював помічником народного депутата, а згодом, в буремний час російської агресії 2014─15 рр., очолював рідний район на посаді голови Охтирської районної державної адміністрації. Земляки тричі обирали мене представляти їх інтереси в Охтирській районній раді. Депутатом я є і зараз. Вміння швидко завести друзів, комфортно співіснувати з ними, як в студентських гуртожитках, теж стали в нагоді в житті. Разом із коханою дружиною виховуємо двох чудових дітей.

Самоусвідомлення як громадянина України теж прийшло в ХАІ. Можливо, всупереч багатьом чинникам, які були тоді, наприкінці дев’яностих, вихований патріотизм до своєї країни завжди зі мною. Зараз втілюю ці погляди в Збройних силах України. Тим, що почав службу в них не «з нуля», теж завдячую ХАІ, а саме ─ військовій кафедрі. Всі ми отримали офіцерські звання. Зараз я призваний як офіцер запасу, на сьогодні ─ старший лейтенант. З кількома товаришами служимо разом, а інший одногрупник навіть призивався по мобілізації в 2015-му.

В ЧОМУ БАЧУ УСПІШНЕ ВИХОВАННЯ В ХАІ?

Насамперед, це підбір абітурієнтів (абихто сюди не вступає) висококваліфікованими викладачами, які поєднують досвід і сучасні знання. Це інтенсивний процес навчання, який не дає лінуватись.

Пам’ятаю, що наші викладачі були дуже суворі, особливо перші 5 курсів). По деяких предметах отримати оцінку «три» можна було лише з другого, а інколи ─ й із сьомого разу. І то було за радість.

Я вдячний нашим викладачам ─ декану Анатолію Івановичу Anatolii Dolmatov , його заступникам Івану Івановичу Редіну і Володимиру Даниловичу Сотнікову, керівнику дипломного проекту Іллі Івановичу Пєтухову, викладачам Григорію Петровичу Дикому і Вадиму Миколайовичу Кулєшову, а з загальноуніверситетських кафедр ─ викладачу з матаналізу Георгію Івановичу Кошовому, викладачам з креслення Генріху Серафімовичу Венедикдову і Тиграну Костянтиновичу Мурадяну.

Також добре пам’ятаю Геннадія Олександровича Горбенка. Він прийшов на посаду завідуючого кафедрою, коли ми вчилися на третьому курсі. Відразу ж відчувся напрямок в навчанні «від тепла до холоду». На той момент кафедра співпрацювала з підприємствами, які спеціалізувались на холодильній техніці і кондиціонерах. Саме ця зміна вектору стала визначальною по закінченню навчання. В умовах масового, на той момент, безробіття випускники нашої кафедри майже всі працевлаштувались в приватні підприємства, пов’язані із кондиціонуванням і холодильною технікою.

Повертаючись в рідний університет зараз, бачу позитивні зміни, в порівнянні із роками нашого навчання. Це сучасна навчальна база, до якої входять і корпуси з аудиторіями аудиторіями, і гуртожитки.

Важливим також є процес не тільки навчання, але й виховання. На жаль, в роки мого навчання Україна тільки утверджувалась як незалежна держава, йшов шостий рік її існування. Всі предмети, навіть Історію України, викладали російською мовою. Пам’ятаю супротив введенню в навчальний процес української мови. Доводилося підлаштовуватись під більшість студентів. Зараз багато з них, а в моїй групі приблизно п’ятдесят відсотків, це кримчани, які повернулись до себе, розвивають економіку країни-окупанта. А дехто відверто зайняв антиукраїнську позицію, при нагоді лає країну, яка дала безкоштовну вищу освіту. На мою думку, це наслідок недостатньої уваги вихованню патріотизму та державницької позиції.

ТРАДИЦІЇ ХАІ

Звичайно, з часом деталі забуваються. Але не стерти із пам’яті святкування «1001-ї ночі» з виїздом на природу. Також із посмішкою і теплом згадую наші катання на тазиках по коридорах і сходах ХАІ-2 після захисту диплома.

Зараз підтримую стосунки з найближчими друзями, одногрупниками. Все моє життя є підтвердженням славетного братерства ХАІ. Коли ми з новими знайомими дізнаємося, що закінчили той самий вуз, намагаємося допомогти один одному. Дуже задоволений, що доля привела мене в ХАІ. Саме тут я став тим, ким є зараз. Сподіваюсь, навчання і виховання тут стануть в нагоді багатьом.

ХАІ ─ найкращий ВУЗ. Бажаю рідному університету процвітання, а студентам, випускникам, викладачам ─ успіху в усіх сферах життя, побільше радісних моментів і миру!

Гавриленко Сергій Анатолійович, депутат Охтирської районної ради, cтарший лейтенант Збройних Сил України, випускник ХАІ 2002 р., ф-т авіаційних двигунів, спеціальність «Аерокосмічна теплотехніка».

 

 БОНДАРЕВА Дарья, 3-й факультет, 2011 г. выпуска (Торонто, Канада)

Дарья Бондарева ХАИМене звуть Даша Бондарева, вже чотири роки працюю в офісі Amazon у Торонто, а загалом у Канаді живу сім років. Розповім про те, як я потрапила в компанію, ще будучи студенткою, які там умови роботи, та про те, як можна влаштувати своє життя в Канаді.

Спочатку я не планувала ставати Software Development Engineer і працювати в індустрії, натомість мріяла займатися наукою. Закінчила магістратуру за спеціальністю «Соціальна інформатика» в Національному аерокосмічному університеті «Харківський авіаційний інститут», думала далі йти в аспірантуру, захищати кандидатську. У якийсь момент вирішила, що цікаво було б спробувати навчатися за кордоном. Багато наукових статей, першоджерел, які я читала, були англійською, тобто це мова сучасної науки.

Вступала до університетів США і Канади. Це був досить довгий процес, що протривав приблизно рік. Отримала кілька оферів, обрала «Master of Science in Computer Science» в University of British Columbia. Але тут треба було вчитися на магістра заново, щоб мати можливість продовжити навчання в аспірантурі. З’ясувалося, що наука мені подобається не настільки, як здавалося спочатку, бо аспірантура — це великий commitment, вона займає багато часу, надто якщо це комп’ютерні науки. Якщо хочеш займатися науковими дослідженнями, то вибір не такий і великий. І треба знайти компанію, що займається цікавою тобі тематикою. У той самий час я спостерігала, як мої друзі йшли працювати в індустрію над цікавими інженерними проектами. Я теж вирішила спробувати піти в індустрію. Так там і залишилася.

 В університеті у нас регулярно відбувалися ярмарки вакансій, на які приходять рекрутери Google, Facebook, Amazon та інших компаній. Вони збирають резюме студентів і намагаються інтерв’ювати якомога більше людей. В університетах під час вступу тут досить серйозний відбір, тому якщо ти потрапив на навчальну програму, є великі шанси, що зможеш працювати в цих компаніях. Я після першого року навчання почала ходити на всі ці заходи у захваті: «Вау, в мене є шанс поговорити з кимось із Google або Facebook». Потім це стало більш буденно, бо всі мої однокурсники робили те саме. Всі навколо мене мріяли або про свій стартап, або працювати в Google. Я, також сходивши на кілька інтерв’ю, почала думати: а хто ж робить те, що мені цікаво? Вирішила, що мої компанії — це Google і Amazon. З одного боку, тут зіграли мої амбіції — хотілося спробувати щось з топу. Подобалось, над якими масштабними проблеми ці компанії працюють і як швидко вони рухаються. Працювати над продуктами, якими кожного дня користується півсвіту, — це надихало. Хоча у той час я мала дуже розмите уявлення, у чому полягає робота інженера у цих компаніях.

Інтерв’ю з Amazon було першим, відразу після нього я вирішила: чому б і ні? Це був 2013 рік. Опісля тривали довгі переговори з компанією щодо того, щоб мені дозволили закінчити навчання і прийти до них пізніше.

Інтерв’ю в кампусі відрізняються від співбесіди для тих, у кого вже є досвід роботи. Рекрутери приходять в університет, який їм цікавий, щодо якого вони впевнені, що рівень студентів підходить до рівня компанії. Збирають певну кількість резюме, а затим менеджери, програмісти приїжджають проводити інтерв’ю з вибраними студентами.

Перший раунд — це досить проста задача. Спеціалісти хочуть подивитися, як виглядає ваш код, що ви знаєте, як засвоїли базові речі з програми. Якщо проходите далі, запрошують на наступний етап. У мене він проходив також в університеті і складався з чотирьох інтерв’ю з різними людьми.

На співбесідах було важко емоційно, бо на той час я жила в Канаді лише рік, англійською спілкувалася не так добре, як зараз. Ніколи не уявляла, що буду проходити співбесіди в такі компанії. Спочатку гадала, що провалила перше інтерв’ю: написала не найкращий свій код, — зрозуміла це досить швидко. Була настільки засмучена, що відразу визнала: цей код — жахіття, він працювати не буде, і навіть вказала на власні помилки. Ввечері я все ж таки отримала дзвінок із запрошенням на наступний етап інтерв’ю. Наступні чотири інтерв’ю пройшли значно спокійніше, бо я собі вважала так: гірше, ніж попереднє, бути вже не може. Спілкуватися з інженерами компанії досить цікаво: у них немає цілі завалити тебе, їм важливо, що ти знаєш і чого прагнеш, бо вони зацікавлені тебе найняти. Коли я це усвідомила, стало набагато легше емоційно.

Я в Канаду приїхала зі student permit та visitor visa. Student permit дозволяє навчатися у країні і працювати в кампусі університету. Документи подавала в Києві, але сам student permit отримала, лише коли перетинала кордон Канади. Після закінчення навчання подала документи на post-graduation work permit вже — дозвіл на роботи для тих, хто нещодавно отримав вищу освіту в Канаді. Його дають на один-три роки, що залежить від часу навчання. Цього часу часто достатньо, щоб подати документи на постійне мешкання (permanent resident). А вже з цим документом у Канаді можна жити постійно.

Я в компанії  Amazon вже чотири роки, працюю в офісі в Торонто. Коли починала, в нашому офісі було 200 людей, зараз їх 800. Коли прийшла, не знала нічого, це була моя перша інженерна робота, без жодних попередніх стажувань. Була мов чистий аркуш. До роботи в Amazon я більше писала на Python, який використовується в академічному середовищі. В Amazon треба було писати на Java. З першого тижня почала навчатися: накупила книжок і почала їх читати, бо важко було зрозуміти, що від мене очікують і що я повинна знати. Гарна новина для студентів — насправді від них не дуже багато очікують, головне — що new grad, як їх тут називають, може швидко навчатися. Це було найважливіше у моїй роботі на той час: навчатися з досвіду моїх колег. Спочатку багато часу витрачала на коментарі у код-рев’ю від інших інженерів у команді.

Amazon — дуже динамічна компанія, і там завжди все змінюється. Тому там так цікаво працювати. Усі чотири роки у «Амазоні» я працюю в підрозділі, що пише сервіси для контролю складів. Моя команда займається плануванням ресурсів, що потрібні на складах «Амазону» щодня. Ми пишемо системи, що допомагають внутрішнім аналітикам, тренуємо моделі для прогнозування доступних ресурсів. Моя роль за ці роки дуже змінилася: коли починала, я була більше виконавцем, писала код для маленьких компонент системи, покладалася на старших інженерів проекту. Зараз я вже більш досвідчений інженер, веду свої проекти, вирішую архітектуру наших систем, менторю нових інженерів.

Офіс розташований у самому центрі Торонто, за три хвилини від CN Tower, Бондарева Дарья ХАИнайвищої будівлі західної півкулі. Тут хороша транспортна розв’язка: приїжджають усі поїзди з окраїн, приходить метро. Наш офіс знаходиться на 25 поверсі, що, як для Торонто, досить високо. Із нього відкриваються краєвиди на озеро Онтаріо. Сам офіс у скляній будівлі, тож є вдосталь світла. Багато приватного місця, великі столи. У нас open space, але в кожної команди відгороджений простір. На кожному поверсі є кухня з чаєм-кавою.

Корпоративних штук у нас кілька: влітку — пікнік, взимку святкуємо новорічні свята, але у лютому. У кожної організації є свої івенти. Це, наприклад, можуть бути тім-ланчі, ми регулярно ходимо командою на них. Загалом люди часто збираються за інтересами й займаються якоюсь справою разом. Я, наприклад, майже одразу доєдналася до скелелазіння. Також є друзі в офісі, з якими збираємося грати в Dungeons & Dragons після роботи

Більшість команд працює 40 годин на тиждень, моя теж. Є flexible hours у тому сенсі, що ніхто не слідкує, о котрій ти прийшов і йдеш. Є варіант працювати з дому, але я люблю з офісу, бо подобається перебувати серед людей. І я досі вважаю, що працювати поряд зі своєю командою набагато ефективніше.

Стартова відпустка складає 3 тижні + 6 днів дається на personal time — коли можеш попередити, що з якихось причин не прийдеш на роботу (бо захворів або хочеш провести час із котом). З часом ця відпустка зростає.

Сайт Glassdoor дозволяє оцінити рівень зарплат по містах та компаніях. Але треба розуміти, що там показують лише базову зарплату. У таких компаніях, як Amazon та Google, та в стартапах, що вийшли на IPO, додаткову частину зарплатні складають stocks. Їх кількість і цінність росте з часом. Більше працюєш у компанії — більше stocks отримуєш. Наприклад, в моєму початковому офері на додаток до зарплатні було описано, скільки та коли я отримаю stocks у наступні кілька років, якщо буду працювати в Amazon. Середня зарплата інженера у корпораціях вище за середню на ринку, бо це висококваліфікована робота.

Основні податки — це provincial tax та federal tax. У Канаді рівень податків залежить від прибутку. У програмістів це може бути 30-35%. Ще невеликий відсоток йде у пенсійний фонд та кілька інших зборів. Зазвичай роботодавець збирає податки з кожної зарплатні. Але наприкінці року все одно треба заповнити декларації і перерахувати доходи та сплачені податки. Існує декілька нюансів, які можуть як зменшити податки, так і збільшити їх наприкінці року. У такому випадку потрібно буде або ще заплатити, або отримати переплачені податки назад. Заповнення цих декларацій дуже спрощують офіційні онлайн-програми, як, наприклад, Ufile

За роки у Канаді я спробувала жити і на мінімальну стипендію, що отримує студент, і на зарплату працівника великої корпорації. Можу сказати, витрати на ресторани та продукти дуже залежать від того, скільки можеш витрачати. Так, коли жила у Ванкувері, на продукти витрачала до C$ 300 (228 USD) на місяць. Але для цього доводилось докладати зусиль: знаходити найдешевші магазини, слідкувати за цінами. Якщо їла десь у ресторані, то це було достатньо рідко і у дешевих місцях — який-небудь fast-food, дешеві китайські місця або дешеві суші, яких, на мою радість, у Ванкувері було досить.

Із переїздом у Торонто це змінилося, бо грошей стало більше, а робота — інтенсивніша, тому на їжі вирішила не економити. Продукти стала купувати у найближчому супермаркеті, який не дуже дешевий, але зручний. Та й з роботою та різними хобі час став критичним ресурсом, тож стала частіше їсти у ресторанах. На ланч можна витрачати C$ 10-15 (8-11 USD), вечеря у casual ресторані може вийти C$ 20-40 (15-30 USD), якщо замовляти напої та десерти.

Нещодавно повернулася до контролю ресурсів. Продукти для вечері на двох із залишками на обід виходить приблизно C$ 20-30 (15-23 USD). Приклади цін з супермаркету: куряче філе коштує C$ 20-25 (15-19 USD) за 1 кг,  хліб — C$ 3 (2,2 USD), пачка йогуртів — C$ 5 (3,8 USD), яблука — C$ 5 (3,8 USD). Цікаво, що багато продукти вигідніше брати у великих пачках — ціна росте непропорційно. Квиток у кіно коштує приблизно C$ 13-15 (10-11 USD), театри та концерти тут дуже дорогі. За квиток на концерт відомого виконавця можна віддати C$ 80-100 (61-76 USD). Театри теж будуть коштувати від C$ 60 (45 USD). Піднятися на CN Tower або піти у зоопарк коштує C$ 35 (27 USD).

У Канаді я живу майже 7 років: три — у Ванкувері, чотири — в Торонто. Моє перше «wow, this is Canada» було у Ванкувері. Це дуже особливе місто: зелене, з чудовою природою, що захоплює подих: гори, водойми. Я дивилася, ніби на картину, і не могла повірити, що опинилася в такій красі. Ванкувер специфічний ще й тим, що це не дуже велике місто, у ньому багато студентів, пенсіонерів. Є всього кілька стартапів, кілька маленьких офісів великих корпорацій.

У Ванкувері було враження, що всі канадці прокидаються о 6-й ранку, щоб займатися йогою, пробігтися вздовж річки, поїхати в гори, ввечері повернутися і о восьмій лягти спати, бо о 6-й знову йога. Це було моє враження про Канаду в перші три роки.

Коли я переїхала на East Cost у Торонто, зрозуміла, що Канада — дуже різна. Торонто — протилежність Ванкуверу: воно дуже швидко розвивається, багато всього будується. Downtown дуже жвавий. Якщо у Ванкувері люди найчастіше ходили одягнені у вузькі штани для йоги, то Торонто спочатку здалося справжнім центром канадської моди. Тут багато чого відбувається, багато концертів, бо це найбільше місто Канади, Нью-Йорк поруч.

Помітно, що тут багато мігрантів із різних країн — у Ванкувері теж, але більше азіатів. А в Торонто багато всіх і звідусюди. Щодня зустрічаєш представників 10 різних країн — а це 10 різних досвідів. Також можна скуштувати що завгодно, у ресторанах міста кухня з усього світу. Спершу не розуміла тутешньої культури eating out (люди захоплено говорять про те, в який ресторан треба піти цього разу), але тут просто справді багато різноманіття.

Люди відкриті до мігрантів. Вони звикли, що тут усіх багато. У них є natural curiosity: їм цікаво, хто ти, звідки приїхав. Ще одна вагома характеристика: ніхто не буде втручатися у твоє життя, повчати тебе. Натомість просто порадіють. «О, ти поїхала в гори? Good for you! Сиділа цілу ніч у барі? Кльово!». Тобі не казатимуть, що робиш щось неправильно або працюєш не там, де треба. Це твоє життя і ти можеш проводити його, як хочеш.

Українська діаспора тут дуже велика. Коли я приїхала в Торонто і нікого не знала, то почала їздити на різні заходи української діаспори. Щовересня вони проводять тут великий фестиваль, запрошують різних зірок, влаштовують танці, частування. Одного року була волонтеркою на такому фестивалі, відповідала за туристичний павільйон. На фестиваль приїжджають українці з різних куточків Канади, у них теж свої гуртки за інтересами.

Я орендую one bedroom apartment у 22-поверховому будинку. Мої друзі з роботи, у кого нема сім’ї, здебільшого роблять так само. У Торонто почали більше купувати квартири, але за останні два роки ціни зросли приблизно на 30%. Якщо раніше однокімнатна квартира коштувала C$ 300-400 тис. (230-300 тис. USD), то тепер — C$ 500-600 тис. (380-460 тис. USD).

Живу на окраїні downtown. Коли обирала квартиру, шукала місце з гарною транспортною розв’язкою. За три хвилини від мого будинку — метро. Живу на перехресті двох великих ліній, тому більшість моїх маршрутів — це здебільшого 30 хвилин на метро. Купую щомісячний проїзний (C$ 150 або 114 USD), який діє на весь транспорт у межах міста і прилеглих до нього містечках. Разова поїздка коштує C$ 3 (2,2 USD).

Ціни у даунтауні Торонто за one bedroom починаються від C$ 1800 (1370 USD) за місяць. Найчастіше в цю суму враховано всі комунальні сплати, окрім електроенергії та інтернету. Це додає ще приблизно C$ 100 (76 USD) на місяць. Шукати простіше за все на сайтах Craiglist та Kijiji. Всі три квартири, у яких жила в Канаді, я знаходила через ці сайти. Можна шукати і через агента.

Двомовність у Канаді не така, як в Україні. Є чітко окреслений регіон, де всі розмовляють французькою — Квебек. Коли ж виїжджаєш із нього, всі розмовляють англійською і ніхто не знає французької, хоч могли вивчати її у школі. Єдине, по чому можна зрозуміти, що це двомовна країна, — у супермаркетах інформація про продукт на обгортці дубльована двома мовами.

Компанії надають працівникам страховку. У Канаді медицина майже безкоштовна, страховка не покриває лише ліків, дантиста та ін. Але часто роботодавець дає страховку, яка покриває і ці опції, Amazon у тому числі.

Канада — країна зі специфічною медициною: якщо ти не помираєш, спеціаліста можна чекати довго. Тобто якщо потрібне якесь обстеження, але при цьому ніщо не загрожує твоєму життю безпосередньо зараз, на спеціаліста можна чекати місяць або два. Якщо потрібно щось терміново, система працює набагато краще. Усе по-різному: є клініки, в які страшно зайти, а є сучасні з усіма технологіями і онлайн-букінгами. Мене завжди дивувало, що всі вони — безкоштовні, якщо в тебе є insurance. Просто треба знати, куди йти, робити research заздалегідь.

З такими спеціалістами, як до прикладу, стоматологами, комунікація відбувається, як усюди: дзвониш, записуєшся, приходиш. Про всіх можна прочитати онлайн, знайти рейтинги. Я свого дантиста шукала через знайомих. Але, може, це моє, українське. Лікар знайшовся за 40 хвилин їзди на метро від дому. Коли розповідала про це канадським друзям, вони дивувалися: такого ж дантиста з таким самим сертифікатом можна знайти біля дому, навіщо їхати? Така собі культурна різниця.

В вільний час я займаюся скелелазінням — найчастіше у залах, тут їх дуже багато. Влітку можна їхати на справжні гори. Ще ходжу на танці, танцюю лінді-хоп. Люблю подорожувати, подобається природа у Торонто і Ванкувері. Дуже багато озер, багато людей займаються каякінгом. Щоліта ми з друзями бодай тричі намагаємося з’їздити на байдарки і ще кілька разів піти у похід із рюкзаками. Самі канадці теж таке люблять. У провінції Онтаріо, де зараз живу, є багато котеджів: гарні, милі будинки з камінами. Їх здають в оренду на Airbnb, тож можна зняти такий дім на природі на 2-3 дні, поплавати в озері, поїсти шашликів.

У Торонто практично нема весни: зима — і відразу літо. На весну залишається кілька тижнів. Взимку температура — приблизно −20 °С, але в Торонто дуже вітряно, тож відчувається як −35 °С. Улітку ж температура може сягати +35 °С градусів.

Мені дуже подобається робота в Amazon і люди, з якими працюю, тому наразі я працюватиму в цій команді. А якщо збагну, що хочу чогось нового, то, найімовірніше, перейду всередині компанії. Канада теж до вподоби, тому поки не збираюся переїжджати. Подобається, що багато представників різних країн — ця різноманітність людей і їхніх досвідів дуже цікава. Можливо, лише хотіла б переїхати назад до Ванкувера, бо там неймовірна природа.

 

 ЧАН ТУ АНЬ, 1-й факультет, 2017 год выпуска (Варшава, Польша)

Чан Ту Ань ХАИУчусь в Варшаве  в Высшей школе управления и экологии на кафедре Менеджмент в экологии.

 Знания с ХАИ помогают мне во многих предметах.

 Я очень благодарна ХАИ за это!

 Очень скучаю.

Передаю всем преподавателям привет !
Обязательно призову всех на нашу кафедру!

 Да, это правда, что я многое научилась именно на нашей кафедре  — кафедра  «Химия, экология и экспертизные технологии»
Отлично сдала экзамены.

 И могу сказать, лучше всех в группе знаю о всех оборудованиях для пробы и очистки окружающей среды.

Можете мною гордится !